Чого не вистачає українцям для «покращення життя»: вміння домовитися
Як сказала mentbuster, "продовжую надихатися ідеями Елінор Остром". Насправді, українцям для перемоги над злом не потрібна Юля, Вітя, Віталік чи Арсеній. Необхідна лише одна річ - вміння домовлятися. У статті навів яскравий турецький приклад і декілька українських. У другій частині статті запропоную сфери, де треба домовлятися.
Початок 1970-х років був "темними часами" для прибережного рибальства Аланії (Туреччина). Економічній життєздатності рибного промислу загрожували два фактори: необмежене використання рибних запасів призвело до ворожості, а часом, і насильства; конкуренція серед рибалок за кращі місця лову збільшила виробничі витрати, а також ступінь невизначеності відносно потенційного улову кожного конкретного човна.
Згодом члени місцевого кооперативу почали експериментувати з оригінальною системою виділення риболовних місць для місцевих рибалок. Після більш ніж десятиліття спроб і помилок виборили правила, що діють серед прибережних рибалок Аланії:
- Кожного вересня складають список усіх ліцензованих рибалок Аланії, незалежно від членства в кооперативі.
- Перераховують усі потенційні місця лову в межах району, який зазвичай використовується рибалками Аланії. Ці ділянки розплановано так, аби сітки, встановлені в одному місці, не блокували хід риби на сусідні місця.
- Зазначений розподіл місць діє з вересня по травень.
- У вересні рибалки розподіляють між собою зазначені місця лову шляхом жеребкування.
З вересня по січень кожен день кожен рибалка переміщується на схід, на наступне місце. З січня рибалки переміщуються у зворотному напрямку - на захід. Це дає рибалкам рівні можливості лову риби, яка мігрує через цей район зі сходу на захід в період з вересня по січень, та в зворотному напрямку в період з січня по травень. Ефект системи полягає в тому, що відстань між рибалками під час промислу є досить великою, що оптимізує продуктивний потенціал кожного місця лову. Також всі рибальські судна мають рівні шанси на лов у найкращих місцях. На пошук або боротьбу за нього не витрачаються ресурси.
Центральна влада не змогла б створити такий звід правил без призначення штатних співробітників для роботи в цьому районі протягом тривалого періоду. Аланія є прикладом системи самокерованої спільної власності, в якій правила розроблюються і змінюються самими учасниками, які також контролюють та забезпечують їх дотримання.
Українцям, які по-справжньому прагнуть кардинального реформування України та покращення життя, варто детально вивчати вищенаведений та інші іноземні досвіди (детально про турецькій та інші приклади домовленості між членами спільноти можна прочитати у книзі «Керування спільним» Елінор Остром). Також варто розробляти вітчизняні ідеї.
Брендування рідного міста
У березні 2008 року Міськрада Одеси захотіла стати в один ряд із прогресивними містами світу і запропонувала розробити логотип та гасло туристичної Одеси. Київська компанія Bohush Communications стала переможцем. Замовники гроші взяли, але подарували місту не логотип, а зразок дитячого малюнка.
Відомий в СНД дизайнер Артемій Лебедєв висловив власну «скромну» думку з цього приводу:
“Одесса ведь город юмора. Причем, не такого тупого габровского, как в кино показывают, а на самом деле. Это совершенно потрясающий город с абсолютно уникальной атмосферой и тончайшим чувством юмора во всем.
Очевидно, что долбоебы из горсовета не в состоянии принятием логотипа произвести на город малейшее влияние. Одессе ни тепло, ни холодно.
Нельзя исключать и того, что остроумные градоначальники решили постебаться, приняв особо мудацкое говно в качестве городского логотипа.
Таки все пройдет, даже это”.
Але ані довгий опис процесу розробки, ані заслуги виконавця, ані одностайне рішення журі не задовольнили одеситів. Вони хотіли отримати логотип, яким могли пишатися мешканці міста і захоплюватися гості.
Ініціативна група на чолі зі студією «Март» започаткували проект розробки альтернативного логотипу та голосування серед городян. Переможець мав отримати невелику винагороду, а його логотип перетворився б на альтернативний бренд міста, яким маркували сувенірну продукцію. До участі запросили дизайнерів, дизайн-студії, художників, ЗМІ тощо.
У січні 2010 року було визнано переможців, а один із учасників фінального голосування (стилізований під якір напис Odessa) отримав похвалу від того самого Артемія Лебедєва:
«Это очень крутой логотип. Слоган нахуй, логотип - в город. Особенно круто он бы смотрелся на официальных городских плакатах. При этом, его можно печатать на майках и продавать их на ура. И тут изящно решен вопрос с правописанием. Словом, это очень хороший логотип для Одессы, я его сразу люблю».
Читати далі