* про past perfect*
час мав би поділитись на істерично-сонний "до моря" і щасливо відпочивший "після моря". але не поділився. "після" виявилось таким самим, як і "до". тому те, що я збиралась написати про передморський тиждень, він же "паст" можна писати і про тей, який щойно почався. у нього є такі самі шанси стати "перфект" в плані недосипання. наприклад, цієї ночі, вперше за рік моєї роботи тут (на ранкових змінах, коли треба прокидатись найпізніше в 4 ранку) голова торкнулась подушки щойно після другої, але я так і не змогла заснути. провалялась півтори години, тоді ще майже годину в машині, а тоді (це геть не нове) 4 години не відчувала себе, стиснула зуби і намагалась встигнути все.
але писатиму все таки про минулий тиждень
починали з істерик і в цьому немає нічого нового. понеділок як понеділок. вівторок - майже годинне ниття на кухні маминої нової роботи. а далі все змішалось.
сон - mах 4 години
робота - 4,5 години зранку+ 5-6 годин ввечері
до моря залишилося 6 днів
і я не сплю
я бігаю в справах, ніби міська божевільна: розвертаюсь на місці, розмовляю з собою вголос іноді не зовсім цензурно, ледве встигаю зупинитись перед стовпами і деревами. в гіршому випадк - стінами. зате я помічаю всілякі дрібниці. і, що найдивніше, встигаю і посміхаюсь.
змушую себе засинати із посмішкою. прокидаюсь із якоюсь її подобою.
4 дні на грані непритомності і істерики.
почуваюсь неіснуючою і від того щасливою
одного ранку я піднімаю голову і бачу, як перед місяцем пропливає тонке мереживо хмар. голова крутиться, як скажена, ніби це місяць насправді біжить, а не хмари. і я ледь не гепнулась просто посеред розмови із хлопчиками-режисерми, чиї імена мені так рідко вдається запам"ятовувати.
пише лондонська подруга. я купую до неї квитки.
в п"ятницю дзвонить друг і каже: давай тусіть. і замість того, щоб писати новини, як треба, я йду в "фазенду". але замість того, щоб напитись і виговоритись, як хочеться, я продовжую посміхатись. у мене, каже, колір обличчя поганий. зате я зустрічаю того, кого більше ніколи не сподівалась зустріти. і це також було дивно. бо тепер я думатиму, що за законами жанру, має бути і третій раз. і тепер я ходитиму туди не як завжди, а "щоб..."
а потім я розкидала речі серед ночі.
і ще потрім я збирала речі за півгодини
запізнювалась на автобус
вийшла із дьюті-фрі без бухла
спала в літаку. ледве роздирала лінзи після літака. дотягувала свою невиспаність у пляжному барі.
все
далі було море.
п.с. рішення повинні були бути прийняті (should have been made, саме так). але немає ані рішень, ані нової порції часу, щоб їх приймати. тепер як в глупом анектоді:
"шо тут думать? пригать нада!"
шпігель 2
далі буде про море. із відображеннями нас
але писатиму все таки про минулий тиждень
починали з істерик і в цьому немає нічого нового. понеділок як понеділок. вівторок - майже годинне ниття на кухні маминої нової роботи. а далі все змішалось.
сон - mах 4 години
робота - 4,5 години зранку+ 5-6 годин ввечері
до моря залишилося 6 днів
і я не сплю
я бігаю в справах, ніби міська божевільна: розвертаюсь на місці, розмовляю з собою вголос іноді не зовсім цензурно, ледве встигаю зупинитись перед стовпами і деревами. в гіршому випадк - стінами. зате я помічаю всілякі дрібниці. і, що найдивніше, встигаю і посміхаюсь.
змушую себе засинати із посмішкою. прокидаюсь із якоюсь її подобою.
4 дні на грані непритомності і істерики.
почуваюсь неіснуючою і від того щасливою
одного ранку я піднімаю голову і бачу, як перед місяцем пропливає тонке мереживо хмар. голова крутиться, як скажена, ніби це місяць насправді біжить, а не хмари. і я ледь не гепнулась просто посеред розмови із хлопчиками-режисерми, чиї імена мені так рідко вдається запам"ятовувати.
пише лондонська подруга. я купую до неї квитки.
в п"ятницю дзвонить друг і каже: давай тусіть. і замість того, щоб писати новини, як треба, я йду в "фазенду". але замість того, щоб напитись і виговоритись, як хочеться, я продовжую посміхатись. у мене, каже, колір обличчя поганий. зате я зустрічаю того, кого більше ніколи не сподівалась зустріти. і це також було дивно. бо тепер я думатиму, що за законами жанру, має бути і третій раз. і тепер я ходитиму туди не як завжди, а "щоб..."
а потім я розкидала речі серед ночі.
і ще потрім я збирала речі за півгодини
запізнювалась на автобус
вийшла із дьюті-фрі без бухла
спала в літаку. ледве роздирала лінзи після літака. дотягувала свою невиспаність у пляжному барі.
все
далі було море.
п.с. рішення повинні були бути прийняті (should have been made, саме так). але немає ані рішень, ані нової порції часу, щоб їх приймати. тепер як в глупом анектоді:
"шо тут думать? пригать нада!"
шпігель 2
далі буде про море. із відображеннями нас