Банальщіна
Сьогодні рівно півроку та 1 місяць з останнього мого запису. Я випадково натрапила на тебе, ЖЖ, хоча ще вранці промайнула думка, що непогано було б знов щось написати.
Навколо стільки подій, переживань, новин... Але не хочеться витрачати літери на буденність. Спотворювати чужі думки чи перекручувати факти, видаючи їх за власну точку зору.
Тому нехай весь світ зачекає. Я не буду про нього писати. Існуй окремо, Світе.
Єдине, про що варто говорити - це внутрішнє море.
Нескінченне, невпинне, схвильоване.
Хтось бентежить його води, торкається моїх риб, кидається камінням з берегів.
Я все те поглинаю, стрімко захоплюю у вир спінених хвиль і несу до горизонту свого світанку.
Навколо стільки подій, переживань, новин... Але не хочеться витрачати літери на буденність. Спотворювати чужі думки чи перекручувати факти, видаючи їх за власну точку зору.
Тому нехай весь світ зачекає. Я не буду про нього писати. Існуй окремо, Світе.
Єдине, про що варто говорити - це внутрішнє море.
Нескінченне, невпинне, схвильоване.
Хтось бентежить його води, торкається моїх риб, кидається камінням з берегів.
Я все те поглинаю, стрімко захоплюю у вир спінених хвиль і несу до горизонту свого світанку.