Хто як вечеряє?)
З ким ви живете? Чи хотіли б жити з батьками завжди? Тобто незважаючи на власний сімейний статус? Чи часто потребуєте родинні зібрання? Це не те, що питання, а більше роздуми вголос))).
Це я все до того, що знову згадую відпочинок цього літа на Сицилії. Та і всі попередні відпочинки у Італії. Інколи складається відчуття, що всі покоління живуть разом і що по-іншому собі це ніхто і не уявляє. За вечерю сідає чоловік 12-15 (про те, в котрій годині, вже писала раніше))). І це незалежно, чи вдома, чи в ресторані (чи в піцерії, чи будь-де). Завжди є якась бабуся, яка займає
чільне місце за столом. Матріархат і повага до старших). Думаю, що живуть вони також як не разом, то близенько).
Дещо відволікаюся до іншої історії. Пішли ми в цирк (також писала трохи). Хаотична черга до каси, така от зовсім як вдома))). Якщо задивишся в сторони, то тебе обійдуть і ... знову буде в хвості. Перед нами доволі велика по кількості компанія і знову старша пані з ними. Їй допомагають іти дві середнього віку жінки. Ще є діти років 8-10-ти і як я зрозуміла їх батьки. Кожного разу, як черга просувається, ту старшу пані реально піднімають і переставляють. Підсуваються до каси перед якою є такий постамент. Її і туди виставляються. І тут...один з їх групи відходячи від віконечка каси починає голосно кричати і махати руками. Не володіючи італійською, проте розумію, що йдеться про те, що 10-ть євро за квиток він вважає абсолютно не допустимою ціною і тому всі мають вийти з черги. Не знаю чому ніхто з його товариства не став цьому заперечувати), просто підняли ту бідну бабусю і понесли в сторону паркінгу.... Мені її стало дуже шкода, бо це була така от провінція і не думаю, що цирк приїздить туди дуже часто. Але таке воно життя).
Повертаюся до прийому їжі. Ми, у кількості 4-ри особи часто у ресторанах виглядали як сирітки. Нас було замало). Мені не звикати до 20-ти людей за столом. Моя родина (найближча) налічує ще більше людей, проте ми переважно зустрічаємося на родинних святах, на Різдво, Великдень. Знову ж таки, що не край, що звичай.
Я люблю приходити до батьків, люблю, коли вони приходять до мене, але спільне життя... Таки це не моє. Відповідно і щоденні от такі шумні сніданки-вечері... не знаю, чи витримала б.
А на сторінці кока-коли в твітері от сьогодні побачила, що так як в Румунії велика кількість людей вечеряє на самоті перед ТВ... то кока-кола там зробила ТВ рекламу, яка ретранслює твіти у режимі реального часу). Звісно, що це дуже класно, але таки для виняткових ситуацій. Таки треба чути за вечерею стук не тільки власних приборів).
Гарної всім неділі у тій кількості, якій вам самим захочеться)).
Це я все до того, що знову згадую відпочинок цього літа на Сицилії. Та і всі попередні відпочинки у Італії. Інколи складається відчуття, що всі покоління живуть разом і що по-іншому собі це ніхто і не уявляє. За вечерю сідає чоловік 12-15 (про те, в котрій годині, вже писала раніше))). І це незалежно, чи вдома, чи в ресторані (чи в піцерії, чи будь-де). Завжди є якась бабуся, яка займає
чільне місце за столом. Матріархат і повага до старших). Думаю, що живуть вони також як не разом, то близенько).
Дещо відволікаюся до іншої історії. Пішли ми в цирк (також писала трохи). Хаотична черга до каси, така от зовсім як вдома))). Якщо задивишся в сторони, то тебе обійдуть і ... знову буде в хвості. Перед нами доволі велика по кількості компанія і знову старша пані з ними. Їй допомагають іти дві середнього віку жінки. Ще є діти років 8-10-ти і як я зрозуміла їх батьки. Кожного разу, як черга просувається, ту старшу пані реально піднімають і переставляють. Підсуваються до каси перед якою є такий постамент. Її і туди виставляються. І тут...один з їх групи відходячи від віконечка каси починає голосно кричати і махати руками. Не володіючи італійською, проте розумію, що йдеться про те, що 10-ть євро за квиток він вважає абсолютно не допустимою ціною і тому всі мають вийти з черги. Не знаю чому ніхто з його товариства не став цьому заперечувати), просто підняли ту бідну бабусю і понесли в сторону паркінгу.... Мені її стало дуже шкода, бо це була така от провінція і не думаю, що цирк приїздить туди дуже часто. Але таке воно життя).
Повертаюся до прийому їжі. Ми, у кількості 4-ри особи часто у ресторанах виглядали як сирітки. Нас було замало). Мені не звикати до 20-ти людей за столом. Моя родина (найближча) налічує ще більше людей, проте ми переважно зустрічаємося на родинних святах, на Різдво, Великдень. Знову ж таки, що не край, що звичай.
Я люблю приходити до батьків, люблю, коли вони приходять до мене, але спільне життя... Таки це не моє. Відповідно і щоденні от такі шумні сніданки-вечері... не знаю, чи витримала б.
А на сторінці кока-коли в твітері от сьогодні побачила, що так як в Румунії велика кількість людей вечеряє на самоті перед ТВ... то кока-кола там зробила ТВ рекламу, яка ретранслює твіти у режимі реального часу). Звісно, що це дуже класно, але таки для виняткових ситуацій. Таки треба чути за вечерею стук не тільки власних приборів).
Гарної всім неділі у тій кількості, якій вам самим захочеться)).