(no subject)
Привіт.
Це стаття про те, як ми з Анною мандрували 14 днів через 5 країн та при цьому витратили 0.03 Євро та проїхали 5500км. Без клянчингу, фріганізму, подачок і т.п.
Наберись сміливості прочитати багато тексту.
Передісторія.
Носило мене вже багатьма країнами та хотілось податись далеко в Азію чи навколосвітню. Все це через мандрівку в Португалію... Після цього вже мало, що дивує чи вражає. Але любов до мандрів та культурного обміну не зникла, тому ще весною сказали собі, що поїдемо в Норвегію.
Біометричних паспортів не робили і це через дві прості причини. Перша, це довжина черг на подачу документів для біометричного закордонного паспорту та друга, це історія віз, що знаходиться в наших паспортах. Відкритий шенген на 5 років та десятки штампів в попередній візі однозначно полегшать процес отримання Британської, Американської і т.д. віз. Ми зовсім не туристи, але обрали туристичну кінцеву точку, а саме Язик Троля.
26.06.2017
Їжа в дорогу.
За день до початку мандрівки ми закупили продуктів на 300 грн в супермаркеті АТБ. Обирали ми продукти в котрих був великий вміст протеїну. Заважило це все на 5-6 кілограм, котрі розприділили приблизно порівно.
Рюкзак.
В мене рюкзак українського виробника місткістю 64 літри. Нещодавно придбавши новий намет я трішки розчарувався довжиною дуг. Оскільки вони не були компактні, але все ж помістились в середину рюкзака. Намет чотирьохмісний 240см в довжину та 240см в ширину та його вага склала 3.9 кг. Оскільки це Норвегія, то я наскладав кілька теплих речей та взагалом рюкзак заважив на 14кг, що неймовірно багато...
Ідея виклику.
Ідеєю таких мандрів, що не потребують великих фінансових затрат є виклик. Як часто ви покидаєте зону комфорту, щоб випробувати свої можливості та перевірити на що ви здатні? До цього звісно добавляється авантюристичний склад розуму та бажання дози культурного обміну під час автостопу та каучсерфінгу. Ми звісно ж могли придбати квитки на літак з Польщі в Норвегію, що вартують 10 євро чи мандрувати блаблакаром чи дешевими автобусними лініями. Але ці усі способи пересування не цікаві для мене.
П.С. Тут не буде якихось лайфхаків, а лише мої враження з мандрівки. Більше корисного для мандрів ви можете почути на моїх лекціях.
27.06.2017
День перший.
В планах мандрівки було швидко проїхати Польщу та Німеччину та провести більше часу в Країнах Скандинавії, оскільки в нас всього 18 днів через відкриття нової візи. Спробував цього разу виїзд зі Львова в Рясне-Руське. Добрались туди "маршруткою" та о 8:40 вперше підняли руку.
Щоб добратись до кордону з Польщею ми складали компанію 4 водіям. Діставшись пункту перетину Краковець-Корчова пішли на початок черги запитувати водіїв чи можуть перекинути нас через кордон. Водій четвертої машини в черзі сказав, що візьме, алепопросив зачекати безпосередньо перед в'їздом на територію пункту перетину.
Черги в цей день взагалі не було через "погану зміну", тому ми хоч і не зрозуміли чому, але стали чекати саме його, а не шукати когось іншого. Водій не кинув та ми вже на українській митниці. Цього разу було щось неймовірне. Вперше мене розпитували українськи прикордонники про те куди ми їдемо і нащо. Далі було ще цікавіше, оскільки ми поїхали на червоний коридор. Наш водій пояснив, що червоний коридор відрізняється від зеленого тим, що на ньому поглибленна перевірка. І це справді було так... Прикордонник питав куди їдемо, на скільки часу, чи маємо гроші та навіть за страхівку запитав. Година часу та ми вже в Польщі, де відразу розпочинається автострада, що пролягає через усю Польщу аж в Німеччину. Правда за 5 хвилин автостопу при в'їзді на автостраду ми зрозуміли, що це погане місце та пішли стопити, де був більший трафік. Завжди найскладніше в моїх мандрівках є саме ось ці ділянки неподалік кордону з Україною, а вже наближаючись до Кракова цікава компанія і швидка машина знаходиться набагато краще. Ніякої корисливості в моїх словах! Це лише опис для вас, щоб ви усвідомлювали чому вам може бути складно з автостопом. Першого дня були доволі успішні в автостопі, до моменту коли нас не залишили на глухій заправці за 120км від Німеччини. Там ми вже були готові розбивати намет, але нам зупинився поляк, що закинув нас в Німеччину під Берлін.
