Чим відрізняється греко-католик від протестанта в Україні?
Ось ця новина про пастора О. Шевченка навіяла наступні роздуми:
"Узнали журналисты и о том, что полем для миссионерской деятельности для пастора Шевченко остается русскоговорящее население мира. И в Украине уже есть три церкви, основанные миссионерами из Сакраменто. «Я посвятил себя своему народу, - ответил Александр на вопрос, готов ли он переехать жить в Украину, - если Бог скажет мне вернуться на родину, я послушаюсь Его голоса, и мы переедем. Но это решение уже не зависит только от моего желания, хотя у меня часто появляются мысли об этом".
Коли розпався СРСР та зруйнувалася залізна завіса, протестанти із щирою любов'ю ломанулися в Америку, Європу. Із радістю, що американський уряд давав можливість отримати проживання в США за релігійні переслідування в СРСР. Такою можливістю скористався і майбутній пастор О. Шевченко, який чи то в кінці 90-х чи на початку 2000-х поїхав "служити господу" в Штати.
У тої час греко-католицькі священики, єпископи, активні миряни зі своїми родинами поверталися в пострадянську Україну. Вони відновлювали донедавна заборонену і майже зруйновану греко-католицьку церкву. Відбудовували храми, семінарії. Заснували Український католицький університет. Їхній західний досвід, мислення, освіта, зв'язки зробили багато корисного для відновлення України - її духовності, її матеріального стану.
Перші текли звідси як щури із корабля, а другі залишали західний комфорт та пострадянську руїну. Першими керували меркантильне бажання влаштувати собі життя, другі прагнули послужити Богові та Україні.
Першим на підсвідомому рівні соромно за себе ,тому вони вигадують теологічні теорії про інтернаціоналізм та космополітизм. Другі намагаються інших українців навчити справжній любові до ближнього (українця) та України.
Ми, протестанти, повинні дякувати Богові за Українську греко-католицьку церкву і все добре, що є в цій країні. Ми повинні вчитися саме в греко-католиків справжній любові до ближнього до краю. І мабуть колись нам це згадають нащадки.
"Узнали журналисты и о том, что полем для миссионерской деятельности для пастора Шевченко остается русскоговорящее население мира. И в Украине уже есть три церкви, основанные миссионерами из Сакраменто. «Я посвятил себя своему народу, - ответил Александр на вопрос, готов ли он переехать жить в Украину, - если Бог скажет мне вернуться на родину, я послушаюсь Его голоса, и мы переедем. Но это решение уже не зависит только от моего желания, хотя у меня часто появляются мысли об этом".
Коли розпався СРСР та зруйнувалася залізна завіса, протестанти із щирою любов'ю ломанулися в Америку, Європу. Із радістю, що американський уряд давав можливість отримати проживання в США за релігійні переслідування в СРСР. Такою можливістю скористався і майбутній пастор О. Шевченко, який чи то в кінці 90-х чи на початку 2000-х поїхав "служити господу" в Штати.
У тої час греко-католицькі священики, єпископи, активні миряни зі своїми родинами поверталися в пострадянську Україну. Вони відновлювали донедавна заборонену і майже зруйновану греко-католицьку церкву. Відбудовували храми, семінарії. Заснували Український католицький університет. Їхній західний досвід, мислення, освіта, зв'язки зробили багато корисного для відновлення України - її духовності, її матеріального стану.
Перші текли звідси як щури із корабля, а другі залишали західний комфорт та пострадянську руїну. Першими керували меркантильне бажання влаштувати собі життя, другі прагнули послужити Богові та Україні.
Першим на підсвідомому рівні соромно за себе ,тому вони вигадують теологічні теорії про інтернаціоналізм та космополітизм. Другі намагаються інших українців навчити справжній любові до ближнього (українця) та України.
Ми, протестанти, повинні дякувати Богові за Українську греко-католицьку церкву і все добре, що є в цій країні. Ми повинні вчитися саме в греко-католиків справжній любові до ближнього до краю. І мабуть колись нам це згадають нащадки.