Як все починалося.
Напевно, вже не вперше про це пишу, але... як пам'ятати про що вже писала, а про що -ні?)
В тегами я так ніколи і не розберуся власними... Жах, скільки їх в мене. Ну таке от...
Отже з прохання десь дитини, а також через те, що довкола стільки гарних листівок (чого не пропіаритися: приходьте на Сербську 9))), а ще тому, що поштова скринька засумувала без "живого листа" ... "записалася" я в посткросінг))).
Поки більше про це пишу, ніж його є, але...)
Свого часу я щороку по 1-2 міс. влітку була в таборах. Привозила звідти цілі блокноти списані адресами інших дітей. Так як табори були не тільки локальні, а і міжнародні, а також був один табір в Трускавці системи Нафто - Газ, то географія поштових адрес поширювалася від Праги до Уренгою, а там до Хабаровську, а там вже і ЛА був поруч. Додати ще, що в мене була англійська школа з активним КІД (клуб інтернаціональної дружби). То ви розумієте, чому інколи моя мама зауважувала, що в неї відчуття, що вона працює на листівки та марки;))).
А ще я отримувала листи з місць, куди їздила відпочивати з батьками. Особливо добре пам'ятаю дівчинку з села Щедрогір, Ратнівського району на Волині, яка чомусь писала мені листи російською, хоча говорила українською, а на кінець обов"язково додавала: "Жду атвєта как салавєй лєта!"). Я ніколи не писала шаблонних фраз))), якось і самій не писалося, а ще батьки дуже з цього сміялися, коли я їм таке показувала. В цілому тішилася всім листам, які отримувала. Мала багато друзів по листуванню в Болгарії. Мама працювала на заводі ЕЛЕКТРОН (в мед. частині), а він мав свій крутий табір в Брюховичах, де часто були міжнародні зміни і найбільше там було власне болгар, бо в в них був також якийсь ТВ завод, який дружив з нашим.
Болгари були прикольні. Ну принаймі для нас того часу. Вони палили... всі. Разом з піанєрважатимі!))). Активно хотіли купити рублі і продавали різні дрібниці. Словаки та чехи не палили, але активно продавали ручки, олівці та стирачки.
Найкомфортніше почувалися поляки. Вони найкраще розуміли мову і в цілому кожен з них мав історію про те, що він приїхав на рідні польські землі ітд.
Всі легко йшли на контакт і на кінець практично 100 відсотково обмінювалися адресами. Інколи попадалися такі, що писали по кілька листів на тиждень! Це був жах! Про що можна листувати в 13-ть років з дитиною з Софії, яка ледве володіє російською?) От так і листувалися.
Тривалий час мала товаришку в Чехії. Це тривало кілька років і навіть не знаю, чому закінчилося. Ще була дівчинка в Новоросійську. Ми також дуже довго були на зв'язку. Потім була Ейпріл, японка з університету Берклі з США, з якою познайомилася вже в старшій школі на таких от зустрічах з американцями. Це була програма "People to people". З американської сторони вони всі навіть однакові візитки з таким логотипом мали. Ясно, що до візиток завжди ще був стіморол і якась наліпка і... це було майже щастя! Тепер це все виглядає дуже дивним, проте тоді на такі зустрічі ходили наче обрані, ті, хто знали англійську, хто добре вчився ітд. Напевно за ними слідкували (ну щодо тем розмов), але що ми тоді могли такого розповісти? Переважно такі зустрічі закінчувалися дискотеками і кока-колою... ) От цього всі чекали найбільше.
А далі знову писалися листи людям, які не виключаю навіть не пам'ятали, як ми виглядали. Проте, які відписували завжди акуратно та вчасно. Я і досі десь маю цілу коробку тих листів.
Коли жила в Америці, то писала по 4-5 листів щодня і приблизно таку ж кількість і отримувала. Кайфувала від того, що купувала на пошті такий от рулончик марок, а ще купувала різні листівки, конверти та папір. Відправлялося це все безпосередньо з дому. Просто треба було покласти ці листи та листівки в скриньку ще до приїзду поштаря та підняти спеціальний прапорець, щоб той знав, що спочатку треба забрати щось, а потім поставити те, що прийшло.
Найбільше дивувалася моя мама, коли я ті всі листи привезла зі собою на Україну. А їх, повірте, було ну дууууже багато!!!