Мені відомо, що в Німеччині заборонено розбивати намет "де попало", але прибувши на паркінг під Берліном ми побачили кілька наметів. Здивуванням було те, що ці намети стоять в 50 метрах від відділу Поліції. Трішки сумнівались, але успішно заночували та не отримали ніяких питань від поліції.
28.06.2017
День другий.
Складно було знайти машину в напрямку Гамбурга. Та й взагалі ця ділянка дороги складна. Переважно усі водії рухаються в Берлін або в напрямку Голландії. Добавляємо до цього ще, те що німці не сильні в англійській і маємо складну ситуацію. Потішив все ж один німець нас. Котрий підійшовши до мене поставив 60 євроцентів(15 гривень) на стіл та попросив сигарету. Так, мабуть, нормально для Німеччини... Після години невдач до нас підійшли сім'я, що запитала куди ми прямуємо. Я відповів їм, що в Гамбург або хоча б північний Берлін. Хоч їх було троє, вони запропонували їхати з ними до аеропорту в Берліні, що знаходиться в північній частині. Дуже приємна сім'я, що летіла в той день в Туреччину в Анталію на all inclusive. Я вот все розумію, але глибоко сумніваюсь, що навіть, коли я буду працювати день в день рік часу над справою, котра мені подобається, то я всерівно не захочу валятись 10 днів нічого не роблячи в Анталії з "ол інклюзівом". В Аеропорті почали шукати хоста в Гамбурзі на нічку та доволі швидко вибрались з цього гігантського міста "сіті-стопом". Дорога в Гамбург теж не була дуже складна, оскільки нас підібрав француз, що їхав в гості до своєї доньки, котра теж багато мандрує автостопом. Але Гамбург зустрів нас проливним дощем, а ще тут через кілька днів збирається велика двадцятка(G20). Знайшовши вай-фай та покатавшись безкоштовно в громадському транспорті ми знайшли крутого хоста, але аж на іншому кінці міста. Пішки 13 км ми йти не збирались, тому вирішили поїхати на метро. Хост розповів, що нам потрібно буде зробити три пересадки. Зовсім не вагаючись(ну гаразд, Аня вагалась і переживала) ми змінювали лінії метро та за 40 хвилин дістались до потрібної нам станції. Вперше та в єдиний раз за всю мандрівку через 5 країн Європи ми витратили гроші. Ця витрата було молоко за 0.63 євроцента. Вийшовши в мінус 3 євроценти( 95 копійок) пішли на вписку, до сім'ї, що жила на чотирьох континентах. В них неодноразово були каучсерфери зі Львова, що також прямували в Норвегію. Було суцільним задоволенням спілкуватись з усіма членами сім'ї.
29.06.2017
День третій.
Нарешті прийшов день, коли мене чекає нова країна. В Данію ми попали доволі швидко. Відразу відчувається рівень культурного обміну, бо усі водії володіють англійською та спілкуються з тобою. Ми обрали довгу дорогу, що проходить через два великих мости.
Паромами ми зовсім не хотіли пересуватись. Добряче пощастило нам в місті Кольдинг, де ми стояли під мінливим дрібним дощем. Пощастило тим, що водій котрий нас підібрав прямує в Швецію. Дорогою через усю Даній йшов дощ. Вписки в Копенгагені в нас не було та ми практично не відправляли реквести.
Насправді перед початком мандрівки ми мали підтвердження лише в Осло на одну ніч та я вирішив не оплачувати 20 долларів за каучсерфінг, що означає ще більший виклик і складність.
