День УПА в Мурманську 4 роки тому: як це було
ЖЖ дуже корисна річ, оскільки виконує роль власного щоденника - можна провести певну ревізію спогадів і об’єднати в міні-мемуари (внизу есть русская версия для русскоязычных френдов).
Три роки тому я був відчайдушним і запеклим українським націонал-патріотом в рожевих окулярах. Світ ділився на москалів-українофобів і українських націоналістів - дуже хороших хлопців. Напевно, цієї події б ніколи не було у разі виникнення проблем на попередньому етапі. Але... У 2005 році за моєї ініціативи у стінах Мурманського держпед універу відбувся семінар (тривав 5 тижнів) «Україна-Росія: історичні аспекти взаємовідносин двох країн», коли я притарабанив червоно-чорний прапор, демонструвався власно зроблений ролік УПА, портрет Шухевича (коротше, ціла виставка). Потім був « помаранчевий семінар» і ще багато цікавого.
Я до того набрався сміливості (або дурості), що вирішив «гучно» відсвяткувати в Мурманську Покрову, що наближалася. Я здер з сайту «Покрова» наліпку, трохи її переробив і вирішив з одним товаришем розклеїти по місту: запрошення на семінар про УПА. Тоді в мене була література і певні початкові знання. Планувалося запросити громадські організації, студентів з мого істфаку та решту знайомих. Перед цим я провів непогану пропагандистську роботу і ніби збиралося біля 15-20 чоловік. Домовився із молодіжним «Яблуком» про приміщення.
У понеділок (а семінар планувався на суботу) я з товаришем пішов розклеювати містом листівки про УПА + російськомовний випуск газети «Терен» такої горезвісної організації як МНК. В тому числі розповідалося про батьку Бандеру та діяльність ОУН та УПА. Щоб насолити комуністам, обрав спеціально ті місця, де вони розвішували свої газетьонкі про Сталіна і пабєду. Це був вечір понеділка. У вівторок мене не було в виші і в середу я так само не збирався приходити. Але подзвонили з деканату і попросили прийти.
Я заходжу і бачу як сидить завкафедрою всесвітньої історії, заступник зав кафедри вітчизняної історії, декан, заступник декана з виховної роботи і час від часу заходили інші викладачі. Якщо коротко, то мені пояснили, що певні структури (якщо захочуть, а вони захочуть) можуть це трактувати як заклик до зміни держраду (намальований вояка), поширення екстремізму, фашизму і т.д. Як я потім зрозумів, усі ці спроби довести і пояснити, що я маю «історичний, документальний матеріал» були марнотратством. Потім мені сказали написати пояснювальну записку. Я це зробив. Мене питали кого я запросив, що очікується і порадили не проводити заходу. Спочатку думав погратися у впертого повстанця, але вирішив, що це буде доцільним.
Я ще собі не міг уявити в яке болото вліз. Не встиг вийти із універу, як подзвонили з уряду Мурманської області: « Посетил кабинет с номером 111, фамилию мужика не помню, если не ошибаюсь то Герасименко».Там мені коротко пояснили, що я займаюся х**ней. Вони були перелякані, бо навесні намічалися вибори у обласну думу. Якщо б інфа потрапила до ЗМІ (на той час комуністи вже всім розповіли, що біля пам’ятника Кирилу і Мефодію проведуть акцію протесту проти «бандерізації»), то був скандал. А цього губернатору не потрібно. Наскільки можна їм вірити, резонанс був - ветеранські організації розлютилися і теж обіцяли якусь скаргу написати куди треба.
А на десерт в мене ще було рандеву з представниками одної установи, абревіатуру якої ми не називаємо.
Коли минуло декілька днів, однокурсниця розповіла дуже цікаву історію. В деканат викликали деяких студентів і ставили їм питання руба: «Что вы знаете о террористической деятельности Малухи?» Викликали тих, хто мав намір поступати до аспірантури. Наскільки відомо, один з них все-таки написав на мене маляву, яка мала з’явитися у гіпотетичній кримінальній справі.
У намічений день поліцаї разом із керівництвом жовтневого округу прийшли все-таки перевірити, чи буде семінар:
Час назад в штабе раздался звонок. Открываю дверь. За дверью стоит Кочнева Л.Б. из администрации округа и мент со страшной страшно знакомой физиономией.
