Америчка, день другий
Навіть не знаю, з чого почати... мабуть з того, що без машини там дуже проблематично переміщуватися. Да, там є громадський транспорт, але без машинки ми б не подивилися і половини того, що встигли, а встигли ми не все, що хотіли, бо в деяких місцях конкретно вибивалися з графіку і не врахували, що в 17 вже темніє і на відкритому просторі вже не особливо щось видно.
Почати ми вирішили зблизька - з рецепції готелю, де було купа всіляких рекламок із місцевими і трохи далі локальними туристичними принадами. Змарнувавши добру годину на їх сортування на купки “вже запланували-можна спробувати, якщо встигнемо-не хочу”, ми повернулися до власної програми і поїхали в Голден гейт парк.
Опускаючи власне парк, на майже 5 кв. км. його території є чим зайнятися: Ботанічний сад, оранжерея, Музей мистецтв, японський сад і Каліфорнійська академія наук. Власне в останню я і намилилася досить давно, щойно дізналася про її існування.
І знову ліричний відступ. Про Академію я дізналася, нишпорячи у пошуках за завітами Лани місцевої city card зі знижками. Я її знайшла. Навіть два види. І жодного ми не купили і в нашому випадку добре зробили. Одна з них, City Pass, коштує 69 баксів, діє 9 днів і окрім транспорту дає вхід на 5 місць. Друга, City Card, має терміни дії від одного до семи днів і коштує відповідно 54-140 доларів. Але включає 46 точок. Можна зібрати власну картку, включивши лише місця, куди точно збираєтесь, і отримати знижку - чим більше місць, тим більша знижка. Але щоб не було обідно за уплочено, у них таки треба сходити. Нам же вийшло надійніше, і в результаті дешевше, купувати окремі квитки.
Так от, повертаючись до парку. Перше враження - що тут роблять усі ці люди? На минуточку, переддень різдва. Якого біса вони не печуть масово індичку і не рубають тазік олів”є? Замість цього, народ гуляє. І йде в музей. Який спокійнісінько собі працює повний робочий день.
Наступне враження - я полінувалася почитати Вікі, і у мене склалося хибне уявлення, що Академія наук - це музей власне при Академії наук у моєму її стереотипному уявленні, тобто купа кабінетів, коридори, конференц-зали і якась експозиція при тому ділі. А потрапила я у чудовий природничий музей. Де є найбільший цифровий планетарій, дощовий ліс і акваріум. А ще маятник Фуко, вага, де можна прикинути свій шкідливий вплив на довкілля, шматок величезної секвої і шаблезубі Ягуари :)
Там ми засіли на годин так 5, але все одно цього було мало. У планетарії ми потрапили саме на сеанс, де голос Джоді Фостер розповідав про еволюцію життя. І планетарій був заповнений на 98%. От ми все любимо повторювати про “ах ці тупі америкоси”. Так от, на Україні я ніде не бачила такої відвідуваності музеїв, як у Штатах. І за ці десять днів у жодному я не побачила організовано-примусової шкільної екскурсії. І тим більше там не було “гиги-гага” підлітків. Да, траплялися малі діти, що комизилися. Але це були діти не старше 4 років. І на них не орали “заткнись придурок бо по задниці надаю”. І траплялися підлітки - вони чемно стояли в черзі за квитками чи ходили і роздивлялися з друзями. І їх не було чути за кілометр. Вони там були, бо їм цікаво! А в Академії наук серед експонатів був мотоцикл на гідрогенному пальному, збудований дітьми у вільний час. Розумієте? У вільний час діти будують прототип екологічно-чистого засобу пересування.
У чотирирівневому стовпі дощового лісу літають метелики. Ну і пташки теж літають. Там я вперше побачила, як цвітуть орхідеї у більш-менш природному середовищі, розкішну мімікрію зміючки-гіллячки, і ядучо-кольорових жабок.
На вході і виході у дощовий ліс відвідувачів попереджають, що метелики мають тенденцію сідати на людей і на них виїжджати з лісу, тому на виході раз положено навзаєм перевіритися у ліфті, потім у спеціальному буферному приміщенні, і ще раз остаточно у такому міждверрі, де двері на вихід відкриваються із хорошою затримкою після вхідних.
Під лісом акваріум. Акваріум, слід сказати, дуже непоганий. Той, що ми відвідали у Монтереї пізніше, більший, але деяких животинок я бачила лише в цьому.
Це моя улюблена - Усміхнений електричний вугор. Поруч із ним на стіні була така блямба, яку можна було потицяти і відчути на собі силу струму вугра. І накопичувався він там теж повільно, на третьому-четвертому тицянні практично нічого не відчувалося, але пара хвилин - і знов відчутно поколювало.
