уривки сну
між думками перед сном і після сну є проміжок часу, коли можна спостерігати за своєю головою.
епізод 1:
ми на дорозі, на досить темному перехресті на початках невідомого міста. Синій жигуль здає назад і промазує, падає у величезну яму посеред дороги. Яма глибока. Ми (я і хтось) підходимо ближче, внизу ями темно і нічого не видно. За якийсь короткий час приїжжають знайомі чи родичі на чорній машині типу шкоди і починають спроби витягнути машину. Я перекидаюсь кількома словами з одним з них. Він каже щось на зразок, що не вистачило буквально кількох хвилин, чи що вони приїхали трохи пізніше, він йому звонив.. ми ідем.
(кадри з вечора, розслідування навіювання підсвідомості - вчора ввечері бачила, як біла іномарка врізалась у паркан навпроти церкви Андрія; пам*ятаю кадр жахливо великих ям на водоканалі)
епізод 2:
я в місті, яке схоже на шкільне подвір`я. Це десь жовтень. Я біжу у злітаю над асфальтом. Як буває часто у моїх снах, я докладаю якесь особливе зусилля щоб змогти не іти, а летіти над землею. Цього разу я багато лечу животом догори, контрольовано, але не зовсім. Політ класний, але видно, що я борюсь з земним тяжінням. На подвір`ї стоїть Сєрий, я кричу йому - "дивись, як я літаю!". Хтось мусить знати, що я вмію літати, і я знаю, що Сєрий мені повірить, тому я кричу це саме йому. Я пересуваюсь до дерева, і повільно (тут не підходить це слово - це як ніби ти пробираєшся крізь густе повітря. Політ не швидкий і не повільний, він вимагає додаткового невідомого ресурсу). Я долітаю до однієї з гілок, до якої б не дістала просто стоячи на землі, але починаю спускатись вниз, бо боюсь впасти.
у раніших снах (навіть і 10-15 річної давності) той самий мотив, ніби я лечу, але не віддаляюсь далеко від землі. На приклад - пів метра над дорогою, і цей політ не стрімкий, а дещо швидший за ходьбу.
І лише 1 раз в житті мені снилось, що я літаю на стільці над лісами.
епілог:
підсвідомість постійно веде свою роботу всередині. у снах ми можемо її помічати
епізод 1:
ми на дорозі, на досить темному перехресті на початках невідомого міста. Синій жигуль здає назад і промазує, падає у величезну яму посеред дороги. Яма глибока. Ми (я і хтось) підходимо ближче, внизу ями темно і нічого не видно. За якийсь короткий час приїжжають знайомі чи родичі на чорній машині типу шкоди і починають спроби витягнути машину. Я перекидаюсь кількома словами з одним з них. Він каже щось на зразок, що не вистачило буквально кількох хвилин, чи що вони приїхали трохи пізніше, він йому звонив.. ми ідем.
(кадри з вечора, розслідування навіювання підсвідомості - вчора ввечері бачила, як біла іномарка врізалась у паркан навпроти церкви Андрія; пам*ятаю кадр жахливо великих ям на водоканалі)
епізод 2:
я в місті, яке схоже на шкільне подвір`я. Це десь жовтень. Я біжу у злітаю над асфальтом. Як буває часто у моїх снах, я докладаю якесь особливе зусилля щоб змогти не іти, а летіти над землею. Цього разу я багато лечу животом догори, контрольовано, але не зовсім. Політ класний, але видно, що я борюсь з земним тяжінням. На подвір`ї стоїть Сєрий, я кричу йому - "дивись, як я літаю!". Хтось мусить знати, що я вмію літати, і я знаю, що Сєрий мені повірить, тому я кричу це саме йому. Я пересуваюсь до дерева, і повільно (тут не підходить це слово - це як ніби ти пробираєшся крізь густе повітря. Політ не швидкий і не повільний, він вимагає додаткового невідомого ресурсу). Я долітаю до однієї з гілок, до якої б не дістала просто стоячи на землі, але починаю спускатись вниз, бо боюсь впасти.
у раніших снах (навіть і 10-15 річної давності) той самий мотив, ніби я лечу, але не віддаляюсь далеко від землі. На приклад - пів метра над дорогою, і цей політ не стрімкий, а дещо швидший за ходьбу.
І лише 1 раз в житті мені снилось, що я літаю на стільці над лісами.
епілог:
підсвідомість постійно веде свою роботу всередині. у снах ми можемо її помічати