Життєве
Якось літо пролетіло пролітає з шаленою швидкістю. Жалітися і нарікати нема на що, бо відповивала, купалася-плавала, а ще по горах ходила, а ще красовти нові для себе відкривала... - тобто все супер. Але ... не так кінця літа боюся, як отримую тремор перед початком нового навчального року в Софії. Ми вже дожили до "всіх вчителів" . Як воно буде, - не уявляю. З одного боку вона ніби і доросла, а з іншого ... - ще абсолютина дитина. Думаю тут собі про всілякі дурниці, накрутити себе, - це моє, так би мовити - життєве кредо.
Пишу і згадую фільм "Блондинка за углом", як там Догілєва про плани щодо дитини роздумувала і як це все закінчилося плачем, бо вона такого в голові понамальовувала, що просто жах якийсь!
От і я така. В мене в голові все завжди починається з такого гарного і рожевого, а далі ідуть... "розгляди" інших варіантів і відповідно... все "з"їжджає" на інший рівень. І з роками це загострюється.
Невже я стану такою мамою, яка дзвонить дитині по сто разів на день і мусить все тримати під контролем?
Сподіваюся, що таки ні.
А взагалі, яка межа над тотальним контролем над дитиною і адекватним відношенням до того, що дитина росте і відповідно наш вплив на неї буде поступово таки зменшуватися? Як це вірно і найголовніше вчасно зрозуміти?...
Ех...
Ну і щоб "2 рази не вставати...." (супер анегдот якщо хтось не знає: Братва ховає одного братка. Встає Пахан : " Петя бил харошим другам, жил па панятіям, закон уважал... Пускай земля єму будет пухам...". Вже збирається сідати і тут продовжує: "Ну і шоб 2 раза нє вставать: За ДАМ!"))).
Та от, що не вставати.... куди у Львові дитину майже 4-х річну на танці записати? Колись тут вже про щось таке питала, але минув час, то може щось нове з"явилося.
Дякую!).