Підсумки мовної акції протесту: чи вдався Occupy Ukrains`kiy Dim
Від початку протестів під “Українським домом” минуло два тижні. Акція протесту пережила декілька фаз, було озвучено безліч думок щодо успішності/провалу громадянської ініціативи. Деякі журналісти навіть називають учасників протестів - услід за відомим парламентським диригентом - “кошенятами, яких влада розвела перед виборами”. Підвів попередні результати протестів на сходах.
Самоорганізація й ініціатива громадян. Активні українці переймають ініціативу щодо організації протестних акцій в країні. Після появи інформації про голосування за “мовний” законопроект люди самі почали приходити до центру Києва, щоб висловити незгоду із діями влади. Політичні партії (у тому числі й парламентські) приєдналися до протестних подій лише згодом.
Унікальна атмосфера “Українського дому”. На місце протестів приходили майже всі опозиційні політики - нардепи Андрій Шевченко, Юрій Кармазін, Анатолій Гриценко, Остап Семерак, Арсеній Яценюк, Андрій Парубій, лідер “Свободи” Олег Тягнибок та інші. Одним із “чудес” нічного стояння стало руйнування бар'єрів між простими українцями та зірками вітчизняної політики. В антиурядовому таборі царювала дивна атмосфера рівності, політики пересувалися вільно і майже без охорони. Навіть Яценюк і Віталій Кличко були відкриті для спілкування, їхні мордовороти лише спостерігали за процесом збоку. Вперше виникло відчуття, що нардепи - це не небожителі, а звичайні люди.
Протест став трендовою і модною річчю. До “Українського дому” прийшли навіть ті, хто ще вчора співпрацював (певно, і сьогодні продовжує) з владою. Зокрема, Давид Жванія, “тушка” і прихильник Харківських угод. Як рядовий громадянин, він спокійно пересувався табором, до нього підходили люди і висловлювали своє ставлення до його вчинків.
Попри скептичні припущення, чисельність учасників акцій постійно збільшується. Під стінами Верховної Ради 25 травня зібралося близько 400-500 осіб. Вже 5 червня кількість учасників коливалася від 3 до 5 тис. Через акцію, яка триває з вечора вівторка 3 липня, пройшло більше 10 тис. людей.
Ефект голодування. На жаль, учасникам голодування не вдалося і навряд чи вдасться досягнути мети. Їхню логіку можна зрозуміти - активна молодь розуміє свою безпорадність. Єдиний дієвий механізм, котрий залишився в руках - це голодування. Вчинок кількох дівчат і хлопців привернув увагу з боку медіа. Це підігрівало інтерес до протесту, який давно зійшов нанівець завдяки меркантильності політиків. Напередодні виборів вага і цінність кожної негативної згадки у ЗМІ зростає у рази. Це змушує партію влади витрачати зайві ресурси на антикризову pr-кампанію. “Розтягування лінії фронту” - одна із необхідних речей для організації майбутнього прориву.
Силове припинення акції, як це відбувається в РФ і Білорусі, в нас не спрацювало. Навпаки, люди показали: вони настільки доведені до відчаю “ефективним керуванням країною”, що готові битися з міліцією, бо вже нема чого втрачати. Опір правоохоронцям був непередбачуваний - протестувальники завдали тілесних ушкоджень і застосували їхній же газ.
Політики, як завжди, “киданули” людей. Приєднання опозиції до акції протесту жодним чином не підсилило її перебіг. Віталій Кличко і Арсеній Яценюк замість планування подальших дій активно спілкувалися з журналістами, роздавали інтерв'ю і світилися перед телекамерами. Остаточно пересічні українці зрозуміли, що їх “киданули”, після мітингу на сходах “Українського дому” ввечері 6 липня. Тоді Яценюк і товариші заявили про перемогу, закінчення протесту і трансформацію у безстрокову акцію “Україна проти Януковича”. Для тих, хто забув: “УпЯ” - це проект “Фронту змін”, який голосно запустили восени минулого року. Проте він швидко помер.