Прибувши в Копенгаген ми залишились неподалік Аеропорту в МакДональдсі, де усвідомили, що на сьогодні в нас ночівлі нема та усю ніч буде йти дощ. Ми довго не думали. На годиннику була шоста вечора та ми вирішили їхати в Швецію, де передають кращу погоду. Знову швидко зупинилась машина, водій котрої забрав нас в Мальме. Звідки ми якимось чином все ж виїхали на автобан в напрямку Осло, де на завтра в нас вже чекав Еліас з каучсерфінгу. Ох як холодно і вітряно було того вечора на заправці в Швеції. Перед заходом сонця нас ще підібрали шведські спортсмени, що поспішають на змагання. Дівчина, що була за рулем виглядала на 20 років, а їй насправді 34 і в неї вже є кілька дітей. Вдруге за мандрівку розбили намет в лісі неподалік паркінгу.
30.06.2017
День четвертий.
Складним виявився відрізок з Швеції в Осло. Ми гадали, що дуже успішно застопили француза, що їхав повз Осло в своєму домі на колесах. Але після 20 кілометрів, він вирішив поїхати безкоштовними дорогами...
Мені звісно сподобалось милуватись краєвидами населених пунктів Швеції, кількості озер та й Аня собі дрімала лежавши в ліжку.
Але яка ж була складність виїхати назад на автобан з місця, де нас залишив француз... Одна машина за кілька хвилин проїжджала повз нас в потрібному напрямку. Змінивши місце для стопу нас все ж забрали шведи до кордону з Норвегією, але і тут краще не стало. Цього разу вже величезна кількість машин, але ніхто не зупиняється та й особливо нема місця, щоб зупинитись не перешкоджаючи після цього рух іншим транспортним засобам... За годину нам все ж зупинились дівчата, що підкинули нас 50 км та не розуміли чому ми не підемо на потяг і чому ми не хочемо автобусом. До нашого хоста залишалось вже якихось 40 км, але ми знову застрягли в поганому місці та добряче понервувались. Коли вже ми хотіли опустити руки нам зупинився хлопчина, що зробив для нас гак 30 км та завіз нас практично під будинок хоста... І тут в нас розпочалось знайомство з таким собі чувачком Еліасом :)
Еліас хлопчина з Осло котрий захоплюється машина марки bmw. Власноруч їх ремонтує, але робить це лише в своє задоволення. Навколо його будинку стоїть десяток машин тієї ж марки. Живе він зі своїм молодшим братом з литовцем та азіатом, котрі теж власники bmw. Усі ми дружньо посиділи за вечерею та через наш пізній приїзд полягали спати. Вперше здивувались від того, що вночі нема зірок, оскільки сонце тут хоч і заходить за горизонт, але на вулиці світло.
1.07.2017
День п'ятий.
Ранок почався з допомоги Еліасу в гаражі. Було дуже тепло цього дня на вулиці та Еліас та його друзі збирались на його човен. Ми домовились зустрітись в центрі та приєднатись до них. Жили ми за 20 км від Осло та добирались зранку автостопом. Цього дня нас підібрав поляк, що вже 8 років живе та працює в Норвегії.
Враження від Осло лише позитивні.
Відсутні хмарочоси, будинки різноманітні та кольорові, на кожному кроці електромобілі та пункти підзарядки.
Чисті вулиці та спокійний ритм життя. Ось на рахунок спокійного ритму життя, то я ще напишу...
Блукали ми тим великим містом до обіду та зупинились неподалік центру, де знайшли вайфай і тінь. Заглянувши в месенджер вастап виявилось, що Еліас і його друзі збираються через півгодини в порті, що знаходиться в 100 метрах від місця, де ми зупинились перепочити :) Невдовзі зустрівшись з Еліасом були вражені масштабами його "човна", що скоріше назвеш яхтою. Довжина приблизно 20 метрів та всередині є 6 спальних місць. Вийшовши з порту Осло ми десь дві години "чілили" на палубі.