-Здрасте, говорю.
-Здраствуйте. У вас сегодня на семинар собирается украинская повстанческая армия?
И показывают какую-то листовку с изображением человека с ружьём, пулемётом и нашим адресом.
-Нет, - говорю, - не собирается.
-Правда?
-Правда.
Они пытаются заглянуть через плечо, и всё-таки найти армию.
Не нашли.
-Ну, до свиданья...
-Всего хорошего.
Через пять минут выхожу на улицу покурить. Напротив стоят трое молодых людей, курят. Я курю, смотрю на них. Они на меня. Докурил, ушёл.
Ребята мерзли ещё минут сорок. Наверно ждали армию...
Скажу чесно: я тоді перелякався, але в голові була впевненість - повторив це вдруге у разі можливості (зараз думаю інакше).
В той час я почав звертатися до «справжніх» націоналістів з СУМу, МНК з допомогою. Звісно, я - людина скромна, тому не міг в лоба казати про можливість перевестися вчитися, отримати притулок, якусь матеріальну допомогу в разі чогось. Просто запитав: якось можете допомогти? На що отримав феноменальну відповідь: ну, ми не знаємо ваших законів, плюс політичний режим дійсно створює умови для тиску… Єдина допомога, що надійшла від МНК - це згадування у своїх агітматеріалах про те, що «дочірня структура МНК веде боротьбу з рос. імперіалізмом (дійсно, треба якось відпрацьовувати гроші з діяспори)».
Мене батьки застерігали і сварили за ці «провокації». На що я їм відповідав, мовляв, не шарять і взагалі за мене горою встануть націоналісти України, бо в нас мега-солідарність. На жаль, тоді я ще не зав: яке болото той СУМ, МНК, КУН… Я тоді не знав, що націоналізм по-мнківські - це побігати зі квазі-фірмою на стадіон і покричати «Москалів на ножі».
Вже потім, після свого переїзду, я зрозумів, що наша громада та інші російські українці - гарматне м’ясо, яке потрібно для звітування про свою діяльність та фандрайзнгу з грантодавців. А можлива трагедія стала б не більше ніж інформаційний привід для оновлення розділу «новини» певних сайтів.
Я чомусь сліпо вірив, що нашу діяльність оцінять по достоїнству в Україні і українському патріоту все буде сприяти «во благо». Тепер я зрозумів, що найбільші патріоти та націоналісти - це не ті, хто бігає з прапорами і вдягає вишиванку або футболку з Бандерою. А той, хто трудиться на своєї ниві, гарно виконує роботу, по можливості допомагає ближньому і навіть не знає таких слів як «патріотизм» та «націоналізм». Тут влучно сказані слова Семюела Джонсона: «Патриотизм - последнее прибежище негодяя». Той хто більше кричить про патріотизм є набійльшим негідником.
P.S. Після свого від’їзду я дав наказ братові далі займатися Спілкою української молоді Мурмана. Після ознайомлення з ситуацією я йому дав зовсім протилежну вказівку: «Тут ми нікому не потрібні, тут не Ізраїль. Щоб не псувати собі навчання в універі та можливість побудувати кар’єру забий ти на всю цю «українську діяльність». Вона до добра не доведе». Врешті-решт СУММ благополучно перестав існувати, від колишній діяльності лишилися спомини, а покидьки продовжують керувати країною.
День УПА в Мурманске 3 года назад: как это было
ЖЖ очень полезная вещь, поскольку выполняет роль собственного дневника - можно провести определенную ревизию воспоминаний и объединить в мини-мемуары.
Три года назад я был отчаянным и ожесточенным украинским национал-патриотом в розовых очках. Мир делился на москалей-украинофобов и украинских националистов - очень хороших ребят. Наверное, этого события никогда бы не было в случае возникновения проблем на предыдущем этапе. Но ... В 2005 году по моей инициативе в стенах Мурманского держпед универа состоялся семинар (длился 5 недель) «Украина-Россия: исторические аспекты взаимоотношений двух стран», когда я притащил красно-черный флаг, демонстрировался собственно сделан ролик УПА, портрет Шухевича (короче, целая выставка). Потом был «оранжевый семинар» и еще много интересного.
