В Україні вже почалася люстрація
Один польський мозковий центр Ośrodek Studiów Wschodnich im. Marka Karpia (Центр Східних Досліджень) щойно видав працю, що присвячена дослідженню люстрації у країнах Східної Європи і Балтії: "Lustracja w krajach Europy Środkowej i państwach bałtyckich".
Ввважаю це дослідження цікавим і актуальним для України, бо ми ще не завершили цей процес, проте дехто вважає, що його й не починали.
Після ознайомлення із звітом, я переконався в тому, що в нас, все-таки люстрація почалася. Виходячи із досвіду пострадянських країн, усе починалосяіз відкриття архівів, вільному доступі до джерел та інформацій карательних органів держави. В нас вже відкрито архіві СБУ, де можна ознайомитися із питаннями Голодомору, УПА, діяльності НКВС та інших структур на теріторії країни. Наприклад, в Росії, усі військові документи, починаючи із 1939 року закриті. Військовий архів МО РФ у Подольську (де левова частка усіх військових документів 20 стол.) потрапити не легше, ніж до "святої святих" Кремля: потрібен особистий дозвіл міністра оборони (звісно на дослідження інших тем, що не стосуються військової тематики, починаючи із 1939 року). Відповідно, ми на голову вище.
При чому, люстрація робилася не за один день. Відкриття архівів, розробка законодавства. Пошук винуватців. В Чехії на початку 2007 року виник скандал навколо голови чеського Інтерполу Павела Міхала, який обійшов закон про люстрацію, просто змінив ім"я із Павол.
Тим не менш, цифри серйозні, навіть для маленької Чехії: "У 1991-2001 рр. МВС опублікувало 366 980 люстраційних свідоцтва, з яких 3,45% були позитивними. всього надійшло 692 апеляції. Проте не відомо скільки було розглянуто".
До цікавих висновків прийшли дослідники при вивченні практики люстрації у країнах Балтії. Як було зазначено, "декомунізація" почалася із "декадебізації" вищих прошарків влади. В цьому процесі Прибалтиці допомогла "реіміграція"- повернення на батьківщину етнічних естонців, латишів, литовців, котрі очолили цей процес. У якості наявного прикладу наводяться два президенти - Вайра Віке-Фрейберга і Валдас Адамкус.
О це прямо в точку. Бо я раніше писав, про те як наша "свідома" діяспора провтикала свій час. Проте зараз скаржаться, що в Українгі багато спілкуються російською мовою.
В нас хтось хоче провести люстрацію, хтось вважає це запізно, а хтось взагалі непотрібним, бо це суд над історією. Як на мене ніколи не пізно заянятисядоброю та шляхетною справою. Щоправда, з часом ефект від цього стає все менше і менше
Ввважаю це дослідження цікавим і актуальним для України, бо ми ще не завершили цей процес, проте дехто вважає, що його й не починали.
Після ознайомлення із звітом, я переконався в тому, що в нас, все-таки люстрація почалася. Виходячи із досвіду пострадянських країн, усе починалосяіз відкриття архівів, вільному доступі до джерел та інформацій карательних органів держави. В нас вже відкрито архіві СБУ, де можна ознайомитися із питаннями Голодомору, УПА, діяльності НКВС та інших структур на теріторії країни. Наприклад, в Росії, усі військові документи, починаючи із 1939 року закриті. Військовий архів МО РФ у Подольську (де левова частка усіх військових документів 20 стол.) потрапити не легше, ніж до "святої святих" Кремля: потрібен особистий дозвіл міністра оборони (звісно на дослідження інших тем, що не стосуються військової тематики, починаючи із 1939 року). Відповідно, ми на голову вище.
При чому, люстрація робилася не за один день. Відкриття архівів, розробка законодавства. Пошук винуватців. В Чехії на початку 2007 року виник скандал навколо голови чеського Інтерполу Павела Міхала, який обійшов закон про люстрацію, просто змінив ім"я із Павол.
Тим не менш, цифри серйозні, навіть для маленької Чехії: "У 1991-2001 рр. МВС опублікувало 366 980 люстраційних свідоцтва, з яких 3,45% були позитивними. всього надійшло 692 апеляції. Проте не відомо скільки було розглянуто".
До цікавих висновків прийшли дослідники при вивченні практики люстрації у країнах Балтії. Як було зазначено, "декомунізація" почалася із "декадебізації" вищих прошарків влади. В цьому процесі Прибалтиці допомогла "реіміграція"- повернення на батьківщину етнічних естонців, латишів, литовців, котрі очолили цей процес. У якості наявного прикладу наводяться два президенти - Вайра Віке-Фрейберга і Валдас Адамкус.
О це прямо в точку. Бо я раніше писав, про те як наша "свідома" діяспора провтикала свій час. Проте зараз скаржаться, що в Українгі багато спілкуються російською мовою.
В нас хтось хоче провести люстрацію, хтось вважає це запізно, а хтось взагалі непотрібним, бо це суд над історією. Як на мене ніколи не пізно заянятисядоброю та шляхетною справою. Щоправда, з часом ефект від цього стає все менше і менше