Так дивно було розслабитись і нічого не робити, що аж нудновато. Ми все ж насолоджувались та сприймали цю мандрівку на яхті, як заслужений відпочинок після довгої дороги. Ну і звісно в нас все якось не вкладалось в голові, що ми в холодній Норвегії не мерзнемо в наметі, а засмагаємо на човні в затоці неподалік Осло.
Після кількох годин та стрибків в воду ми відвезли друзів Еліаса до порту та залишились в чотирьох. Нам залишалось подолати 20 км, до місця, де стоїть машина, котрою ми б дістались додому. Дорогою здійнявся вітер та нам подали команду розправити вітрила. Це було так круто бути частиною цього процесу та йти на човні проти вітру. Ще крутіше було керувати цією двадцятиметровою "махіною", що ми з Анною робили на протязі години.
Успішно пришвартувавшись ми дістались додому, де вперше приготували їжу. Це були італійські спагетті та італійські консерви(респект бабусі Ані).
За вечерею виявилось, що Еліас незабаром відправляється в road trip через Європу і в тому числі через Україну. Тому ми домовились пересіктись в Україні, коли він тут буде. Він також планує пересікти атлантику на цій яхті в кінці вересня. Щоб ви собі розуміли він не є кимось забезпечений, а плідно працював минулі роки. Я ще не зустрічав таких крутих авантюристів, як він.
2.07.2017
День шостий.
Покинувши домівку Еліаса доволі пізно дуже сумнівались в своїх можливостях та норвежському автостопі. Але доволі швидко та успішно застопили "жука". це було до біса не зручно і небезпечно, як для Норвегії, бо ми ледве влізли з рюкзаками та крім нас і водія, ще була собака :D
Далі нам знову швидко пощастило на поганому місці і ми застопили жіночку на 100 км. Фактично проїхавши 1/3 шляху до міста Одда, де планували заночувати в наметі. Але далі ми застрягли. Застрягли на півтори години. Дорога наче в нашому українському селі. Автомобілі не рухаються швидше ніж 70 км. Вихідний день в календарі та липень місяць це місяць відпусток у Європі... Усі фактори проти нас, але все ж зупиняється водій, що підбирає на 30 км, за ним азіятка котра була першою, хто не говорить англійською та машину водить так собі. Кілька раз застрягаючи ми завжди були раді спілкуватись з цими норвежцями та стопити з пальця. Одні з них дали нам типову норвежську шоколадку. Справа в тому, що вони додають сіль до солодощів... Але взагалом шоколадка, як шоколадка. Після цієї шоколадки нам до чорта пощастило. Спрацювала наша табличка ODDA та водій підібравши нас забрав прямо в центр цього міста.
Дорогою ми вперше проїжджали гори.
Люди, я типу багато, де мандрував. Бачив і Альпи і Піренеї і Карпати, але захід Норвегії це найкраще. Шкода, що дорогою був дощ та ми нічого особливо не роздивились, але це не заважало їхати з відкритим "писком".
Водій в нас був гірським гідом. Сказав, що наше взуття не годиться для Язика Троля та нам буде тяжко.
Приїхавши в Одду дощ не зупинявся.
Ми думали розбити намет неподалік місця, де стоять "будинки на колесах", але там був житловий будинок. Пішовши до кемпінгу ми побачили ціну 200 крон(22 євро) за намет.
Розвернулись і пішли назад.
Дощ перестав, знайшли місце де розбити намет під накриттям та прокинулись в сухому наметі.
3.07.2017
День сьомий.
Екватор мандрівки полягав в тому, щоб дістатись місця звідки починається маршрут до Язика Троля. Дістались туди автостопом трьома машинами. Доволі складно знайти там компанію, але магічним чином нам це вдалось. Ще більш магічним чином нам вдалось залишити свої рюкзаки в машині Британців.
о 11:40 ми розпочали підйом.
