20-річчя української громади Мурмана
Минулого тижня Національно-культурна автономія українців Мурманської області святкувала свою 20-ту річницю. Мені приємно, що я теж мав певну причетність до її діяльності та життя - був членом Правління, головою Союзу української молоді Мурмана. До речі, членом нашої громади був відомий Сашко Лірник. Життя українців Росії не є легким. Якщо ти «мазепинець», тобто шануєш власну батьківщину, то матимеш зайві проблеми. Тому українські громади не є численними, але стійкими - єдиний форпост утвердження української державності у не дуже дружній державі.
Не хочу зараз переказувати усі попередні думки щодо діаспорного життя та його перспектив (детальніше ви можете ознайомитися із ними у наступних статтях «Земляки за Полярним колом: поміж ворожістю Росії та байдужістю України», «Геополитический потенциал «российской» диаспоры»).
Коли сьогодні згадую через що приходилось проходити - зрада «українців»/малоросів, тиск влади, кидалово рідної держави, байдужість української влади, вбивства провідних діячів руху - складається враження про опис нереальних подій. Як таке може відбуватися у братній державі? Проте можу щиро засвідчити, що діячі українського руху Росії є цвітом нації, одними із найкращих її представників. Вони часом задумуються щодо сенсу своєї боротьби: нащо комусь щось доводити, нащо протидіяти антиукраїнські пропаганді, нащо свідчити про високу національну самосвідомість? А потім стиснувши зуби роблять свою справу і не очікують подяки.
Ви думаєте легко вийти з Українським прапором в Росії, вдягнути вишиванку або стати на захист борців за незалежність? Легше проплести сім разів Дніпро у довжину.
Українці Росії - це нескорена генерація і дуже сумно, що Україна з кожним роком втрачає її. Напевно, крім легенд у головах одиницях після нас нічого не лишиться. «Українська» преса й далі писатиме про бідних мігрантів та лютих скінхедів, влада далі вестиме мордобої за право дерибанити країну.
Але я радію, коли дізнаюся, що нас ще хтось в Україні пам’ятає та шанує за нашу діяльність. Повний звіт з нашого святкування викладу потім. Мені лише переказали, що там відбулося нагородження почесними грамотами та відзнаками як самої громади, так і її окремих членів. Мені так само перепало.
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» нагороджує Малуху Миколу, голову Союзу української молоді Мурманщини За відстоювання ідеалів Української самостійної соборної держави, підняття національної самосвідомості етнічних українців, формування позитивного іміджу України, культивування серед молодих українців Мурманська української культури і мови.
Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська
Нагороджується
Микола Малуха
Голова Союзу української молоді Мурмана
За національно-свідому подвижницьку працю, сприяння позитивного іміджу Україну у Світах та з нагоди 20-річчя створення «Національно-культурної автономії українців Мурманської області»
Львівська обласна державна адміністрація, Голова облдержадміністрації Микола Кміть
Не хочу зараз переказувати усі попередні думки щодо діаспорного життя та його перспектив (детальніше ви можете ознайомитися із ними у наступних статтях «Земляки за Полярним колом: поміж ворожістю Росії та байдужістю України», «Геополитический потенциал «российской» диаспоры»).
Коли сьогодні згадую через що приходилось проходити - зрада «українців»/малоросів, тиск влади, кидалово рідної держави, байдужість української влади, вбивства провідних діячів руху - складається враження про опис нереальних подій. Як таке може відбуватися у братній державі? Проте можу щиро засвідчити, що діячі українського руху Росії є цвітом нації, одними із найкращих її представників. Вони часом задумуються щодо сенсу своєї боротьби: нащо комусь щось доводити, нащо протидіяти антиукраїнські пропаганді, нащо свідчити про високу національну самосвідомість? А потім стиснувши зуби роблять свою справу і не очікують подяки.
Ви думаєте легко вийти з Українським прапором в Росії, вдягнути вишиванку або стати на захист борців за незалежність? Легше проплести сім разів Дніпро у довжину.
Українці Росії - це нескорена генерація і дуже сумно, що Україна з кожним роком втрачає її. Напевно, крім легенд у головах одиницях після нас нічого не лишиться. «Українська» преса й далі писатиме про бідних мігрантів та лютих скінхедів, влада далі вестиме мордобої за право дерибанити країну.
Але я радію, коли дізнаюся, що нас ще хтось в Україні пам’ятає та шанує за нашу діяльність. Повний звіт з нашого святкування викладу потім. Мені лише переказали, що там відбулося нагородження почесними грамотами та відзнаками як самої громади, так і її окремих членів. Мені так само перепало.
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» нагороджує Малуху Миколу, голову Союзу української молоді Мурманщини За відстоювання ідеалів Української самостійної соборної держави, підняття національної самосвідомості етнічних українців, формування позитивного іміджу України, культивування серед молодих українців Мурманська української культури і мови.
Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська
Нагороджується
Микола Малуха
Голова Союзу української молоді Мурмана
За національно-свідому подвижницьку працю, сприяння позитивного іміджу Україну у Світах та з нагоди 20-річчя створення «Національно-культурної автономії українців Мурманської області»
Львівська обласна державна адміністрація, Голова облдержадміністрації Микола Кміть