День армії і флоту країни, якої немає, або вечірня казочка для дорослих дівчат
Як запобігти конфліктній ситуації 23 лютого, якщо у вас в офісі водяться «ватні» дівчата, в голові яких міцно засів «празднік» шкарпеток і одеколону?
Нижче публікую лист одного із своїх френдів, Ivan O. Kravchenko, адресований співробітницям офісу. Можете використати в разі потреби, якщо у вашому офісі ще десь в’ївся «ватний» планктон.
Любі дівчата, шановні коліжанки!
Гадки не мав, що буде потреба пояснювати начебто очевидні речі. Але краще раніше у вербальній і цензурній формі, ніж потім, коли станеться непоправне. Отже пропоную вам невеличке чтиво надвечір чудового зимового дня.
Пара питань (преамбула)
Хто ще не в курсі, що в країні йде неоголошена війна? Кого ще персонально не зачепило її крижаним подихом? У вас ще немає втрат у вигляді родичів або друзів, яких ви вже ніколи не побачите? І інших, скалічених, але чудом виживших, поруч з якими вам ще, дай Боже, жити й жити?
І, можливо, у вас немає родичів, з якими ви чи ваша родина нині ділите дах над головою, які кинули абсолютно все, чим жили і про що мріяли, аби втекти від опадів у вигляді "братського Граду"? Якому абсолютно пофіг, хто буде наступним в жорнах війни...
Ви гадаєте, що все це відбувається не з вами? Що вас це не обходить і не обходитиме у майбутньому? Живете ілюзіями, що "колись воно все само закінчиться" і що "аби долар перестав рости?"
Маю для вас неприємну новину: підстав вважати, що все скоро закінчиться - жодних. Цивілізаційні конфлікти, зазвичай, тривають у кращому випадку десятиліттями, а то й довше. Наш конфлікт - саме такий. Не вірите - спитайте в громадян Ізраїлю. У будь-якої звичайної жіночки-ізраїльтянки, яка вміє розбирати/збирати і за потреби застосовувати за призначенням M-16.
Пропозиція і прохання (абмула)
Я розумію, що за довгих завжди-шістнадцять років вашого життя звичка святкувати "Дєнь защитника атєчєства" в'їлась у ваш особистий календар як щось таке обов'язкове, без чого чоловіки чомусь перестануть бути чоловіками, весна апріорі не настане загалом, а 8 березня - зокрема.
Зважаючи на те, що:
а) зламати цей стереотип з різних міркувань за один-два і, навіть, -дцять років вам складно або ви не хочете,
б) підготовка до "підпільного" святкування "вєдь ето жє традіція" розпочалась і триває (чи вже всьо?),
в) по-окремі прояви здорового глузду ігноруються або відмітаються,
г) "дєди ваєвалі" і все таке інше
я хочу запропонувати вам на вибір декілька варіантів, які зможуть:
1. cтати компромісом між звичками та сьогоденням;
2. загалом - дати наочний привід вважати, що у нас є перспективи :)
3. зокрема - надати впевненості чоловікам в тому, що аби що не станеться, наш тил буде прикритий вами, на яких можна покластись, яким можна довіряти і якими ми будемо безумовно пишатись.
Ось ці варіанти:
Варіант №1: якщо ви вже назбирали в касу гроші "на подарунки" - перерахуйте їх, будь ласка, в будь-який з волонтерських фондів, що опікуються безпосередньо допомогою військовим в зоні АТО.
Наприклад, в усім відомі "Крила Феніксу" http://wings-phoenix.org.ua/uk загалом або в якийсь конкретний проект - це непринципово. За безпосереднє перерахування в підфонди Миколаївської 79-тої ОАМБР або 15-тої Бориспільської БТА я персонально обіцяю пиріжок і пончик. Вважайте це проявом моєї містечкової та хоббі- солідарності :)
Варіант №2: див. вище, на ці самі гроші купіть найнеобхідніше з того, про що просять волонтери для поранених хлопців в Київських військових шпиталях. Візьміть все це і з'їздіть до них самі. Не мені вам розповідати, що увага та небайдужість оточення лікують не гірше, а так само, як і лікарі та ліки.