Нас попереджали, що це 11 км в одну сторону і багато людей не доходять до кінця. Справді, початок маршруту до чорта різкий, але це не стежка, а сходинки у вигляді великих каменів. Багато мотузок, що допомагають при підйомі та спуску. Перші чотири кілометри найскладніші, а вот далі вже відносно полога доріжка. Під доріжкою ви повинні розуміти скелі. Оскільки ви не зустрінете там багато трави і будете йти по твердій поверхні всю дорогу. Дорогою ми минали кільканадцять водоспадів, що в Україні збирали б багато туристів. Ми почали підйом доволі пізно, але рухались швидко враховуючи те, що обганяли не один десяток людей.
Поспішали ми через дві причини. Ми хотіли, ще проїхати сьогодні трішки автостопом до наступного міста, щоб там розбити намет та друга це британці, що дуже швидко йшли попереду нас. Дорогою не було дощу, але було хмарно. Туристи тут неймовірно різні. Зустріли двох дівчат з України, котрі теж стопом, але й літаком. Дійшли до Язика за 3 години 30 хвилин.
Вперше зробив в мандрах річ за котру неймовірно соромно: стояв в черзі, щоб зробити фото...
Білоруси почувши українську мову запропонували пофоткати нас, а ми їх. На цьому наше з ними спілкування закінчилось ми помилувались цим туристичним місцем з півгодини і вирушили назад.
Буде дуже банально знову писати наскільки привабливі ці фьорди, але гадаю, що завжди буду радий повернутись в Норвегію. Спускаючись ми вже бачили британців, в котрих наші рюкзаки та наприкінці спуску все ж їх навздогнали.
Здивувало при спуску кількість людей, що підіймаються з великими рюкзаками. Але очікували зустріти набагато більше наметів вздовж маршруту. Спустившись в нас відмовляли ноги. Відчистивши взуття ми застопили азіатів, що підкинули нас до потрібної дороги. Через кілька хвилин, як почали стопити, нам зупинилась машина.
Коли водій опустив вікно, я вже по звичці: Hello, maybe you are going... Але невстиг я договорити куди, оскільки це були Білоруси, котрих ми зустріли на Язику Троля. Вони підкинули нас до наступного міста з неймовірним краєвидом. Там ми швидко знайшли місце, де розбити намет.
4.07.2017
День восьмий.
Знову суха ніч в наметі. Ризикнув окунутись в норвежську річку. Таким я вже не раз займався в Карпатах, але температура води тут, виявилась набагато нижча. В планах було дістатись за день до Осло, що доволі великий відрізок та й автостопоп хоч і класний, але чекати іноді доводиться довго. Завбачливі вони, ці норвежці. Занадто повільне життя тут. Нам зупинився італієць, що готує морозиво та розвозить його вранці по сусіднім містах.
Після цього в нас розпочалось цікаво знайомство з мужчиною, котрому склали компанію спочатку на 120, що дуже багато для автостопу в Норвегії. Та більше того, цей водій говорив, що ввечері буде їхати практично в Осло та якщо побачить нас при дорозі то забере. З ним ми подолали гори, де цього разу вже не падав дощ.
Після цього нам трапився, мабуть, найдобріший водій. В нас з продуктами було все гаразд, але вже почало надоїдати жувати одне й те ж. Ми неодноразово відмовлялись від їжі, що пропонували водії.
Нікого нічого не просили не рахуючи мою шкідливу звичку(паління).
Але цього разу так невимушено зав'язалась розмова... Скоріше це водій запитував мене філософські питання та йому сподобались мої погляди. Лонг сторі лонг( коротше кажучи) він відвів нас в макдональдс і купив нам два бігмак меню. Скільки це коштує на наші гроші краще не переводитиму... І лишень ми пішли стопити повз нас проїжджає водій, що їде практично в Осло. Як же ж ми сміялись з цього моменту. Взагалом мені здається, що ми притягуєм удачу... Забагато нам щастить в цій мандрівці. З ним ми теж добряче розговорились та він ще й підкинув нас на 10 км далі від свого дому. Звідти ми знову швидко застопили і як думаєте, що ми застопили? Це була тесла.
