кохання і майонези
сумніви - це рушій прогресу, чи навпаки вони відкидають людей у темряву вагань?
я сумніваюся щодня - цей майонез чи інший, піти додому пішки чи дочекатись тролейбуса, врешті-решт піти на пари чи не піти на пари? люди мають вибір завжди, але чому у них у мозку немає стаціонарної установки лише на один єдино вірний вибір? адже жити так було би значно легше, і скільки нервів було би збережено без необхідності вибирати.
мені щиро дуже важко обирати майонези. серед розмаїття смаків обрати якийсь один найкращий було би дуже ризиковано, не вибробувавши їх усіх. але навіть коли я, напробувавшись вдосталь, вибираю якийсь один, то однаково сумніваюся, чи той обрала.
то хіба не ризиковано обирати собі одного партнера на усе життя? ти ж не можеш знати, що він - найкращий, поки не спробуєш інших. а може, пробуючи інших, багацько інших, ти навпаки переконуєшся, що можеш насправді співіснувати дуже багато з ким, і обирати одного назавжди зовсім необов'язково? так само і перепробувавши всі майонези ти будеш по черзі купувати всі, бо кожен має свою особливість. до чого призводить це пробування - до вірності чи до полігамності?
а якщо вже обираєш когось одного - розумом звісно, або на емоційному рівні, бо тілом ми всі "не без грешка", - то чи нормально сумніватися, чи обрав того, чи це є зрадою довіри, якою наділяє тебе людина, коли обирає тебе у відповідь?
чи ознакою справжнього кохання є відсутність сумніві?
чи ознакою справжнього кохання є уміння ці сумніви ігнорувати?
чи ознакою справжнього кохання є кава в ліжко?
чому у голові немає стаціонарної установки на одного-єдиного партнера, і доводиться постійно або екзаменувати або сумніватись?
я сумніваюся щодня - цей майонез чи інший, піти додому пішки чи дочекатись тролейбуса, врешті-решт піти на пари чи не піти на пари? люди мають вибір завжди, але чому у них у мозку немає стаціонарної установки лише на один єдино вірний вибір? адже жити так було би значно легше, і скільки нервів було би збережено без необхідності вибирати.
мені щиро дуже важко обирати майонези. серед розмаїття смаків обрати якийсь один найкращий було би дуже ризиковано, не вибробувавши їх усіх. але навіть коли я, напробувавшись вдосталь, вибираю якийсь один, то однаково сумніваюся, чи той обрала.
то хіба не ризиковано обирати собі одного партнера на усе життя? ти ж не можеш знати, що він - найкращий, поки не спробуєш інших. а може, пробуючи інших, багацько інших, ти навпаки переконуєшся, що можеш насправді співіснувати дуже багато з ким, і обирати одного назавжди зовсім необов'язково? так само і перепробувавши всі майонези ти будеш по черзі купувати всі, бо кожен має свою особливість. до чого призводить це пробування - до вірності чи до полігамності?
а якщо вже обираєш когось одного - розумом звісно, або на емоційному рівні, бо тілом ми всі "не без грешка", - то чи нормально сумніватися, чи обрав того, чи це є зрадою довіри, якою наділяє тебе людина, коли обирає тебе у відповідь?
чи ознакою справжнього кохання є відсутність сумніві?
чи ознакою справжнього кохання є уміння ці сумніви ігнорувати?
чи ознакою справжнього кохання є кава в ліжко?
чому у голові немає стаціонарної установки на одного-єдиного партнера, і доводиться постійно або екзаменувати або сумніватись?