Другий неприємний момент - це голодування. За офіційною версією опозиції, акція протесту розпочалася з голодування кількох нардепів. Згодом до них почали приєднуватися прості люди. За пару днів нардепи швиденько “злилися”, а залишилися голодувати 20-річні дівчата і молоді хлопці.
Завдяки мовним протестам дізналися про нападників на учасників акції на захист Андріївського узвозу. Омонівці і “бики” - одні й ті самі люди. Досі вважалося, що це найняті забудовниками “бандюгани”.
Регіонали не отримають електоральних дивідендів, бо технологія з ескалації мовного питання спрацювала б у разі відсутності протестів або участі у них невеликої кількості учасників. До “Українського дому” приходило багато російськомовних людей, яким набридло правління “Партії регіонів”. Для перемоги на виборах недостатньо привести лише свій донецький електорат, треба перемогти у всій країні. Робити ставку на специфічний регіональний електорат можуть собі дозволити лише невеликі партії, мета існування яких - потрапити до парламенту (ВО “Свобода”, ПСПУ Наталії Вітренко).
“Свобода” - найбоєздатніша партія. На відміну від УДАРу Кличка і “Об'єднаної опозиції”, Тягнибок привів на акцію протесту не проплачених найманців-прапороносців, а цілком реальних представників партії. Мало того, вони не просто стояли на сходах “Українського дому” - “свободівці” у перших рядах билися з міліцією. Комусь це не подобається, але “Свобода” сьогодні найпотужніша політична партія. Для неї не проблема вивести на вулицю декілька сотень членів.
Відсутність стратегічного бачення. Ті особи, що взяли на себе відповідальність керувати протестним табором - показали нездатність мислити на крок уперед. Всі їхні вчинки були непродумані, ситуативні і невпевнені.
Висновок: протести можна вважати невдалою спробою навчити нинішніх керманичів нарешті поважати закони. З іншого боку, найкраща ситуація для “Партії регіонів” - це тиша та інфантильність громадян. Будь-які занепокоєння, бродіння, маніфестації завдають шкоди нинішньому режиму. Отже, сам факт самоорганізації громадян з метою протидіяти правопорушенням є позитивним досягнення.
Самоорганізація й ініціатива громадян. Активні українці переймають ініціативу щодо організації протестних акцій в країні. Після появи інформації про голосування за “мовний” законопроект люди самі почали приходити до центру Києва, щоб висловити незгоду із діями влади. Політичні партії (у тому числі й парламентські) приєдналися до протестних подій лише згодом.
Унікальна атмосфера “Українського дому”. На місце протестів приходили майже всі опозиційні політики - нардепи Андрій Шевченко, Юрій Кармазін, Анатолій Гриценко, Остап Семерак, Арсеній Яценюк, Андрій Парубій, лідер “Свободи” Олег Тягнибок та інші. Одним із “чудес” нічного стояння стало руйнування бар'єрів між простими українцями та зірками вітчизняної політики. В антиурядовому таборі царювала дивна атмосфера рівності, політики пересувалися вільно і майже без охорони. Навіть Яценюк і Віталій Кличко були відкриті для спілкування, їхні мордовороти лише спостерігали за процесом збоку. Вперше виникло відчуття, що нардепи - це не небожителі, а звичайні люди.
Протест став трендовою і модною річчю. До “Українського дому” прийшли навіть ті, хто ще вчора співпрацював (певно, і сьогодні продовжує) з владою. Зокрема, Давид Жванія, “тушка” і прихильник Харківських угод. Як рядовий громадянин, він спокійно пересувався табором, до нього підходили люди і висловлювали своє ставлення до його вчинків.
Попри скептичні припущення, чисельність учасників акцій постійно збільшується. Під стінами Верховної Ради 25 травня зібралося близько 400-500 осіб. Вже 5 червня кількість учасників коливалася від 3 до 5 тис. Через акцію, яка триває з вечора вівторка 3 липня, пройшло більше 10 тис. людей.