Варіант №3: зовсім поруч з нами, на вул. Багговутівській, 1 (біля КІМВ) та на вул. Берлінського, 12 (Дорогожичі) знаходяться Київські центри переливання крові. Якщо немає протипоказань - заїдьте туди зранку, здайте кров для поранених та хворих. Донорської крові під час війни забагато не буває.
Ось тільки три найпростіших варіанти, але я переконаний, що ви самі запросто придумаєте ще десяток інших. Таких, які стануть реальною допомогою і вдячністю сучасним захисникам Батьківщини.
Розміщення фотографій з проведених акцій, сканів квитанцій про перерахунок допомоги і таке інше в соцмережах залишаться на ваш розсуд, бажання і переконання. Важко дати стовідсотково правильну відповідь чи треба це робити, але, imho, в умовах інформаційної війни троллінг агресора - це теж зброя. :)
Наостанок:
будь-яке "офісне" привітання чоловіків зі святом країни, якої не існує, та її армії буде НЕДОРЕЧНИМ, ОБРАЗЛИВИМ і ОГИДНИМ.Під яким би соусом воно не подавалося. Лицемірство - це така сама страшна хвороба, як і байдужість. Особисто я буду розцінювати такі речі як персональну образу і неповагу до людей, за чиїми спинами ми наразі знаходимось тут, у відносно спокійному Києві.
Дякую за увагу і за те, що дочитали до кінця!
P.S. Українські "чоловічі" свята на майбутнє: 14 жовтня - День захисника України (Покрова Святої Богородиці, День Українського Козацтва, День створення УПА), 04 листопада - День Національної Гвардії України, 06 грудня - День Збройних Сил України.
P.P.S. Я завчасно перепрошую, якщо когось цей лист образив. Але це спроба донести до вас позицію і ставлення до речей, які тягнуть нас в минуле і заважають нам до сьогодні.
І, як зараз кажуть у нашому суворому обласному центрі на Південному Бузі "краще одразу дати в пику і відсидіти 15 діб, ніж не дати і сидіти в підвалах під "Градами".
Нижче публікую лист одного із своїх френдів, Ivan O. Kravchenko, адресований співробітницям офісу. Можете використати в разі потреби, якщо у вашому офісі ще десь в’ївся «ватний» планктон.
Любі дівчата, шановні коліжанки!
Гадки не мав, що буде потреба пояснювати начебто очевидні речі. Але краще раніше у вербальній і цензурній формі, ніж потім, коли станеться непоправне. Отже пропоную вам невеличке чтиво надвечір чудового зимового дня.
Пара питань (преамбула)
Хто ще не в курсі, що в країні йде неоголошена війна? Кого ще персонально не зачепило її крижаним подихом? У вас ще немає втрат у вигляді родичів або друзів, яких ви вже ніколи не побачите? І інших, скалічених, але чудом виживших, поруч з якими вам ще, дай Боже, жити й жити?
І, можливо, у вас немає родичів, з якими ви чи ваша родина нині ділите дах над головою, які кинули абсолютно все, чим жили і про що мріяли, аби втекти від опадів у вигляді "братського Граду"? Якому абсолютно пофіг, хто буде наступним в жорнах війни...
Ви гадаєте, що все це відбувається не з вами? Що вас це не обходить і не обходитиме у майбутньому? Живете ілюзіями, що "колись воно все само закінчиться" і що "аби долар перестав рости?"
Маю для вас неприємну новину: підстав вважати, що все скоро закінчиться - жодних. Цивілізаційні конфлікти, зазвичай, тривають у кращому випадку десятиліттями, а то й довше. Наш конфлікт - саме такий. Не вірите - спитайте в громадян Ізраїлю. У будь-якої звичайної жіночки-ізраїльтянки, яка вміє розбирати/збирати і за потреби застосовувати за призначенням M-16.
