Про іжачка.

[jaroguara]

Нещодавно, починаючи повільні збори у відпустку, топаючи додому із гідрокостюмом в зубах, я відкрила для себе черговий сквер. Ще пізніше я з"ясувала, що від нього до хати - 5 хвилин. Не пройшло і року, да. Тоді я просто пройшлася, але подумала, що треба прийти просто побути якось довше, із книжкою. Так от, сьогодні я це зробила. У мене катарсис. 300 метрів алеї. Простенький фонтанчик. Кафе, де по суботах грають джаз. Але... цей сквер, він як окремий світ серед великого міста. У ньому чомусь почуваєшся, ніби на задньому дворі будиночку, де тихо, зелено і затишно. Десь на виході, у ппросвіт воріт видно, як пролітають автомобілі, але їх не чутно, тому тебе це не стосується. Коли сутеніє, у фонтані вмикається підсвітка - три лампи, які по черзі перемикаються і змінюють колір із помаранчового на ліловий. І у цій своїй своїй простоті він мені кращий за всі мультимедійні фонтани світу. Це був прекрасний літній вечір - тиша, фонтан, валятися на лаві, хороша книжка і айс-кофі з бейлізом.
А потім на тротуарі навпроти я зустріла їжачка і віднесла його в парк. Хоч він і шарпався, мабуть боявся за своє мнякеньке пузіко, і трохи поколов мені долоні.