Я до того набрался смелости (или глупости), который решил «громко» отпраздновать в Мурманске Покров, приближающейся. Я содрал с сайта «Покрова» наклейку, немного ее переделал и решил с одним товарищем расклеить по городу: приглашение на семинар об УПА. Тогда у меня была литература и определенные начальные знания. Планировалось пригласить общественные организации, студентов из моего истфака и остальное знакомых. Перед этим я провел неплохую пропагандистскую работу и как бы собиралось около 15-20 человек. Договорился с молодежным «Яблоком» о помещении.
В понедельник (а семинар планировался на субботу) я с товарищем пошел расклеивать по городу листовки об УПА + русскоязычный выпуск газеты «Терен» такой пресловутой организации как МНК. В том числе рассказывалось о отцу Бандера и деятельности ОУН и УПА. Чтобы насолить коммунистам, выбрал специально те места, где они развешивали свои газетьонки о Сталине и пабеду. Это был вечер понедельника. Во вторник меня не было в вузе и в среду я тоже не собирался приходить. Но позвонили из деканата и попросили прийти.
Я захожу и вижу как сидит завкафедрой всемирной истории, заместитель зав кафедрой отечественной истории, декан, заместитель декана по воспитательной работе и время от времени заходили другие преподаватели. Если коротко, то мне объяснили, что определенные структуры (если захотят, а они захотят) могут это трактовать как призыв к изменению Госсовет (нарисован воина), распространение экстремизма, фашизма и т.д. Как я потом понял, все эти попытки доказать и объяснить, что у меня есть «исторический, документальный материал» были расточительством. Потом мне сказали написать объяснительную записку. Я это сделал. Меня спрашивали кого я пригласил, что ожидается и посоветовали не проводить мероприятия. Сначала думал поиграть в упрямого повстанца, но решил, что это будет целесообразным.
Я еще себе не мог представить в какое болото влез. Не успел выйти из универа, как позвонили из правительства Мурманской области: «Посетил кабинет с номером 111, фамилию мужика не помню, если не ошибаюсь то Герасименко». Там я коротко объяснили, что я занимаюсь х ** ней. Они были испуганы, потому что весной намечались выборы в областную думу. Если бы инфа попала в СМИ (в то время коммунисты уже всем рассказали, что у памятника Кириллу и Мефодию проведут акцию протеста против «бандеризации»), это был скандал. А этого губернатору не нужно. Насколько можно им верить, резонанс был - ветеранские организации разозлились и тоже обещали какую жалобу написать куда надо.
А на десерт у меня еще было рандеву с представителями одного учреждения, аббревиатуру которой мы не называем.
Спустя несколько дней, однокурсница рассказала очень интересную историю. В деканат вызвали некоторых студентов и задавали им вопрос ребром: «Что вы знаете о террористической деятельности Малухи?» Вызвали тех, кто намеревался поступать в аспирантуру. Насколько известно, один из них все же написал на меня маляву, которая должна появиться в гипотетической уголовному делу.
В намеченный день полицейские вместе с руководством октябрьского округа пришли все-таки проверить, будет ли семинар:
Час назад в штабе раздался звонок. Открываю дверь. За дверью стоит Кочнева Л.Б. из администрации округа и мент со страшной страшно знакомой физиономией.
-Здрасте, говорю.
-Здраствуйте. У вас сегодня на семинар собирается украинская повстанческая армия?
И показывают какую-то листовку с изображением человека с ружьём, пулемет и нашим адресом.
-Нет, - говорю, - не собирается.
-Правда?
-Правда.
Они пытаются заглянуть через плечо, и все-таки найти армию.
Не нашли.
-Ну, до свиданья ...
-Всего хорошего.
Через пять минут выхожу на улицу покурить. Напротив стоят трое молодых людей, курят. Я курю, смотрю на них. Они на меня. Докурил, ушел.
Ребята мерзли еще минут сорок. Наверно ждали армию ...
Скажу честно: я тогда испугался, но голова была уверенность - повторил это во второй раз в случае возможности (сейчас думаю иначе.
