(не)міміміМінськ
- а Оля минулого року такі кльові фотки із Мінська привезла (с)
виходиш із вокзалу і перше, що приходить в голову, коли бачиш "ворота в мінськ": "а коли там наступний поїзд додому?" у мене давно не було міст, з якими не хочеться залишитися. (увесь цей сталінський ампір, широкі вулиці, мало машин, назви "бістро" і "кафетерій", чисті трамваї, великі університети) хоча в мене і міст без моря давно не було. "у мене" - це як з чоловіками. але все можна вважати експірієнсом.
менше з тим, я приїхала танцювати і побачитись з Котьой. це вдалося. ще вдалося кілька разів почути фразу "о, а ти з Києва? я тебе там ніколи не бачив(ла)". в решті решт хоч із киянами трохи роззнайомилась. хоча пізніше це пояснилося існуванням ізольованих груп (як-то тусовка бегінерів і секта "калінчістів"). дякую, Юра, відкрив мені очі))
енівей, холодний Мінськ (який геть шось не мімімі) бачився мені отаким:
про це місто дуже важко говорити. воно якось ніби лишилося поза мною. мабуть, занадто швидко. або за відсутністю карти.
десь у цьому районі був наш "джаз-мінск-хостел"
убівать такіх дєток
а от біля води було добре. і тчк
після мінська я відсипаюсь, хворію і продовжую робити дурниці. відчуваю різку нестачу "алкогольного брата" (р2ю.орг.юа знову жжот), який би просто потримав в руках (от взагалі без ніяких), якому б довіряти і розповідати всі свої ідіотські історії про "у того очі такі пронизливі, у іншого гарні руки, а у цього на плечі добре спати. тільки ж все не те". тільки у хороших друзів обов"язково колись з"являються хороші дівчатка. і їм стає на тебе начхати. все правильно. амінь.