*no snow* ч1
коли я поверталась, літак сильно змахував на поїзд хюндай. намагалась спати, тільки сонце там вгорі, знаєте, так яскраво світить. першим, що я побачила, коли перетнули хмари, був сніг. місто внизу таке чорно-біле, як фільтр в інстаграмі. подумалось, це ж треба знову носити шапку, вдягати колготки під джинси, а не просто кольорові колготки, і шарф носити не тому, що він з пінгвінами, а тому що справді холодно.
доброго ранку, я розкажу вам історію про відсутність снігу, синє волосся і сьоме море.
квитки в Лондон я купувала десь на межі істерики й непритомності в один з останніх безсонних тижнів. в ніч перед відльотом я дописувала все недописане, прибирала і пакувалась. залишала все так, ніби коли повернусь, можна почати все наново, а не розбирати апокаліпсис кімнатного масштабу. в четвертій ранку замовляла піцу. в шостій лягла спати на цілих три години. тато відвіз в аеропорт: далі саменьке.
ближче до Лондона хмари стали такими, як в кіно про гаррі поттера. виглядала герміону на мітлі, як колись - русалок з порому через керчинську протоку.
у автобусі з аеропорту в місто хлопчик поруч дивився singing in the rain, правда, в навушниках. красивий, як малолєтки із skins. і з акцентом шерлока холмса у ббс-шному серіалі. я посміхалась, бо хороше кіно, а в моїх навушниках свій джаз. і ще посміхалась, бо раптом прилетіла із -3 (перед новим роком у нас потеплішало) в майже +10. і ще тому що виспалась в літаку. і ще тому, що домовилась сама з собою, що не візьму з собою в подорож нічого, що чекає на мене вдома.
зранку я довго прокидалась. сушила волосся. снідала. фарбувалась. "всі британські хлопчики будуть твоїмі, - казала Юка. - звісно, якщо ти знайдеш тут британських хлопчиків".
в Києві я теж вмію робити вигляд, що я не вдома і дивуватись. але для цього треба старатись. пропустила повз вуха юкині інструкції про повороти і підземні переходи. заблукала, бо приїхала застуджена, не могла орієнтуватись по запахам. дивувалась дорогим машинам. відсутності британських хлопчиків. підозрювала у собі латентну расистку, особливо коли забрела в арабський квартал. а тоді нарешті розблудилася, зненавиділа старбакс за несмачну каву, відсутність вайфаю і трапляння на кожному кроці, і добрела до гайд парку.
конь, просто конь і чингісхан просто чингісхан
кора дерев була зеленою, з травою не скрізь так сталося. натовпи народу по пустирю тягнулися до чортового колеса. місце з атракціонами і яблуками в карамелі називається winter wonderland
у міських ставках чайки-гуси-лебеді нахабні
дискримінація коней!
Букінгемський палац виявився будинком культури "Росток" із позолоченим парканом. дісапойнтмент. тому я до нього навіть не підходила.
погулялась по паркам, пораділа готичним воронам.
"раді прілічія" пофоткала біг бен - парламент - лондон ай і що там ще прийнято фотографувати в таких випадках. в тейт модерн і шекспірівський театр зайшла тільки в сувенірні магазини. ну, в мене свій спосіб сайтсіінгу.
на лондон ай так і не покаталася. по-перше, там була велетенська черга. по-друге, воно коштує майже 20 фунтів. дорожче, чим платтячко. я забила і знайшла альтернативу.
за перший день я протопала не менше 15-ти кілометрів. дядько на вулиці заговорив зі мною тільки щоб привітати з різдвом.бачила, як на березі темзи чорний хіп-хопер танцював сьюзі-кью. бачила, як в 4.30 вже стало геть темно. бачила вуличний пісуар десь в сохо. не бачила пробок з машин, зате бачила з людей. вернулась довольна, як слон із балончиком синьої фарби для волосся. у цьому місті хотілося бути as odd as possible.
перший раз мене фарбувала Юка
п"ятнадцять. такою синюватою, разом з Юкой і Дімой поїхали на Портобелло. одну з мєчт ідіота
поштовхалась між рядами антикваріату, купила платтячко, покаталась на даблдекері і далі вже сама поїхала у камден-таун. тут менше туристів, ніж на портобелло. менше антикваріату, але є якесь вінтажне шматтячко. купа тату-салонів і все для панків-готів-пін-ап-гьорлз.
побувала на пожежі.
