Донецький футбол
Вчора я згоняв на футбольний матч Шахтаря з московським Спартаком. Мені було цікаво нарешті потрапити на Донбас Арену на порівняти культуру вболювання з Києвом. Так би мовити продовжую свої " донєцкіє очєркі".
Донбас Арена. Мені стало заздрісно, що в нас (ФКДК) немає такого стадіону. Все продумано "для людей": багато туалетів, чемні стюарди, зручна система входів/виходів, поряд кафешки з продажу їжі/напоїв. І головне - досконало продумане розташування секторів. Ми сиділи на кутовому 318 секторі. Я подумав: ну все, з цього зажопья нічого не побачиш. Навпаки, поле було як на долоні і я чудово спостерігав за ходом гри.
Вболівальники. Капець!!! В мене був культурний шок, коли побачив як вони фоткалися разом зі спартачами. Потім заспокоївся. Подумав: ну що взяти з кузьмічів. Але коли ультраси кротів перегукувалися з ультрасами Спартака, я витаращів очі і не міг зрозуміти: де знаходжусь. І навіть 4 українських прапора, якими розмахували ультраси не врятували ситуацію.
Ще біля кас декілька разів чув поодинокі і слабенькі вигуки "Слава Україні! Героям слава!" і "Слава нації! Смерть ворогам!" На стадіоні такого не було. В принципі воно і не дивно, якщо враховувати як зачистили фанівський рух "Шахтаря" від "націоналістичного елементу".
Арсенал кричалок в них дуже примітивний, щось на кшталт "Вперед к победе!". За весь матч лише одного разу заспівали пісню. Всього на матчі було до 200 ультрасів.
Прапори, банери доволі бідні. Єдиний нормальний прапор - портрет Прокопенка десь 2х1,5 метра (може трохи більше). Банери так само на пару метрів, що нічого не розібрати. І це при тому, що їхній сектор був порожній на 60%.
Але фани непогано розігривали публіку. Робили перекличку з секторами кузьмічів - і ті їм відповідали. А завдяки шикарній акустиці - складалося враження, що їх не 200, а декілька тисяч.
До речі, тут немає дудок!!!! (Їх офіційно заборонено приносити на стадіон, як і "нацистську, расистську, фашистську символіку")
Проведення матчу. Дуже добре працював диктор, який намагався заряджати публіку і вести з нею діалог. Особливо добре виходило оголошення гравців, коли він називав ім'я, а вболівальники - прізвище. Все це з чудовою графікою на табло справило на мене велике враження.
До речі, спартачів взагалі не представили, бо ніби існує лише одна команда )))
Протягом матчу стюради ходили рядами і продавали журнали Шахтаря.
Відвідуванність. Загалом матч відвідало понад 24 тис. глядачів, що дуже добре як для товарняка. У Києві Динамо на офіційні матчі стільки не завжди збирають. І як казав, це - рещультат маркетингової політики. Наприклад, для тих хто купив квиток на матч чемпіонату з Говерлою на Спартак йшов безкоштовно. У місті безліч точок, де можна купити квитки. У Донецьку навіть у продуктових магазинах можна купити квитки на матч. На стадіоні діє "сімейний сектор" куди можеш прийти з дитиною. Тут стюарди слідкують, щоб ніхто не матюкався, нікого не пропускають з пивом. Для малят є дитяча кімната з аніматором, куди можна віддати дитину, а самому дивитися матч. Планую купити абонемент, щоб з сином туди ходити.
До речі, на футболі багато дітей, які за 5-7 років поповнять до цього скудні лави кротівських ультрасів.
Висновок: технічно в Донецьку все майже ідеально, але культура вболівання значно відстає від Києва (крим дудок) і Львова (щодо інших міст не можу казати, бо не був на їхніх матчах).
Донбас Арена. Мені стало заздрісно, що в нас (ФКДК) немає такого стадіону. Все продумано "для людей": багато туалетів, чемні стюарди, зручна система входів/виходів, поряд кафешки з продажу їжі/напоїв. І головне - досконало продумане розташування секторів. Ми сиділи на кутовому 318 секторі. Я подумав: ну все, з цього зажопья нічого не побачиш. Навпаки, поле було як на долоні і я чудово спостерігав за ходом гри.
Вболівальники. Капець!!! В мене був культурний шок, коли побачив як вони фоткалися разом зі спартачами. Потім заспокоївся. Подумав: ну що взяти з кузьмічів. Але коли ультраси кротів перегукувалися з ультрасами Спартака, я витаращів очі і не міг зрозуміти: де знаходжусь. І навіть 4 українських прапора, якими розмахували ультраси не врятували ситуацію.
Ще біля кас декілька разів чув поодинокі і слабенькі вигуки "Слава Україні! Героям слава!" і "Слава нації! Смерть ворогам!" На стадіоні такого не було. В принципі воно і не дивно, якщо враховувати як зачистили фанівський рух "Шахтаря" від "націоналістичного елементу".
Арсенал кричалок в них дуже примітивний, щось на кшталт "Вперед к победе!". За весь матч лише одного разу заспівали пісню. Всього на матчі було до 200 ультрасів.
Прапори, банери доволі бідні. Єдиний нормальний прапор - портрет Прокопенка десь 2х1,5 метра (може трохи більше). Банери так само на пару метрів, що нічого не розібрати. І це при тому, що їхній сектор був порожній на 60%.
Але фани непогано розігривали публіку. Робили перекличку з секторами кузьмічів - і ті їм відповідали. А завдяки шикарній акустиці - складалося враження, що їх не 200, а декілька тисяч.
До речі, тут немає дудок!!!! (Їх офіційно заборонено приносити на стадіон, як і "нацистську, расистську, фашистську символіку")
Проведення матчу. Дуже добре працював диктор, який намагався заряджати публіку і вести з нею діалог. Особливо добре виходило оголошення гравців, коли він називав ім'я, а вболівальники - прізвище. Все це з чудовою графікою на табло справило на мене велике враження.
До речі, спартачів взагалі не представили, бо ніби існує лише одна команда )))
Протягом матчу стюради ходили рядами і продавали журнали Шахтаря.
Відвідуванність. Загалом матч відвідало понад 24 тис. глядачів, що дуже добре як для товарняка. У Києві Динамо на офіційні матчі стільки не завжди збирають. І як казав, це - рещультат маркетингової політики. Наприклад, для тих хто купив квиток на матч чемпіонату з Говерлою на Спартак йшов безкоштовно. У місті безліч точок, де можна купити квитки. У Донецьку навіть у продуктових магазинах можна купити квитки на матч. На стадіоні діє "сімейний сектор" куди можеш прийти з дитиною. Тут стюарди слідкують, щоб ніхто не матюкався, нікого не пропускають з пивом. Для малят є дитяча кімната з аніматором, куди можна віддати дитину, а самому дивитися матч. Планую купити абонемент, щоб з сином туди ходити.
До речі, на футболі багато дітей, які за 5-7 років поповнять до цього скудні лави кротівських ультрасів.
Висновок: технічно в Донецьку все майже ідеально, але культура вболівання значно відстає від Києва (крим дудок) і Львова (щодо інших міст не можу казати, бо не був на їхніх матчах).