Ваше ставлення до багатства
Наш порносайтєг зробив переклад дуже актуальної до сучасних подій статті американського фінансового експерта Джей-Ді Роута на сторінках консервативного журналу “Time”. Він розмірковує про те, як американці ставляться до чужого багатства - особливо, в зв’язку з розвитком руху Occupy.
Майже кожен, хто досягнув фінансового успіху, вірить, що його засоби були виправданими. Вони вірять, що заробили свої гроші (або заслужили їх), і не відчувають за це провини. Ми також зазвичай підтримуємо та цінуємо наших друзів, які зробили великі капітали. (Я знаю кількох людей, які заробили багатство - і я пишаюся кожним з них). Але коли йдеться про багатих незнайомців - ось тоді наше ставлення змінюється.
Американський суспільний мейнстрім переважно не довіряє багатіям - і це виглядає дивно. Хіба багатство - це не те, до чого прагне більшість із нас? Більшість із нас хоче бути багатими, і попри це, ми обурюємось, коли інші люди досягають своїх фінансових цілей. Ми нарікаємо на те, що у них були переваги, яких не було в нас, або вони діяли обманом, або вони не заслуговують своїх грошей. Але що, коли ті самі речі стануться з нами? Що, як ми розбагатіємо? Що тоді ми будемо відчувати, коли нас засуджуватимуть та критикуватимуть? Читати далі
Стаття загалом дуже поміркована, адекватна і логічна. Але треба зробити декілька зауважень. По-перше, вона писалася для американців і в американському контексті. Тому там теза про те, що ти сам винен у своїх фінансових проблемах вірна на 110%.
Мені приходилося спілкуватися з представниками обох таборів. Фінансово заможні люди стверджують, що усі їхні критикани - це невдахи, ледарі та заздрісники.
Представники протилежного табору стверджують, що в умовах пострадянських країн зробити чесний бізнес або підприємство без зв'язків, підтримки з "нуля" майже неможливо.
Обидві груп водночас праві і водночас помиляються.
Дійсно, більшість критиканів багатства є нереалізованими людьми, які свого часу не вчилися в школі, на роботі виконують усе тяп-ляп.
З іншого боку мене обурює Бентлі на тлі безробіття та соціальних негараздів в Україні. Я сам певний час працював у благодійній сфері і знаю, що левова частка (мінімум понад 70%) благодійної допомоги здійснюється не за рахунок вітчизняних багатіїв, а через підтримку іноземців (причому різних рівнів статків). І це вже починає дратувати цих іноземців. Вони приїздять сюди, бачать купу дорогих автівок і обурюються, чому саме вони повинні допомагати українським сиротам, ВІЛ-позитивним тощо.
Соціальна відповідальність українського бізнесу зводиться до маразматичних одноразових акції напередодні Нового року -приїздять до дитбудинку і роздають подарунки, що є шкідливим і руйнівним елементом.
Поки в Україні не відбудовані прозорі соціальні ліфти, немає правил функціонування еліт та реалізації людей, говорити про кришталево-чистий бізнес навряд чи приходиться. Але боротися з буржуями - це шлях в нікуди. Варто зараз розробляти та втілювати саме ці правила функціонування здорового механізму.