(no subject)
У лікарській роботі є багато кайфу. Є багато моментів, які можуть принести неймовірну насолоду. Проте дуже часто відчуття зовсім інші. Сумніви... В мене вони є. Ні, це не не "невпевненість", а власне сумніви. Пацієнт виходить з кабінету і... нападають сумніви.
Існує певний стандарт питань у кожній спеціальності. Відповідно, якщо працюєш не певний рік, то питання мимовільно задаються у зазначеному порядку. Так само і пишеться заключення. Рідко коли щось забувається. Якось все йде на автоматі.
Але повірте сформувати вірну і чітку думку за короткий час прийому є реально складно. Інколи, навіть, нереально.
Я ніколи не боялася сказати пацієнтам, що я не впевнена у тому, що з ними є і що потребую більше часу. Добре, що переважно пацієнти сприймають це адекватно, а не як те, що треба терміново шукати якогось іншого спеціаліста.
Часто треба зробити дообстеження. Не завжди це виходить зробити сьогодні і зараз. Це також треба зрозуміти. Навіть, якщо покасти у стаціонар, то за і за кілька днів не на всі питання знайдуться відповіді... Часами все значно складніше.
А сумніви, бо раптом під кінець дня в голову прилітає думка, яка є іншою від тієї, яка була, коли пацієнт був на прийомі.
Тому, очевидно, я роблю так, як мене і вчили: сумнівних пацієнтів я на довго не відпускаю. І пояснюю їм чому я так роблю.
Коли молодий лікар приходить на роботу, то йому страшно. Далі він звикає до роботи і все стає такою от рутиною... на багато років. А потім знову настає момент, коли стає страшно...
Є люди, які вміють абстрагуватися від роботи і при виході з неї забувають про все аж до... наступного заходу...
А я не вмію...
Існує певний стандарт питань у кожній спеціальності. Відповідно, якщо працюєш не певний рік, то питання мимовільно задаються у зазначеному порядку. Так само і пишеться заключення. Рідко коли щось забувається. Якось все йде на автоматі.
Але повірте сформувати вірну і чітку думку за короткий час прийому є реально складно. Інколи, навіть, нереально.
Я ніколи не боялася сказати пацієнтам, що я не впевнена у тому, що з ними є і що потребую більше часу. Добре, що переважно пацієнти сприймають це адекватно, а не як те, що треба терміново шукати якогось іншого спеціаліста.
Часто треба зробити дообстеження. Не завжди це виходить зробити сьогодні і зараз. Це також треба зрозуміти. Навіть, якщо покасти у стаціонар, то за і за кілька днів не на всі питання знайдуться відповіді... Часами все значно складніше.
А сумніви, бо раптом під кінець дня в голову прилітає думка, яка є іншою від тієї, яка була, коли пацієнт був на прийомі.
Тому, очевидно, я роблю так, як мене і вчили: сумнівних пацієнтів я на довго не відпускаю. І пояснюю їм чому я так роблю.
Коли молодий лікар приходить на роботу, то йому страшно. Далі він звикає до роботи і все стає такою от рутиною... на багато років. А потім знову настає момент, коли стає страшно...
Є люди, які вміють абстрагуватися від роботи і при виході з неї забувають про все аж до... наступного заходу...
А я не вмію...