"Жидівський срач" і майбутнє "Свободи"
У заголовку своєї колонки на сайті ipress.ua я ставив знак запитання. тобто я не кажу, що зараз стрьомно бути прихильником "Свободи" (бо до таких відношу і себе самого). стрьомно може стати за рік-два. Якщо отакі "жидівські срачі" не припиняться.
В мене з політичною партією "Свобода" складні стосунки. З одного боку я вважаю себе певною мірою її прихильником: не боюся графи "національність" у паспорті, вважаю вкрай необхідним проведення люстрації в Україні, переконаний у потребі захисту прав українців і думаю, що відновлення ядерного статусу краще захистить нашу незалежність від зазіхань сусідів, ніж прагнення вступити до НАТО. З іншого мене дратує твердолобість її членства, небажання визнавати власні помилки і просити за це пробачення, надмірна впевненість у власній правоті, віра в те, що їхня партійна теорія і практика є істиною в останній інстанції. А найбільше мене дратують непотрібні скандали, що виникають на порожньому місці.
Здається, високі результати на виборах - понад 10% за партійними списками і перемога мажоритарників в тих округах, де ніхто її не очікував - закрутили голову свободівцям. Тепер можна почивати на лаврах і дозволяти собі необережні заяви і висловлювання. Але в партії не враховують одного важливого чинника: "Свобода" отримала шалені відсотки не тому, що за неї прийшли і проголосували всі футбольні ультраси, які люблять "зігувати" на стадіонах і вигукувати кричалки на кшталт "Дуче! Дуче! Беніто Муссоліні", не завдяки люмпенам, серед яких популярні ксенофобські і шовіністичні гасла.
Ядро ось цих 10% - це освічені сучасні люди, представники поважних професій - журналісти, юристи, лікарі, викладачі. Вони не приховували власної політичної позиції і вибору, отже, були набагато кращими агітаторами (на відміну від тих, хто стояв біля партійних наметів) для громадян з невизначеним вибором. Ця верства населення, на відміну, від маргінальних груп, цінить таку річ як репутація.
Читати далі…
В мене з політичною партією "Свобода" складні стосунки. З одного боку я вважаю себе певною мірою її прихильником: не боюся графи "національність" у паспорті, вважаю вкрай необхідним проведення люстрації в Україні, переконаний у потребі захисту прав українців і думаю, що відновлення ядерного статусу краще захистить нашу незалежність від зазіхань сусідів, ніж прагнення вступити до НАТО. З іншого мене дратує твердолобість її членства, небажання визнавати власні помилки і просити за це пробачення, надмірна впевненість у власній правоті, віра в те, що їхня партійна теорія і практика є істиною в останній інстанції. А найбільше мене дратують непотрібні скандали, що виникають на порожньому місці.
Здається, високі результати на виборах - понад 10% за партійними списками і перемога мажоритарників в тих округах, де ніхто її не очікував - закрутили голову свободівцям. Тепер можна почивати на лаврах і дозволяти собі необережні заяви і висловлювання. Але в партії не враховують одного важливого чинника: "Свобода" отримала шалені відсотки не тому, що за неї прийшли і проголосували всі футбольні ультраси, які люблять "зігувати" на стадіонах і вигукувати кричалки на кшталт "Дуче! Дуче! Беніто Муссоліні", не завдяки люмпенам, серед яких популярні ксенофобські і шовіністичні гасла.
Ядро ось цих 10% - це освічені сучасні люди, представники поважних професій - журналісти, юристи, лікарі, викладачі. Вони не приховували власної політичної позиції і вибору, отже, були набагато кращими агітаторами (на відміну від тих, хто стояв біля партійних наметів) для громадян з невизначеним вибором. Ця верства населення, на відміну, від маргінальних груп, цінить таку річ як репутація.
Читати далі…