Про передчуття - дві історії - собака і зеленка
Історія 1:
Колись на перехресті вулиць Стрийської і Наукової мене покусала собака. Ротвейлер. Після того декілька наступних років я відходила на інший бік вулиці, коли бачила великих собак. Страшно було. Навіть попахувало адреналіном. Ніколи не думала про собаку як про співмешканця. Це завжди було чимось дальшим і недосяжним. Але якесь бажання типу "Хачу сабаку" як в героя мультфільму про Карлсона було і останнім часом дуже загострилось. Я тупо заглядалась на собак і інколи до цього мало свідомо говорила - "Хачу сабаку". Тому, коли в квартирі після перебігу низки обставин виникла собака, і при чому досить велика, всі були в приємному умиротворенні. Інакше описати те, що діється тепер в хаті важко. Всі люблять собаку, а собака помалу приживається і теж нас любить. Найкращою була перша зустріч. Вчора я приїхала зі своїми речами з Польщі, мої родичі, не придумавши нічого кращого, пішли зустрічати мене з собакою (так ніби вона мала би нести мої речі додому). Мені кажуть - от , це наша собака. Я кричу - Сабака!!! а вона теж мені посміхається і так радісно підскакує :)
А ше тато сказав, що рік тому думав про Лабрадора - це десь тоді він народився.
Історія 2:
Здивувала мене не менше. Трапилась того ж дня.
Захожу у ванну. Мій малий семирічний брат Михайло заліз на шафку і розглядає ліки. Кажу, шо шукаєш. Він - зеленку. Я - а нашо тобі. Він - шоб знати де лежить.
Протягом наступних пів години ми розтягали пса і кішку. Кішка сильно подряпала руки Михайла. Довелось замазати зеленкою.
Висновки:
Передчуття є. тре тільки помічати )
Колись на перехресті вулиць Стрийської і Наукової мене покусала собака. Ротвейлер. Після того декілька наступних років я відходила на інший бік вулиці, коли бачила великих собак. Страшно було. Навіть попахувало адреналіном. Ніколи не думала про собаку як про співмешканця. Це завжди було чимось дальшим і недосяжним. Але якесь бажання типу "Хачу сабаку" як в героя мультфільму про Карлсона було і останнім часом дуже загострилось. Я тупо заглядалась на собак і інколи до цього мало свідомо говорила - "Хачу сабаку". Тому, коли в квартирі після перебігу низки обставин виникла собака, і при чому досить велика, всі були в приємному умиротворенні. Інакше описати те, що діється тепер в хаті важко. Всі люблять собаку, а собака помалу приживається і теж нас любить. Найкращою була перша зустріч. Вчора я приїхала зі своїми речами з Польщі, мої родичі, не придумавши нічого кращого, пішли зустрічати мене з собакою (так ніби вона мала би нести мої речі додому). Мені кажуть - от , це наша собака. Я кричу - Сабака!!! а вона теж мені посміхається і так радісно підскакує :)
А ше тато сказав, що рік тому думав про Лабрадора - це десь тоді він народився.
Історія 2:
Здивувала мене не менше. Трапилась того ж дня.
Захожу у ванну. Мій малий семирічний брат Михайло заліз на шафку і розглядає ліки. Кажу, шо шукаєш. Він - зеленку. Я - а нашо тобі. Він - шоб знати де лежить.
Протягом наступних пів години ми розтягали пса і кішку. Кішка сильно подряпала руки Михайла. Довелось замазати зеленкою.
Висновки:
Передчуття є. тре тільки помічати )