В то время я начал обращаться в «настоящих» националистов из СУМ, МНК с помощью. Конечно, я человек скромный, поэтому не мог в лоб говорить о возможности перевестись учиться, получить убежище, какую-то материальную помощь в случае чего. Просто спросил: как-то можете помочь? На что получил феноменальную ответ: ну, мы не знаем ваших законов, плюс политический режим действительно создает условия для давления ... Единственная помощь, поступившая от МНК - это упоминание в своих агитматериалы о том, что «дочерняя структура МНК ведет борьбу с рус. империализмом (действительно, надо как-то отрабатывать деньги с диаспоры) ».
Меня родители предостерегали и ругали за эти «провокации». На что я им отвечал, мол, не шарят и вообще за меня горой встанут националисты Украины, потому что у нас мега-солидарность. К сожалению, тогда я еще не зав: какое болото то СУМ, МНК, КУН ... Я тогда не знал, что национализм по-мнкивськи - это побегать с квази-фирмой на стадион и покричать «Москалей на ножи».
Уже потом, после своего переезда, я понял, что наша община и другие российские украинский - пушечное мясо, которое нужно сообщить о своей деятельности и фандрайзнгу из грантодателей. А возможна трагедия стала бы не более чем информационный повод для обновления раздела «новости» определенных сайтов.
Я почему-то слепо верил, что нашу деятельность оценят по достоинству в Украине и украинскому патриоту все будет содействовать «во благо». Теперь я понял, что самые большие патриоты и националисты - это не те, кто бегает с флагами и одевает вышиванку или футболку с Бандерой. А тот, кто трудится на своей ниве, хорошо выполняет работу, по возможности помогает ближнему и даже не знает таких слов как «патриотизм» и «национализм». Здесь метко сказанные слова Сэмюэла Джонсона: «Патриотизм - последнее прибежище негодяя». Тот кто больше кричит о патриотизме является набийльшим подлецом.
P.S. После своего отъезда я приказал брату дальше заниматься Союзом украинской молодежи Мурмана. После ознакомления с ситуацией я ему дал совершенно противоположное указание: «Здесь мы никому не нужны, здесь не Израиль. Чтобы не портить себе учебу в универе и возможность построить карьеру забей ты на всю эту «украинскую деятельность». Она до добра не доведет ». В конце концов СУММ благополучно перестал существовать, от бывшей деятельности остались воспоминания, а подонки продолжают руководить страной.
Три роки тому я був відчайдушним і запеклим українським націонал-патріотом в рожевих окулярах. Світ ділився на москалів-українофобів і українських націоналістів - дуже хороших хлопців. Напевно, цієї події б ніколи не було у разі виникнення проблем на попередньому етапі. Але... У 2005 році за моєї ініціативи у стінах Мурманського держпед універу відбувся семінар (тривав 5 тижнів) «Україна-Росія: історичні аспекти взаємовідносин двох країн», коли я притарабанив червоно-чорний прапор, демонструвався власно зроблений ролік УПА, портрет Шухевича (коротше, ціла виставка). Потім був « помаранчевий семінар» і ще багато цікавого.
Я до того набрався сміливості (або дурості), що вирішив «гучно» відсвяткувати в Мурманську Покрову, що наближалася. Я здер з сайту «Покрова» наліпку, трохи її переробив і вирішив з одним товаришем розклеїти по місту: запрошення на семінар про УПА. Тоді в мене була література і певні початкові знання. Планувалося запросити громадські організації, студентів з мого істфаку та решту знайомих. Перед цим я провів непогану пропагандистську роботу і ніби збиралося біля 15-20 чоловік. Домовився із молодіжним «Яблуком» про приміщення.
У понеділок (а семінар планувався на суботу) я з товаришем пішов розклеювати містом листівки про УПА + російськомовний випуск газети «Терен» такої горезвісної організації як МНК. В тому числі розповідалося про батьку Бандеру та діяльність ОУН та УПА. Щоб насолити комуністам, обрав спеціально ті місця, де вони розвішували свої газетьонкі про Сталіна і пабєду. Це був вечір понеділка. У вівторок мене не було в виші і в середу я так само не збирався приходити. Але подзвонили з деканату і попросили прийти.
