*про те, як не шкодувати*
and now i'll do what's best for meтак, це він, пост про підсумки року, який хотіла написати до нр, а вийшло як завжди.
кожен рік на новорічні свята мы с друзьями ходим в баню життя перевертається з ніг на голову. як показує досвід, більшість моїх робіт, звільнень, змін квартир і світосприйняття відбуваються під новий рік або відразу після нього. хоча світосприйняття ще любить іншу пору року, а квартири останнім часом міняються частіше, ніж раз на рік. такі ми непостійні. от і зараз знову.
висновок із 2013-го - "все правильно зробив". тепер вже можна сказати, що я загадувала сьомому новорічному Ірландському морю "бути сильною", хоча й не знаю, чи час вже говорити про результати, все ж таки моря - це не шампанське під феєрверки. ми любимо загадувати бажання на все підряд. а цього року воно сформулювалось геть неочікуваним. але про все по поряду.
обережно, багато буковок без картинок, воно вам нада?
отже, 2013 - це рік
- літаків і танців. пишеться разом, тому що абсолютна більшість подорожей були так чи інакше з пов"язані з лінді-хопом. навіть тоді, коли їздила до друзів, все одно знаходила вечірки. здається, зараз навіть обламаюсь порахувати кількість літаків за рік. зате були 3 великих танцювальних фестивалі фул тайм, не порахувати скільки воркшопів і найкращі вечірки евер. а ще два нових моря, три нові країни і не порахуавти скільки нових міст.
- суперечливих текстів і вдалих компіляцій. я люблю слова. дуже. і цього року вони були найлегшими і найважчими водночас. над ними треба було найбільше думати. зате я почала писати сінг ін свінг (останнім часом зависла на новому дизайні замість щось писати. і ето пройдьот). більшість текстів, написаних "бо так треба" викликали огиду, рідше - відчуття гори з плеч. більшість текстів, написаних "бо так хочеться" потребували купи зусиль. писалися швидко, але шматками і довго збирались до купи. і навіть вимагали ілюстрацій, що взагалі вище моїх здібностей.
- відпускань і закритості. відпускати насправді просто. хоча іноді забирає забагато часу. і взагалі цього року я мало думала про людей, не кажучи вже про те, щоб дозволяти їм ставати близькими. швидше навпаки, віддалялася і дозволяла віддалятись, все менше шкодуючи про це. іншим дозволяла бути поруч, але не бути близькими, і навряд чи тут є чим пишатися. знайомилась, посміхалась і втомлювалась посміхатись. стала черствою, як саме телебачення. хоча щоб це помітити, стороннім треба було б придивлятись, а я геть не вірю, що комусь було цікаво. і так аж до осені.
- хороших людей і несподіваних початків. це як заперечення заперечення, особливо того, що було у попередньому пункті. але розводить сльози-соплі-маргарин не хочеться. хочеться обнімати. цю осінь треба відзначити окремо, тому що зими цього року не буде.
ще купа всього було. зробила татуювання, знайшла нову зміїну каблучку щоб любилася (мріяла про таку останні три роки), забрала документи з аспірантури, напивалась до безпам"ятства, купалась в Дніпрі в Києві (так, вперше в житті і ні, це було не тоді, коли напивалась), знайомилась з хорошими людьми і змінила п"ять квартир (одна з них була з котом, одна на тиждень, а ця - з чужим безпарольним вай-фаєм).
по факту ж рік був однозначно хороший, хоча б тому, що не нудно. особливо "не нудно" стало коли усвідомила, що для того, щоб "вечірка вдалася" достатньо просто так вирішити.
а тепер наприкінці року і на початку нового я все натхненно ламаю. і якщо й відчуваю з цього приводу жаль (чи страх), то не дуже. частіше запитую себе, де вони і намагаюсь мовчати, поки не час.