Пропозиція і прохання (абмула)
Я розумію, що за довгих завжди-шістнадцять років вашого життя звичка святкувати "Дєнь защитника атєчєства" в'їлась у ваш особистий календар як щось таке обов'язкове, без чого чоловіки чомусь перестануть бути чоловіками, весна апріорі не настане загалом, а 8 березня - зокрема.
Зважаючи на те, що:
а) зламати цей стереотип з різних міркувань за один-два і, навіть, -дцять років вам складно або ви не хочете,
б) підготовка до "підпільного" святкування "вєдь ето жє традіція" розпочалась і триває (чи вже всьо?),
в) по-окремі прояви здорового глузду ігноруються або відмітаються,
г) "дєди ваєвалі" і все таке інше
я хочу запропонувати вам на вибір декілька варіантів, які зможуть:
1. cтати компромісом між звичками та сьогоденням;
2. загалом - дати наочний привід вважати, що у нас є перспективи :)
3. зокрема - надати впевненості чоловікам в тому, що аби що не станеться, наш тил буде прикритий вами, на яких можна покластись, яким можна довіряти і якими ми будемо безумовно пишатись.
Ось ці варіанти:
Варіант №1: якщо ви вже назбирали в касу гроші "на подарунки" - перерахуйте їх, будь ласка, в будь-який з волонтерських фондів, що опікуються безпосередньо допомогою військовим в зоні АТО.
Наприклад, в усім відомі "Крила Феніксу" http://wings-phoenix.org.ua/uk загалом або в якийсь конкретний проект - це непринципово. За безпосереднє перерахування в підфонди Миколаївської 79-тої ОАМБР або 15-тої Бориспільської БТА я персонально обіцяю пиріжок і пончик. Вважайте це проявом моєї містечкової та хоббі- солідарності :)
Варіант №2: див. вище, на ці самі гроші купіть найнеобхідніше з того, про що просять волонтери для поранених хлопців в Київських військових шпиталях. Візьміть все це і з'їздіть до них самі. Не мені вам розповідати, що увага та небайдужість оточення лікують не гірше, а так само, як і лікарі та ліки.
Варіант №3: зовсім поруч з нами, на вул. Багговутівській, 1 (біля КІМВ) та на вул. Берлінського, 12 (Дорогожичі) знаходяться Київські центри переливання крові. Якщо немає протипоказань - заїдьте туди зранку, здайте кров для поранених та хворих. Донорської крові під час війни забагато не буває.
Ось тільки три найпростіших варіанти, але я переконаний, що ви самі запросто придумаєте ще десяток інших. Таких, які стануть реальною допомогою і вдячністю сучасним захисникам Батьківщини.
Розміщення фотографій з проведених акцій, сканів квитанцій про перерахунок допомоги і таке інше в соцмережах залишаться на ваш розсуд, бажання і переконання. Важко дати стовідсотково правильну відповідь чи треба це робити, але, imho, в умовах інформаційної війни троллінг агресора - це теж зброя. :)
Наостанок:
будь-яке "офісне" привітання чоловіків зі святом країни, якої не існує, та її армії буде НЕДОРЕЧНИМ, ОБРАЗЛИВИМ і ОГИДНИМ.Під яким би соусом воно не подавалося. Лицемірство - це така сама страшна хвороба, як і байдужість. Особисто я буду розцінювати такі речі як персональну образу і неповагу до людей, за чиїми спинами ми наразі знаходимось тут, у відносно спокійному Києві.
Дякую за увагу і за те, що дочитали до кінця!
P.S. Українські "чоловічі" свята на майбутнє: 14 жовтня - День захисника України (Покрова Святої Богородиці, День Українського Козацтва, День створення УПА), 04 листопада - День Національної Гвардії України, 06 грудня - День Збройних Сил України.
P.P.S. Я завчасно перепрошую, якщо когось цей лист образив. Але це спроба донести до вас позицію і ставлення до речей, які тягнуть нас в минуле і заважають нам до сьогодні.
І, як зараз кажуть у нашому суворому обласному центрі на Південному Бузі "краще одразу дати в пику і відсидіти 15 діб, ніж не дати і сидіти в підвалах під "Градами".