*про синдром адаптолу*

Aug 21, 2013 19:56

раз.
сьогодні (не конкретно сьогодні, а у презент таймі) я почуваюсь так, ніби наковталась таблеток. я точно пам"ятаю це відчуття, коли третій день на дозі адаптолу, вищій ніж та, що в інструкції, і попереду ще цілий тиждень.
але ні, тепер без таблеток.

все що відбувається проходить повз занадто швидко суцільним потоком не зачіпає. саме так, без розділових знаків. так само, як на таблетках, я не те щоб не задумувалась над цим, просто не сприймаю. ніби все не зі мною.
ввночі, коли повертаюсь додому, розумію, що щось не так. але що саме розбиратись не хочеться. чекін тепер називається "щастя є". чекінюсь, посміхаюсь і не задумуюсь. все буде добре, кажу собі, ти впораєшся. але з чим саме нам треба поратись - ніхто не знає.

два.
скільки можна виправдовуватись втомами? насправді те, про що я не думаю просто не має для мене значення. як би я себе потім за це не ненавиділа (як ти могла забути?) все це просто не має для мене значення.

три.
зате я знаю, чого чекаю. хвалитись тут нічим, час до цього просто "переживається"


відвертість, розуміти не обов"язково

Previous post Next post
Up