Для тих хто в танку, це електрокар. Цією машиною не обов'язково керувати, а достатньо лише вказати пункт призначення та вона поїде туди сама. Вона при спуску заряджається та розганяється з місця, як ракета, але абсолютно без шуму. Враження від цього були лише позитивні,але під кінець дня все ж ми застрягли. Оскільки незнали чи залишатись ще на ніч в Еліаса і тривожити його своєю присутністю чи сунути в сторону Копенгагену. Поки сиділи на заправці в інтернеті нам запропонували поїхати 50 км в потрібному напрямку та й ми не вагались. В результаті заїхали до кордону між Швецією та Норвегією та розбили намет неподалік місця для стопу.
5.07.2017
День дев'ятий.
Однозначно день був невдалим.
Почалось все з дощу. Коли ми прокинулись, то ще трішки хотіли подрімати, але почули гучний грім. А намет наш стоїть поруч з низькими кущами практично посеред поля. Ми стали швидко складатись та вже готові були бігти на заправку та залишити намет, але дощ перестав, а намет мокрий. Активний ранок видався, але вже за годину часу намет і тент був сухий і ми почали стопити. На зміну дощовим хмарам прийшло сонце і ми дві години не могли виїхати в Швецію.
Врешті решт здались та змінили місце, до котрого було складно дістатись. Норвегія зовсім не хотіла нас відпускати, але за три години ми все ж вибрались в Швецію. Тепер нам потрібно було проїхати ще 500 км.. Пощастило дістатись в Гетерборг, що складає майже півдороги з Осло до Копенгагена. Звідти теж вибрались на заправку, але вже була 17:00... знайшовши вайфай усвідомили, що в нас є де зупинитись в Копенгагені та написали хосту, що летимо. Ну і пішов процес, що я не дуже люблю... Я завжди говорю, що найкращий спосіб знайти компанію це стопити з пальця, оскільки, так зупиниться водій, що справді хоче компанії. А найшвидший це питати водіїв на заправці... Це свого роду напрошування, але справді швидше... Вже за 20 хвилин ми опитали усіх водіїв на заправці та данські водії вантажівок не захотіли нас брати... Але вже за 5 хвилин ми зустріли поляків, котрі вертаються з заробітків додому. І вони забрали нас в Мальмо. Це зовсім поруч з Копенгагеном. Вони нам всунули хліб, котрий нам добряче, як пригодився того вечора. Ми прибули в Мальме о 22:00 та попередили хоста, що будемо в районі 23:00. Залишалось перетнути міст, а там вже сіті стопом чи автобусом доїдемо.
Лише підняли палець і застопили, але на жаль не в Данію, а до останнього виїзду. Ми погодившись зробили собі дуже не просту ситуацію. Оскільки за півгодини в нашу сторону проїжджало машин з 10.
Шкода підставляти хоста, що на нас чекає, тому ми, навіть, пішли стопити на автобан. Що заборонено та небезпечно. Після 5 хвилин ми це зрозуміли та пішли на найближчу заправку. Там ми зустріли інших стоперів, що теж не виїхали, а також подзвонили вибачитись хосту, що нас сьогодні вже не буде і домовились на завтра. Інші автостопери зовсім наглі та попросили їжі на заправці. Я щось до такого левелу ще не піднявся... чи то опустився? Знайшли місце для намету в якомусь парку, що схожий на приватну територію. Знищили паштет з хлібом, що нам дали поляки та нарешті побачили зірки нічкою.
6.07.2017
День десятий.
Копенгаген.
Складаючи речі зранку побачили людей на конях, які щось нам говорили шведською, а я посміхався і говорив гуд морнінг. Склавши речі ми натрапили на суницю, котрою поснідали та пішли стопити. Цього разу вже швидко застопили з того місця, з котрого не виїхали вчора, а далі добрались в центр автобусом за котрий вкотре не платили... Ми спочатку соромились так робити, але коли дівчата нам сказали, що вони 10 років так катаються і не бачили контролю, то я якось не переживав. Але насправді ми в цей день його зустріли коли вже підходили до будинку хоста. Цей контроль це двоє дядьків в формі, коли в Брюсселі, це 7 людей, що заходять на кожні двері трамваю. Навіть, якщо ви їдете в автобусі та бачите на наступній зупинці двох дядьків в формі, просто виходите і чекаєте наступний автобус... Це був наш найлінивіший день. Ми багато не ходили, бо були з рюкзаками та втомлені після вчорашньої невдачі. Особливо не блукали містом, а лише повільно прямували до хоста.