щоб завершити цей шопінг дей пройшлась по оксфорд-стріт. в топшопі дєвучки стояли в чергу на примірку. хлопчики рядочком сиділи неподалік і сумним приреченим поглядом дивилися в нікуди.
частина два
частина три
доброго ранку, я розкажу вам історію про відсутність снігу, синє волосся і сьоме море.
квитки в Лондон я купувала десь на межі істерики й непритомності в один з останніх безсонних тижнів. в ніч перед відльотом я дописувала все недописане, прибирала і пакувалась. залишала все так, ніби коли повернусь, можна почати все наново, а не розбирати апокаліпсис кімнатного масштабу. в четвертій ранку замовляла піцу. в шостій лягла спати на цілих три години. тато відвіз в аеропорт: далі саменьке.
ближче до Лондона хмари стали такими, як в кіно про гаррі поттера. виглядала герміону на мітлі, як колись - русалок з порому через керчинську протоку.
у автобусі з аеропорту в місто хлопчик поруч дивився singing in the rain, правда, в навушниках. красивий, як малолєтки із skins. і з акцентом шерлока холмса у ббс-шному серіалі. я посміхалась, бо хороше кіно, а в моїх навушниках свій джаз. і ще посміхалась, бо раптом прилетіла із -3 (перед новим роком у нас потеплішало) в майже +10. і ще тому що виспалась в літаку. і ще тому, що домовилась сама з собою, що не візьму з собою в подорож нічого, що чекає на мене вдома.
зранку я довго прокидалась. сушила волосся. снідала. фарбувалась. "всі британські хлопчики будуть твоїмі, - казала Юка. - звісно, якщо ти знайдеш тут британських хлопчиків".
в Києві я теж вмію робити вигляд, що я не вдома і дивуватись. але для цього треба старатись. пропустила повз вуха юкині інструкції про повороти і підземні переходи. заблукала, бо приїхала застуджена, не могла орієнтуватись по запахам. дивувалась дорогим машинам. відсутності британських хлопчиків. підозрювала у собі латентну расистку, особливо коли забрела в арабський квартал. а тоді нарешті розблудилася, зненавиділа старбакс за несмачну каву, відсутність вайфаю і трапляння на кожному кроці, і добрела до гайд парку.
конь, просто конь і чингісхан просто чингісхан
кора дерев була зеленою, з травою не скрізь так сталося. натовпи народу по пустирю тягнулися до чортового колеса. місце з атракціонами і яблуками в карамелі називається winter wonderland
у міських ставках чайки-гуси-лебеді нахабні
дискримінація коней!
Букінгемський палац виявився будинком культури "Росток" із позолоченим парканом. дісапойнтмент. тому я до нього навіть не підходила.
погулялась по паркам, пораділа готичним воронам.
"раді прілічія" пофоткала біг бен - парламент - лондон ай і що там ще прийнято фотографувати в таких випадках. в тейт модерн і шекспірівський театр зайшла тільки в сувенірні магазини. ну, в мене свій спосіб сайтсіінгу.
на лондон ай так і не покаталася. по-перше, там була велетенська черга. по-друге, воно коштує майже 20 фунтів. дорожче, чим платтячко. я забила і знайшла альтернативу.
за перший день я протопала не менше 15-ти кілометрів. дядько на вулиці заговорив зі мною тільки щоб привітати з різдвом.бачила, як на березі темзи чорний хіп-хопер танцював сьюзі-кью. бачила, як в 4.30 вже стало геть темно. бачила вуличний пісуар десь в сохо. не бачила пробок з машин, зате бачила з людей. вернулась довольна, як слон із балончиком синьої фарби для волосся. у цьому місті хотілося бути as odd as possible.
перший раз мене фарбувала Юка
п"ятнадцять. такою синюватою, разом з Юкой і Дімой поїхали на Портобелло. одну з мєчт ідіота
поштовхалась між рядами антикваріату, купила платтячко, покаталась на даблдекері і далі вже сама поїхала у камден-таун. тут менше туристів, ніж на портобелло. менше антикваріату, але є якесь вінтажне шматтячко. купа тату-салонів і все для панків-готів-пін-ап-гьорлз.
побувала на пожежі.
щоб завершити цей шопінг дей пройшлась по оксфорд-стріт. в топшопі дєвучки стояли в чергу на примірку. хлопчики рядочком сиділи неподалік і сумним приреченим поглядом дивилися в нікуди.
частина два
частина три