Отже такий от певний посткросінг у своєму житті я почала ще дуже давно!).
В тегами я так ніколи і не розберуся власними... Жах, скільки їх в мене. Ну таке от...
Отже з прохання десь дитини, а також через те, що довкола стільки гарних листівок (чого не пропіаритися: приходьте на Сербську 9))), а ще тому, що поштова скринька засумувала без "живого листа" ... "записалася" я в посткросінг))).
Поки більше про це пишу, ніж його є, але...)
Свого часу я щороку по 1-2 міс. влітку була в таборах. Привозила звідти цілі блокноти списані адресами інших дітей. Так як табори були не тільки локальні, а і міжнародні, а також був один табір в Трускавці системи Нафто - Газ, то географія поштових адрес поширювалася від Праги до Уренгою, а там до Хабаровську, а там вже і ЛА був поруч. Додати ще, що в мене була англійська школа з активним КІД (клуб інтернаціональної дружби). То ви розумієте, чому інколи моя мама зауважувала, що в неї відчуття, що вона працює на листівки та марки;))).
А ще я отримувала листи з місць, куди їздила відпочивати з батьками. Особливо добре пам'ятаю дівчинку з села Щедрогір, Ратнівського району на Волині, яка чомусь писала мені листи російською, хоча говорила українською, а на кінець обов"язково додавала: "Жду атвєта как салавєй лєта!"). Я ніколи не писала шаблонних фраз))), якось і самій не писалося, а ще батьки дуже з цього сміялися, коли я їм таке показувала. В цілому тішилася всім листам, які отримувала. Мала багато друзів по листуванню в Болгарії. Мама працювала на заводі ЕЛЕКТРОН (в мед. частині), а він мав свій крутий табір в Брюховичах, де часто були міжнародні зміни і найбільше там було власне болгар, бо в в них був також якийсь ТВ завод, який дружив з нашим.
Болгари були прикольні. Ну принаймі для нас того часу. Вони палили... всі. Разом з піанєрважатимі!))). Активно хотіли купити рублі і продавали різні дрібниці. Словаки та чехи не палили, але активно продавали ручки, олівці та стирачки.
Найкомфортніше почувалися поляки. Вони найкраще розуміли мову і в цілому кожен з них мав історію про те, що він приїхав на рідні польські землі ітд.
Всі легко йшли на контакт і на кінець практично 100 відсотково обмінювалися адресами. Інколи попадалися такі, що писали по кілька листів на тиждень! Це був жах! Про що можна листувати в 13-ть років з дитиною з Софії, яка ледве володіє російською?) От так і листувалися.
Тривалий час мала товаришку в Чехії. Це тривало кілька років і навіть не знаю, чому закінчилося. Ще була дівчинка в Новоросійську. Ми також дуже довго були на зв'язку. Потім була Ейпріл, японка з університету Берклі з США, з якою познайомилася вже в старшій школі на таких от зустрічах з американцями. Це була програма "People to people". З американської сторони вони всі навіть однакові візитки з таким логотипом мали. Ясно, що до візиток завжди ще був стіморол і якась наліпка і... це було майже щастя! Тепер це все виглядає дуже дивним, проте тоді на такі зустрічі ходили наче обрані, ті, хто знали англійську, хто добре вчився ітд. Напевно за ними слідкували (ну щодо тем розмов), але що ми тоді могли такого розповісти? Переважно такі зустрічі закінчувалися дискотеками і кока-колою... ) От цього всі чекали найбільше.
А далі знову писалися листи людям, які не виключаю навіть не пам'ятали, як ми виглядали. Проте, які відписували завжди акуратно та вчасно. Я і досі десь маю цілу коробку тих листів.
Коли жила в Америці, то писала по 4-5 листів щодня і приблизно таку ж кількість і отримувала. Кайфувала від того, що купувала на пошті такий от рулончик марок, а ще купувала різні листівки, конверти та папір. Відправлялося це все безпосередньо з дому. Просто треба було покласти ці листи та листівки в скриньку ще до приїзду поштаря та підняти спеціальний прапорець, щоб той знав, що спочатку треба забрати щось, а потім поставити те, що прийшло.
Найбільше дивувалася моя мама, коли я ті всі листи привезла зі собою на Україну. А їх, повірте, було ну дууууже багато!!!
Отже такий от певний посткросінг у своєму житті я почала ще дуже давно!).