Я заходжу і бачу як сидить завкафедрою всесвітньої історії, заступник зав кафедри вітчизняної історії, декан, заступник декана з виховної роботи і час від часу заходили інші викладачі. Якщо коротко, то мені пояснили, що певні структури (якщо захочуть, а вони захочуть) можуть це трактувати як заклик до зміни держраду (намальований вояка), поширення екстремізму, фашизму і т.д. Як я потім зрозумів, усі ці спроби довести і пояснити, що я маю «історичний, документальний матеріал» були марнотратством. Потім мені сказали написати пояснювальну записку. Я це зробив. Мене питали кого я запросив, що очікується і порадили не проводити заходу. Спочатку думав погратися у впертого повстанця, але вирішив, що це буде доцільним.
Я ще собі не міг уявити в яке болото вліз. Не встиг вийти із універу, як подзвонили з уряду Мурманської області: « Посетил кабинет с номером 111, фамилию мужика не помню, если не ошибаюсь то Герасименко».Там мені коротко пояснили, що я займаюся х**ней. Вони були перелякані, бо навесні намічалися вибори у обласну думу. Якщо б інфа потрапила до ЗМІ (на той час комуністи вже всім розповіли, що біля пам’ятника Кирилу і Мефодію проведуть акцію протесту проти «бандерізації»), то був скандал. А цього губернатору не потрібно. Наскільки можна їм вірити, резонанс був - ветеранські організації розлютилися і теж обіцяли якусь скаргу написати куди треба.
А на десерт в мене ще було рандеву з представниками одної установи, абревіатуру якої ми не називаємо.
Коли минуло декілька днів, однокурсниця розповіла дуже цікаву історію. В деканат викликали деяких студентів і ставили їм питання руба: «Что вы знаете о террористической деятельности Малухи?» Викликали тих, хто мав намір поступати до аспірантури. Наскільки відомо, один з них все-таки написав на мене маляву, яка мала з’явитися у гіпотетичній кримінальній справі.
У намічений день поліцаї разом із керівництвом жовтневого округу прийшли все-таки перевірити, чи буде семінар:
Час назад в штабе раздался звонок. Открываю дверь. За дверью стоит Кочнева Л.Б. из администрации округа и мент со страшной страшно знакомой физиономией.
-Здрасте, говорю.
-Здраствуйте. У вас сегодня на семинар собирается украинская повстанческая армия?
И показывают какую-то листовку с изображением человека с ружьём, пулемётом и нашим адресом.
-Нет, - говорю, - не собирается.
-Правда?
-Правда.
Они пытаются заглянуть через плечо, и всё-таки найти армию.
Не нашли.
-Ну, до свиданья...
-Всего хорошего.
Через пять минут выхожу на улицу покурить. Напротив стоят трое молодых людей, курят. Я курю, смотрю на них. Они на меня. Докурил, ушёл.
Ребята мерзли ещё минут сорок. Наверно ждали армию...
Скажу чесно: я тоді перелякався, але в голові була впевненість - повторив це вдруге у разі можливості (зараз думаю інакше).
В той час я почав звертатися до «справжніх» націоналістів з СУМу, МНК з допомогою. Звісно, я - людина скромна, тому не міг в лоба казати про можливість перевестися вчитися, отримати притулок, якусь матеріальну допомогу в разі чогось. Просто запитав: якось можете допомогти? На що отримав феноменальну відповідь: ну, ми не знаємо ваших законів, плюс політичний режим дійсно створює умови для тиску… Єдина допомога, що надійшла від МНК - це згадування у своїх агітматеріалах про те, що «дочірня структура МНК веде боротьбу з рос. імперіалізмом (дійсно, треба якось відпрацьовувати гроші з діяспори)».
Мене батьки застерігали і сварили за ці «провокації». На що я їм відповідав, мовляв, не шарять і взагалі за мене горою встануть націоналісти України, бо в нас мега-солідарність. На жаль, тоді я ще не зав: яке болото той СУМ, МНК, КУН… Я тоді не знав, що націоналізм по-мнківські - це побігати зі квазі-фірмою на стадіон і покричати «Москалів на ножі».
Вже потім, після свого переїзду, я зрозумів, що наша громада та інші російські українці - гарматне м’ясо, яке потрібно для звітування про свою діяльність та фандрайзнгу з грантодавців. А можлива трагедія стала б не більше ніж інформаційний привід для оновлення розділу «новини» певних сайтів.
