два прекрасных стихотворения
Сергей Никольский
3.11.2022
***
Это у вас, у вас коготок увяз, под рубашкой, под выглаженным карманом пропадает, бьётся, трепыхается воробей... Не понимаю я, хоть убей, предпочитающих новости сплетням или романам. Люди живут, живут, словно у них запас времени и всегда можно зайти к армянам и купить там полгода жизни понасыщенней, послабей, понежнее ли, погрубей и заштопается дыра. Покупатели, отравленные дурманом, словно им не пора и у них игра... хотя скоро пора... Пора нам...
отсюда
Сергій Жадан
5.11.2022
***
Хай це буде спів.
Хай це не буде плач.
Туман, що з ночі осів,
виговори, пробач.
Хай відісняться сни.
Хай висвітляться тіла.
Хай цьогоріч, восени,
тобі стане тепла.
Стане давніх нестач,
і стане нових голосів.
Хай це буде не плач.
Хай це буде спів.
Щоби на ранок горів
вистуджений ландшафт,
щоби твій голос грів
тебе, і не залишав.
Щоби твоїй руці
не торкатись пітьми.
Щоби наприкінці
ще раз побачились ми.
Щоби при цій біді,
до якої не звик,
співати навіть тоді,
як спів переходить у крик.
Хай це потім мені
перекажуть чужі.
Хай займуться вогні
в сутінках, по межі.
Це був час звитяг,
час тривожного сну.
І ось тепер лише птах
зрушує тишу нічну.
І ніби тебе не було,
а серед ночі проте
світиться, наче крило,
плече твоє золоте.
из фб, сегодня
3.11.2022
***
Это у вас, у вас коготок увяз, под рубашкой, под выглаженным карманом пропадает, бьётся, трепыхается воробей... Не понимаю я, хоть убей, предпочитающих новости сплетням или романам. Люди живут, живут, словно у них запас времени и всегда можно зайти к армянам и купить там полгода жизни понасыщенней, послабей, понежнее ли, погрубей и заштопается дыра. Покупатели, отравленные дурманом, словно им не пора и у них игра... хотя скоро пора... Пора нам...
отсюда
Сергій Жадан
5.11.2022
***
Хай це буде спів.
Хай це не буде плач.
Туман, що з ночі осів,
виговори, пробач.
Хай відісняться сни.
Хай висвітляться тіла.
Хай цьогоріч, восени,
тобі стане тепла.
Стане давніх нестач,
і стане нових голосів.
Хай це буде не плач.
Хай це буде спів.
Щоби на ранок горів
вистуджений ландшафт,
щоби твій голос грів
тебе, і не залишав.
Щоби твоїй руці
не торкатись пітьми.
Щоби наприкінці
ще раз побачились ми.
Щоби при цій біді,
до якої не звик,
співати навіть тоді,
як спів переходить у крик.
Хай це потім мені
перекажуть чужі.
Хай займуться вогні
в сутінках, по межі.
Це був час звитяг,
час тривожного сну.
І ось тепер лише птах
зрушує тишу нічну.
І ніби тебе не було,
а серед ночі проте
світиться, наче крило,
плече твоє золоте.
из фб, сегодня