До дня пам`яті жертв Голодомору.
***
Опускаюсь - ніби піднімаюсь.
Ріжуть крила - ніби зносять ввись.
Караний, обкарнаний, не каюсь -
геть - набридло (каявся колись).
А тепер - блаженна рабська доля,
воля рабська. Над усе - вона!
Серед закріпаченого поля
Запалала свічка вогняна.
Люде мій! О кріпаки комуни!
В майбуття втелющені цвяхи!
Вам услід несуть дубові труни -
тільки б до могили дожили!
Кріпаки замучені, нужденні!
Нація безпашпортна моя!
***
Мені наснилась мати у сльозах,
Сестра наснилась. Батько став на хаті.
Підрісши на жіночім голосінні,
Не може слова мовити. Пливе
Крізь шиби день. І ширшає кімната,
І ширшає тугий холодний плач.
І я зайшов. Одвірок заступив.
У кілька голосів скрипіли двері.
У груди вдарило, мов груддя, голосіння
Перехопило дух.
Великі очі мамині від печі
На мене йшли. Прип’ятий, я не міг
Уберегтись і ввірвався, впав,
Підвівся, обхопив її рамена,
Світліли очі і мене тримали...
***
На дальнім березі - високі тіні.
Високі сосни. І високий крик.
І полум’я промовистий язик
Тріпоче полотном, палахкотіє
Від жовтого до ярого і до
Блакитно-синього. Стоять старцями
Високі тіні. Дивно-невідомі.
Ось Прорив твій. Ось Розпач. Ось Сльоза.
Ось Меч. А це - Зневіра. Це - Завзяття.
А це твоє прочорнене Прокляття,
Воно зіп’ялося, щоб гримотіти - Завтра.
Стоять Пересторогою. Стоять
Близ домовини - мов почесна варта.
Їх не минуть. Тож - не втікай. Не варто.
Ще - кілька слів напутніх, як проклять.
Я наближаюсь. Я пливу. Я слухати
Вас буду, предки. Говоріть мені,
Чи задаремно розколовся гнівом,
Чи задаремно забаглося вщухнути.
Кажіть мені. Я слухаю. Я весь
Востаннє виважусь на спізнених порадах,
На нових кривдах і на нових правдах.
Мені - нелегко. Таж і вам - невесело.
Василь Стус.