Навіть коли стоятимеш поряд із ними, Будеш самотній...

[jane_bond_777]

Оригинал взят у pristalnaya в post

Навіть коли стоятимеш поряд із ними,
Будеш самотній, як пасажир на вокзалі.
Кожен, відтак, пустелю свою нестиме -
Через життя до смерті, і трохи далі.

Мури зруйнує часом, ліси здиміють,
Першими завше падають самі вперті.
Зрештою, всі поводяться, як уміють,
Жоден не хоче бачити далі смерті.

Так зазирнути далі свого кохання
Буде несила - наче тебе розкреше.
Кожного разу думаєш, що востаннє.
Кожного разу думаєш, як уперше.

Буде по тобі вічність чи порожнеча,
Марно гадати - стежки несповідимі.
І височінь лелеча, й земля чернеча
Сходяться через тебе - нерозділимі.

Так серед ночі схопишся і не знаєш,
Що то калатає в грудях - життя чи потому.
Скільки відпущено, більше собі не вкраєш.
Ранок займається, наче тобі одному.