Дивуюсь
Я пережила останні чотири дні минулого тижня... Це несказанно тішить, думала не переживу. Вирішила, що я нарешті трохи прийшла до тями і цілком відійшла від вражень, тому можна сміливо про все написати. Коли побачила дату посту здивувалась - сьогодні вже 17??? Блін я й не помітила, куди подівалось пів місяця.
Тепер про пережите. Початий в понеділок нормальний робочий тиждень перетворився у суцільний кавардак до "вихідного" - неділі.
Короче, я точно не знаю, наскільки то було логічно і продуктивно, але в четвер ми сиділи в офісі до другої ночі. Повернулись в гуртожиток о 3. Ясна річ нас не пустили, дякую хлопцям, мене затягнули на гору.
В п'ятницю, саме в той момент коли я ще не зовсім прокинулась і ще не зовсім заснула, я ствердно відповіла на питання "То ми їдемо на Шешори?". За пів години на руках були квитки до Вінниці, і почались активні пошуки спальника і хоч якоїсь компанії. Компанію, на відмінну від спальників ми так і не знайшли.
Субота почалась о пів на п'яту ранку. Враховуючи те що попередні дві ночі я спала години по три, по чотири, а інший час відсижувала на роботі - ранок я пам'ятаю погано. Що автобуса довго не було, то точно. Проте маршрут виглядав приблизно наступним чином:
Перша маршрутка - раннє метро - Подільський експрес - тролейбус №7 до "Чехова" - маршрутка на Немирів - Алоха Шешори у Воробіївці.
Там трохи прогулялись, випили перше пиво і знайшли затишне місце на березі Південного Бугу. І це було досить правильно - лягли спати. Проспали до шостої вечора. І правильно зробили вночі там би не поспали. Прокинувшись відразу знайшли знайомих, а думали, що ніхто в Шешори не поїхав. Знайомі були прям таки в сусідньому наметі.Залишили там речі, і фактично зразу почали свою фестивальну програму. В яку крім концерту увійшли -
спроби втопитись у Південному Бузі,
змішування пива і медовухи,
шаманські танці босими ногами,
походи у місцеві "екологічні" WC,
розпиття інших алкогольних напоїв,
знайомство з фестивальною охороною (досить таки милі хлопці),
пошуки псевдо-загубленого телефону,
і спроба заснути у дуже тонкому спальнику без намету (доречі не вдала).
Отже десь о 5 ранку неділі, несучи чай в абсолютно змерзлих руках ми прямували до маршрутки на Вінницю. І знов той самий маршрут:
Перша маршрутка на Вінницю - автобус до залізничного вокзалу - подільський екеспрес - метро-маршрутка до гуртожитку. І ось він гарячий душ і чай з лимоном.
Після цього всього, дуже оперативно змивши з себе всі сліди добового перебування на поділлі і передягнувись у цивільніший одяг я попрямувала до офісу. Попила там кави, покурила і навіть трохи попрацювала. Останього вечора минулого тижня я вже просто зовсім не пам'ятаю, бо перший спогад, що слідує після того як я потрапила у свою кімнату - це вже 6.30 ранку у понеділок. Видно організм таки не витримав - так стрімко я ще ніколи не засинала.
Дякую всім хто зробив минулий тиждень таким незабутнім.
Фоторепортаж буде скоро, от тільки навчусь робити посилання).
Тепер про пережите. Початий в понеділок нормальний робочий тиждень перетворився у суцільний кавардак до "вихідного" - неділі.
Короче, я точно не знаю, наскільки то було логічно і продуктивно, але в четвер ми сиділи в офісі до другої ночі. Повернулись в гуртожиток о 3. Ясна річ нас не пустили, дякую хлопцям, мене затягнули на гору.
В п'ятницю, саме в той момент коли я ще не зовсім прокинулась і ще не зовсім заснула, я ствердно відповіла на питання "То ми їдемо на Шешори?". За пів години на руках були квитки до Вінниці, і почались активні пошуки спальника і хоч якоїсь компанії. Компанію, на відмінну від спальників ми так і не знайшли.
Субота почалась о пів на п'яту ранку. Враховуючи те що попередні дві ночі я спала години по три, по чотири, а інший час відсижувала на роботі - ранок я пам'ятаю погано. Що автобуса довго не було, то точно. Проте маршрут виглядав приблизно наступним чином:
Перша маршрутка - раннє метро - Подільський експрес - тролейбус №7 до "Чехова" - маршрутка на Немирів - Алоха Шешори у Воробіївці.
Там трохи прогулялись, випили перше пиво і знайшли затишне місце на березі Південного Бугу. І це було досить правильно - лягли спати. Проспали до шостої вечора. І правильно зробили вночі там би не поспали. Прокинувшись відразу знайшли знайомих, а думали, що ніхто в Шешори не поїхав. Знайомі були прям таки в сусідньому наметі.Залишили там речі, і фактично зразу почали свою фестивальну програму. В яку крім концерту увійшли -
спроби втопитись у Південному Бузі,
змішування пива і медовухи,
шаманські танці босими ногами,
походи у місцеві "екологічні" WC,
розпиття інших алкогольних напоїв,
знайомство з фестивальною охороною (досить таки милі хлопці),
пошуки псевдо-загубленого телефону,
і спроба заснути у дуже тонкому спальнику без намету (доречі не вдала).
Отже десь о 5 ранку неділі, несучи чай в абсолютно змерзлих руках ми прямували до маршрутки на Вінницю. І знов той самий маршрут:
Перша маршрутка на Вінницю - автобус до залізничного вокзалу - подільський екеспрес - метро-маршрутка до гуртожитку. І ось він гарячий душ і чай з лимоном.
Після цього всього, дуже оперативно змивши з себе всі сліди добового перебування на поділлі і передягнувись у цивільніший одяг я попрямувала до офісу. Попила там кави, покурила і навіть трохи попрацювала. Останього вечора минулого тижня я вже просто зовсім не пам'ятаю, бо перший спогад, що слідує після того як я потрапила у свою кімнату - це вже 6.30 ранку у понеділок. Видно організм таки не витримав - так стрімко я ще ніколи не засинала.
Дякую всім хто зробив минулий тиждень таким незабутнім.
Фоторепортаж буде скоро, от тільки навчусь робити посилання).