Ефект голодування. На жаль, учасникам голодування не вдалося і навряд чи вдасться досягнути мети. Їхню логіку можна зрозуміти - активна молодь розуміє свою безпорадність. Єдиний дієвий механізм, котрий залишився в руках - це голодування. Вчинок кількох дівчат і хлопців привернув увагу з боку медіа. Це підігрівало інтерес до протесту, який давно зійшов нанівець завдяки меркантильності політиків. Напередодні виборів вага і цінність кожної негативної згадки у ЗМІ зростає у рази. Це змушує партію влади витрачати зайві ресурси на антикризову pr-кампанію. “Розтягування лінії фронту” - одна із необхідних речей для організації майбутнього прориву.
Силове припинення акції, як це відбувається в РФ і Білорусі, в нас не спрацювало. Навпаки, люди показали: вони настільки доведені до відчаю “ефективним керуванням країною”, що готові битися з міліцією, бо вже нема чого втрачати. Опір правоохоронцям був непередбачуваний - протестувальники завдали тілесних ушкоджень і застосували їхній же газ.
Політики, як завжди, “киданули” людей. Приєднання опозиції до акції протесту жодним чином не підсилило її перебіг. Віталій Кличко і Арсеній Яценюк замість планування подальших дій активно спілкувалися з журналістами, роздавали інтерв'ю і світилися перед телекамерами. Остаточно пересічні українці зрозуміли, що їх “киданули”, після мітингу на сходах “Українського дому” ввечері 6 липня. Тоді Яценюк і товариші заявили про перемогу, закінчення протесту і трансформацію у безстрокову акцію “Україна проти Януковича”. Для тих, хто забув: “УпЯ” - це проект “Фронту змін”, який голосно запустили восени минулого року. Проте він швидко помер.
Другий неприємний момент - це голодування. За офіційною версією опозиції, акція протесту розпочалася з голодування кількох нардепів. Згодом до них почали приєднуватися прості люди. За пару днів нардепи швиденько “злилися”, а залишилися голодувати 20-річні дівчата і молоді хлопці.
Завдяки мовним протестам дізналися про нападників на учасників акції на захист Андріївського узвозу. Омонівці і “бики” - одні й ті самі люди. Досі вважалося, що це найняті забудовниками “бандюгани”.
Регіонали не отримають електоральних дивідендів, бо технологія з ескалації мовного питання спрацювала б у разі відсутності протестів або участі у них невеликої кількості учасників. До “Українського дому” приходило багато російськомовних людей, яким набридло правління “Партії регіонів”. Для перемоги на виборах недостатньо привести лише свій донецький електорат, треба перемогти у всій країні. Робити ставку на специфічний регіональний електорат можуть собі дозволити лише невеликі партії, мета існування яких - потрапити до парламенту (ВО “Свобода”, ПСПУ Наталії Вітренко).
“Свобода” - найбоєздатніша партія. На відміну від УДАРу Кличка і “Об'єднаної опозиції”, Тягнибок привів на акцію протесту не проплачених найманців-прапороносців, а цілком реальних представників партії. Мало того, вони не просто стояли на сходах “Українського дому” - “свободівці” у перших рядах билися з міліцією. Комусь це не подобається, але “Свобода” сьогодні найпотужніша політична партія. Для неї не проблема вивести на вулицю декілька сотень членів.
Відсутність стратегічного бачення. Ті особи, що взяли на себе відповідальність керувати протестним табором - показали нездатність мислити на крок уперед. Всі їхні вчинки були непродумані, ситуативні і невпевнені.
Висновок: протести можна вважати невдалою спробою навчити нинішніх керманичів нарешті поважати закони. З іншого боку, найкраща ситуація для “Партії регіонів” - це тиша та інфантильність громадян. Будь-які занепокоєння, бродіння, маніфестації завдають шкоди нинішньому режиму. Отже, сам факт самоорганізації громадян з метою протидіяти правопорушенням є позитивним досягнення.