Я чомусь сліпо вірив, що нашу діяльність оцінять по достоїнству в Україні і українському патріоту все буде сприяти «во благо». Тепер я зрозумів, що найбільші патріоти та націоналісти - це не ті, хто бігає з прапорами і вдягає вишиванку або футболку з Бандерою. А той, хто трудиться на своєї ниві, гарно виконує роботу, по можливості допомагає ближньому і навіть не знає таких слів як «патріотизм» та «націоналізм». Тут влучно сказані слова Семюела Джонсона: «Патриотизм - последнее прибежище негодяя». Той хто більше кричить про патріотизм є набійльшим негідником.
P.S. Після свого від’їзду я дав наказ братові далі займатися Спілкою української молоді Мурмана. Після ознайомлення з ситуацією я йому дав зовсім протилежну вказівку: «Тут ми нікому не потрібні, тут не Ізраїль. Щоб не псувати собі навчання в універі та можливість побудувати кар’єру забий ти на всю цю «українську діяльність». Вона до добра не доведе». Врешті-решт СУММ благополучно перестав існувати, від колишній діяльності лишилися спомини, а покидьки продовжують керувати країною.
День УПА в Мурманске 3 года назад: как это было
ЖЖ очень полезная вещь, поскольку выполняет роль собственного дневника - можно провести определенную ревизию воспоминаний и объединить в мини-мемуары.
Три года назад я был отчаянным и ожесточенным украинским национал-патриотом в розовых очках. Мир делился на москалей-украинофобов и украинских националистов - очень хороших ребят. Наверное, этого события никогда бы не было в случае возникновения проблем на предыдущем этапе. Но ... В 2005 году по моей инициативе в стенах Мурманского держпед универа состоялся семинар (длился 5 недель) «Украина-Россия: исторические аспекты взаимоотношений двух стран», когда я притащил красно-черный флаг, демонстрировался собственно сделан ролик УПА, портрет Шухевича (короче, целая выставка). Потом был «оранжевый семинар» и еще много интересного.
Я до того набрался смелости (или глупости), который решил «громко» отпраздновать в Мурманске Покров, приближающейся. Я содрал с сайта «Покрова» наклейку, немного ее переделал и решил с одним товарищем расклеить по городу: приглашение на семинар об УПА. Тогда у меня была литература и определенные начальные знания. Планировалось пригласить общественные организации, студентов из моего истфака и остальное знакомых. Перед этим я провел неплохую пропагандистскую работу и как бы собиралось около 15-20 человек. Договорился с молодежным «Яблоком» о помещении.
В понедельник (а семинар планировался на субботу) я с товарищем пошел расклеивать по городу листовки об УПА + русскоязычный выпуск газеты «Терен» такой пресловутой организации как МНК. В том числе рассказывалось о отцу Бандера и деятельности ОУН и УПА. Чтобы насолить коммунистам, выбрал специально те места, где они развешивали свои газетьонки о Сталине и пабеду. Это был вечер понедельника. Во вторник меня не было в вузе и в среду я тоже не собирался приходить. Но позвонили из деканата и попросили прийти.
Я захожу и вижу как сидит завкафедрой всемирной истории, заместитель зав кафедрой отечественной истории, декан, заместитель декана по воспитательной работе и время от времени заходили другие преподаватели. Если коротко, то мне объяснили, что определенные структуры (если захотят, а они захотят) могут это трактовать как призыв к изменению Госсовет (нарисован воина), распространение экстремизма, фашизма и т.д. Как я потом понял, все эти попытки доказать и объяснить, что у меня есть «исторический, документальный материал» были расточительством. Потом мне сказали написать объяснительную записку. Я это сделал. Меня спрашивали кого я пригласил, что ожидается и посоветовали не проводить мероприятия. Сначала думал поиграть в упрямого повстанца, но решил, что это будет целесообразным.
Я еще себе не мог представить в какое болото влез. Не успел выйти из универа, как позвонили из правительства Мурманской области: «Посетил кабинет с номером 111, фамилию мужика не помню, если не ошибаюсь то Герасименко». Там я коротко объяснили, что я занимаюсь х ** ней. Они были испуганы, потому что весной намечались выборы в областную думу. Если бы инфа попала в СМИ (в то время коммунисты уже всем рассказали, что у памятника Кириллу и Мефодию проведут акцию протеста против «бандеризации»), это был скандал. А этого губернатору не нужно. Насколько можно им верить, резонанс был - ветеранские организации разозлились и тоже обещали какую жалобу написать куда надо.