Ще окремо хочу розповісти про фріганізм. Його ще називають рісайклінг(recycling). Суть полягає в тому, щоб прийти за супермаркет після його закриття та знайти в смітнику чи коло нього продукти, що мають чудовий стан, але в них незабаром збігає термін придатності. Я бачив безліч відео, де люди знаходять кучу нормальних продуктів. І цю не чисту справу хотів спробувати і я. В Норвегії ми особливо цим не займались та відкривали буквально два три смітники і так само закривали їх відчувши аромати сміття. В швеції ми таким взагалі не займались, але вот в Копенгагені якесь нашестя відбувається. На кожному кроці ми бачили людей, що риються в смітниках, людей, що збирають пляшки та сплять в парках з цими пляшками і кульками сміття. Але нам ніфіга не вдалось. Оскільки усі смітники за трьома супермаркетами, що ми обходили закриті на колодку та стоять під камерою спостереження. Однозначно я вірю, що це можливо і цікаво і нормально для мандрівника в таких високорозвинутих країнах, але ми обоє зрозуміли, що нам і без цього ок.
7.07.2017
День одинадцятий.
Копенгаген.
Заночувавши в Райвіса з Латвії, ми добряче відпочили. Цілий день блукали Копенгагеном. Неймовірне місто. Однозначно мій топ1 серед усіх в котрих бував, а це приблизно 50 великих міст. Люди позитивні та всі усміхнені. Як і в Швеції і Норвегії усі розмовляють англійською. Суцільне задоволення пересуватись містом велосипедом. Оскільки тут, як і в Амстердамі це дуже поширений спосіб пересування. Добавляємо до цього величезний податок на авто, що складає мінімум 150% від вартості автівки і отримуємо відсутність заторів. Усі рекомендували побувати в Крістіанії. Це таке собі "вільне місто", в котрому не можна робити фотографій. Геніально чи не так? Все це тому, що тут на кожному кроці не пахне, а смердить марихуаною та гашишем. Ну і звісно її тут продають, що не є легальним в цій країні. Проте люди тут зовсім інші. Їх не назвеш хіппі, але вони "рілі ізі гоінг". Щось мені таки сподобалось в цьому "вільному місті".
Мабуть, через те, що решта скандинавії якась повільна та завбачлива... Копенгаген не такий. Я звісно не був в Стокгольмі, але масштаби цього міста просто нереальні. Він за розміром майже, як Київ, але в ньому немає багатоповерхівок... Через це навіть в далеких районах ви зустрінете кафе на кожному кварталі, де на літньому майданчику безліч місцевих. Наче суцільний центр Львова, але без туристів і шуму. Мені особливо подобається Площа Ринок у Львові. Більше того, це моє улюблене місце. Після 22-23:00 тут неймовірна атмосфера, котрої я ніде не зустрів у своїх мандрах. Лише ось Копенгаген наближений та деякі міста Голландії. Тут безліч парків, де люди чілять на траві. Усі полюблять купити салат в контейнері чи кебаб з собою та вживати його в парках сидячи на траві. Безліч гарно одітих людей пересуваються на велосипедах.
Тут трішки менше електрокарів ніж в Норвегії, але ритм міста не такий повільний.
Однозначно це місто варте того, щоб ви в ньому заблукали. Після довгої прогулянки в 25 км ми вкотре зварили їжу та скромно поговорили з хостом. Іноді і таке буває, що хост цілий день на роботі та при розмові паралельно спілкується з кимось в телефоні.
8.07.2017
День дванадцятий.
