Головне досягнення року - переляканий Янукович
Відмова Віктора Федоровича проводити підсумкову прес-конференцію демонструє нову хворобу - фобію до зовнішнього світу і манію переслідування. З диктатором, що має такі психологічні розлади, набагато легше боротися.
21 грудня 2011 року Віктор Федорович провів прес-конференцію, на якій він почувався впевнено і показував журналістам, хто господар ситуації. Принаймні, так виглядало з телеекранів. Український глядач в той день почув про досягнення і позитивні тенденції. Для посилення власних слів Янукович наводив цифри. Аби виглядати максимально неупередженим і об'єктивним, визнавав недоліки і недопрацювання. Торік Янукович ставив аудиторії вічні запитання і сам пропонував відповіді для осмислення.
З натренованої рівноваги його спробував вивести журналіст Мустафа Найєм, який поставив запитання про проблеми в економіці з одночасним покращенням життя Президента. Тоді ми почули роздратовану колоритну відповідь: "Я вам хочу сказати, що я вам не заздрю". Загалом, навіть цей окремий епізод не міг зіпсувати загального враження від спілкування Гаранта з народом.
Минув рік. І жодних зустрічей Януковича з пресою. У липні мала відбутися підсумкова прес-конференція Президента. Але протести проти "мовного" закону Колесніченка-Ківалова біля Українського дому перенесли захід на невизначений термін.
Ще однією нагодою для журналістів поспілкуватися із керівником держави була прес-конференція 26 вересня в Нью-Йорку. Там Янукович виступав на 67-й щорічній сесії ООН. Він тоді розповідав про збройні конфлікти і майбутнє головування України в Організації з безпеки та співробітництва в Європі в 2013 році. Проте заздалегідь заплановану й своєчасно оголошену прес-конференцію несподівано скасували, посилаючись на неузгодженість розкладу.
Минулого тижня ми дізналися про плани Віктора Федоровича: відмовитися від проведення щорічної підсумкової зустрічі з журналістами. Одна користувачка Твіттеру на радощах зауважила: "ссыкливое дэбильное хамло не будет юзать наш экран, ура!" Тобто, народ не сприйняв це як трагедію, а журналісти змирилися із новою фобією.
В чому, власне, перемога і досягнення громадянського суспільства і журналістської спільноти? Цим вчинком Янукович не лише вчергове підтвердив думку про відчуття дискомфорту за межами рідного Межигір'я. Його самоізоляція від медійного світу демонструє недієвість спроб зрежисерувати хід будь-якого заходу через привезення натовпу регіональних журналістів, які питатимуть про корів та решту нісенітниць, через створення дорогої команди медіа-менеджерів.
Замість розбудови власної медійної стратегії, випереджання конкурентів, вдалої маніпуляції фактами, створення ілюзії громадського відкритого діалогу і плюралізму думок, функціонери Адміністрації Президента переймаються дрібними питаннями "аби не нашкодив, аби не ляпнув дурниць, аби його не підловили на незручному запитанні". Людина, що претендує на звання європейського диктатора, не може собі дозволити таку розкіш як ігнорування публічного простору.
Наприклад, колега Віктора Януковича Володимир Путін провів 20 грудня першу після повернення в Кремль президентську прес-конференцію. Незважаючи на велику кількість питань на гострі суспільно-політичні питання - кримінальні справи проти опозиціонерів, питання про заборону усиновлення російських сиріт тощо - йому вдалося показати себе впевненим лідером нації, який постійно переходив у контратаку і демонстрував добру обізнаність з цих тем. Коли слухаєш Путіна, то складається враження, що він має певну візію і стратегію на своє президентство і Росію.
Власне, ця відмінність між двома авторитарними лідерами досягнута насамперед через більшу активність і результативність українського суспільства. Масштабні акції непокори свавіллю у вищих ешелонах влади, протестне голосування, протидія фальсифікаціям, каверзні запитання, відверта ненависть з боку українців (навіть мешканців Донбасу) підвищують манію переслідування. Державний лідер в таких умовах ризикує робити фатальні помилки, шукати зрадників у найближчому оточенні, надавати керівні посади не компетентним, а перевіреним вірним людям (кадрові призначення у Кабміні підтверджують цю тезу).
Можливо, демократичному суспільству в Україні бракує єдності, стратегій та ідей з перетворення України, послідовності, чесності, некорупційності, шляхетності тощо. Однак неправильні кроки лідера Партії регіонів, що робляться з підказки страху, - одна з надій на звільнення від хижацького режиму. Принаймні, хочеться із оптимізмом дивитися у новий рік.
Спеціально для ipress.ua