Ще трошки підводної краси:
А ввечері ми поїхали дивитися на різдвяні будиночки. Але про це далі :)
Почати ми вирішили зблизька - з рецепції готелю, де було купа всіляких рекламок із місцевими і трохи далі локальними туристичними принадами. Змарнувавши добру годину на їх сортування на купки “вже запланували-можна спробувати, якщо встигнемо-не хочу”, ми повернулися до власної програми і поїхали в Голден гейт парк.
Опускаючи власне парк, на майже 5 кв. км. його території є чим зайнятися: Ботанічний сад, оранжерея, Музей мистецтв, японський сад і Каліфорнійська академія наук. Власне в останню я і намилилася досить давно, щойно дізналася про її існування.
І знову ліричний відступ. Про Академію я дізналася, нишпорячи у пошуках за завітами Лани місцевої city card зі знижками. Я її знайшла. Навіть два види. І жодного ми не купили і в нашому випадку добре зробили. Одна з них, City Pass, коштує 69 баксів, діє 9 днів і окрім транспорту дає вхід на 5 місць. Друга, City Card, має терміни дії від одного до семи днів і коштує відповідно 54-140 доларів. Але включає 46 точок. Можна зібрати власну картку, включивши лише місця, куди точно збираєтесь, і отримати знижку - чим більше місць, тим більша знижка. Але щоб не було обідно за уплочено, у них таки треба сходити. Нам же вийшло надійніше, і в результаті дешевше, купувати окремі квитки.
Так от, повертаючись до парку. Перше враження - що тут роблять усі ці люди? На минуточку, переддень різдва. Якого біса вони не печуть масово індичку і не рубають тазік олів”є? Замість цього, народ гуляє. І йде в музей. Який спокійнісінько собі працює повний робочий день.
Наступне враження - я полінувалася почитати Вікі, і у мене склалося хибне уявлення, що Академія наук - це музей власне при Академії наук у моєму її стереотипному уявленні, тобто купа кабінетів, коридори, конференц-зали і якась експозиція при тому ділі. А потрапила я у чудовий природничий музей. Де є найбільший цифровий планетарій, дощовий ліс і акваріум. А ще маятник Фуко, вага, де можна прикинути свій шкідливий вплив на довкілля, шматок величезної секвої і шаблезубі Ягуари :)
Там ми засіли на годин так 5, але все одно цього було мало. У планетарії ми потрапили саме на сеанс, де голос Джоді Фостер розповідав про еволюцію життя. І планетарій був заповнений на 98%. От ми все любимо повторювати про “ах ці тупі америкоси”. Так от, на Україні я ніде не бачила такої відвідуваності музеїв, як у Штатах. І за ці десять днів у жодному я не побачила організовано-примусової шкільної екскурсії. І тим більше там не було “гиги-гага” підлітків. Да, траплялися малі діти, що комизилися. Але це були діти не старше 4 років. І на них не орали “заткнись придурок бо по задниці надаю”. І траплялися підлітки - вони чемно стояли в черзі за квитками чи ходили і роздивлялися з друзями. І їх не було чути за кілометр. Вони там були, бо їм цікаво! А в Академії наук серед експонатів був мотоцикл на гідрогенному пальному, збудований дітьми у вільний час. Розумієте? У вільний час діти будують прототип екологічно-чистого засобу пересування.
У чотирирівневому стовпі дощового лісу літають метелики. Ну і пташки теж літають. Там я вперше побачила, як цвітуть орхідеї у більш-менш природному середовищі, розкішну мімікрію зміючки-гіллячки, і ядучо-кольорових жабок.
На вході і виході у дощовий ліс відвідувачів попереджають, що метелики мають тенденцію сідати на людей і на них виїжджати з лісу, тому на виході раз положено навзаєм перевіритися у ліфті, потім у спеціальному буферному приміщенні, і ще раз остаточно у такому міждверрі, де двері на вихід відкриваються із хорошою затримкою після вхідних.
Під лісом акваріум. Акваріум, слід сказати, дуже непоганий. Той, що ми відвідали у Монтереї пізніше, більший, але деяких животинок я бачила лише в цьому.
Це моя улюблена - Усміхнений електричний вугор. Поруч із ним на стіні була така блямба, яку можна було потицяти і відчути на собі силу струму вугра. І накопичувався він там теж повільно, на третьому-четвертому тицянні практично нічого не відчувалося, але пара хвилин - і знов відчутно поколювало.
Ще трошки підводної краси:
А ввечері ми поїхали дивитися на різдвяні будиночки. Але про це далі :)