А на десерт у меня еще было рандеву с представителями одного учреждения, аббревиатуру которой мы не называем.
Спустя несколько дней, однокурсница рассказала очень интересную историю. В деканат вызвали некоторых студентов и задавали им вопрос ребром: «Что вы знаете о террористической деятельности Малухи?» Вызвали тех, кто намеревался поступать в аспирантуру. Насколько известно, один из них все же написал на меня маляву, которая должна появиться в гипотетической уголовному делу.
В намеченный день полицейские вместе с руководством октябрьского округа пришли все-таки проверить, будет ли семинар:
Час назад в штабе раздался звонок. Открываю дверь. За дверью стоит Кочнева Л.Б. из администрации округа и мент со страшной страшно знакомой физиономией.
-Здрасте, говорю.
-Здраствуйте. У вас сегодня на семинар собирается украинская повстанческая армия?
И показывают какую-то листовку с изображением человека с ружьём, пулемет и нашим адресом.
-Нет, - говорю, - не собирается.
-Правда?
-Правда.
Они пытаются заглянуть через плечо, и все-таки найти армию.
Не нашли.
-Ну, до свиданья ...
-Всего хорошего.
Через пять минут выхожу на улицу покурить. Напротив стоят трое молодых людей, курят. Я курю, смотрю на них. Они на меня. Докурил, ушел.
Ребята мерзли еще минут сорок. Наверно ждали армию ...
Скажу честно: я тогда испугался, но голова была уверенность - повторил это во второй раз в случае возможности (сейчас думаю иначе.
В то время я начал обращаться в «настоящих» националистов из СУМ, МНК с помощью. Конечно, я человек скромный, поэтому не мог в лоб говорить о возможности перевестись учиться, получить убежище, какую-то материальную помощь в случае чего. Просто спросил: как-то можете помочь? На что получил феноменальную ответ: ну, мы не знаем ваших законов, плюс политический режим действительно создает условия для давления ... Единственная помощь, поступившая от МНК - это упоминание в своих агитматериалы о том, что «дочерняя структура МНК ведет борьбу с рус. империализмом (действительно, надо как-то отрабатывать деньги с диаспоры) ».
Меня родители предостерегали и ругали за эти «провокации». На что я им отвечал, мол, не шарят и вообще за меня горой встанут националисты Украины, потому что у нас мега-солидарность. К сожалению, тогда я еще не зав: какое болото то СУМ, МНК, КУН ... Я тогда не знал, что национализм по-мнкивськи - это побегать с квази-фирмой на стадион и покричать «Москалей на ножи».
Уже потом, после своего переезда, я понял, что наша община и другие российские украинский - пушечное мясо, которое нужно сообщить о своей деятельности и фандрайзнгу из грантодателей. А возможна трагедия стала бы не более чем информационный повод для обновления раздела «новости» определенных сайтов.
Я почему-то слепо верил, что нашу деятельность оценят по достоинству в Украине и украинскому патриоту все будет содействовать «во благо». Теперь я понял, что самые большие патриоты и националисты - это не те, кто бегает с флагами и одевает вышиванку или футболку с Бандерой. А тот, кто трудится на своей ниве, хорошо выполняет работу, по возможности помогает ближнему и даже не знает таких слов как «патриотизм» и «национализм». Здесь метко сказанные слова Сэмюэла Джонсона: «Патриотизм - последнее прибежище негодяя». Тот кто больше кричит о патриотизме является набийльшим подлецом.
P.S. После своего отъезда я приказал брату дальше заниматься Союзом украинской молодежи Мурмана. После ознакомления с ситуацией я ему дал совершенно противоположное указание: «Здесь мы никому не нужны, здесь не Израиль. Чтобы не портить себе учебу в универе и возможность построить карьеру забей ты на всю эту «украинскую деятельность». Она до добра не доведет ». В конце концов СУММ благополучно перестал существовать, от бывшей деятельности остались воспоминания, а подонки продолжают руководить страной.