Було вирішено рухатись в напрямку Берліну. Оскільки в Гамбургу панують мітинги та горять машини "в честь" саміту великої двадцятки ми вирішили оминути його. Гадали, що цього дня автостоп буде жахливий та й в Німеччині він рідко приносив велике задоволення, але все сталось навпаки. Розпочався наш ранок з поїздки в громадському транспорті до місця для стопу. Цього разу користувався картами hitchwiki оскільки місто надзвичайно велике і складно усвідомити основний рух транспорту. На жаль на вулиці, де було позначено хороше місце для стопу ведуться ремонтні роботи, що ускладнило автостоп, але запитавшись у водія на заправці, ми скоро виїхали з Копенгагену. Щоб доїхати до Берліну за цей день нам довелось би подолати 1000км, що доволі багато враховуючи те, що ми доволі пізно вибрались стопити. Перший водій не був супер приємним та насміхався з нашого способу мандрів. Щоправда на заправці, де він нас залишив ми зустріли українця з волині, котрий на жаль нікуди сьогодні не їхав. Оскільки, якщо ви не знали водії вантажних транспортних засобів вагою більше ніж 3.5 тонни повинні мати спеціальний дозвіл для перевезення у вихідні дні пт/сб/нд. Проте ми швиденько застопили німця, що був з двома дітьми. Усі вони на диво чудово розуміли англійську, але мали деякі складнощі при розмові. Водій виявся чудовою людиною. Він працює в центрі надання роботи людям з інвалідністю. Фактично його робота полягаю у створенні робочих місць для людей "з обмеженими можливостями"( не правильно так говорити, але це факт). Дорогою було безліч машин. Оскільки це час коли у скандинавії час відпусток і усі прямують на південь, де для них все дешево, тепло та зірки літом видно. З цим водієм і його двома дітьми ми проїхали аж до кордону між Німеччиною і Данією.
Звідти в нас почались "дні Румунії". Це тому, що спочатку ми пішли по вантажівках, дивитись хто готує їжу та може закип'ятити нам води. Це були румуни, що спочатку запропонували супу, але ми вкотре відмовились від їх їжі і нам лише потрібен кип'яток. Вперше за мандрівку запарили в стаканчиках від макдональдсу шедевральну страву під назвою МІВІНА та пішли стопити. Перша машина до котрої підійшли їхала в Берлін. Це були румуни котрі погодились нас підібрати трохи далі Гамбургу. Незрозуміло, чому не в Берлін, але вони не були особливо балакучі та їхали повільно, що ми особливо не розчарувались. Успішно оминувши Гамбург ми опинились на автобані в напрямку на Берлін, де знову ж таки підійшовши до першого водія застопили в Берлін. Водій постійно підбирає автостоперів та дорогою обігнали румунів. Залишились ми на останній заправці перед Берліном. Вирішили так зробити через те, що в Берліні передають дощі, грози і сильні пориви вітру. Невже я став залежним від погоди? :( З цієї заправки ми ніяк не могли виїхати та зовсім не зустріли машин з польською реєстрацією. Натомість ця заправка в Німеччині виявилась містичною. Ми лише вийшли з машини, як котрийсь дядько розказав нам куди їде кожна машина. І хоч він і виявився мені спочатку дивним, він говорив правду. Підійшовши до машини ми познайомились з двома "чуваками"(їх інакше не назвеш) котрі були на "позитиві" і говорили російською. Живуть 10 років в Німеччині і їдуть в польщу малювати графіті. Але на жаль вони їдуть на північ Польщі, а ми хотіли на південь.
Довго стоявши нас все ж забрала пара, що нам спочатку відмовила через відсутність місця. Це знову були румуни, що їхали в Дрезден. Проїхали з ними через вечірній Берлін та заночували на глухому паркіну за 100 км від Польщі.
9.07.2017
День тринадцятий.
Знову все розпочалось з румуна, котрий лишень прокинувшись отримав від нас: хелоу айм сорі мейбі ю ар гоінг ін то поленд дайрекшн? Він звісно ж сказав так, але подивившись на його навігатор ми зрозуміли, що він їде через Прагу. Він був простий і сказав, що можете їхати зі мною навіть в Бухарест чи Будапешт. Але ми попросились до наступної заправки. Цього і вчорашнього дня в нас навіть не було офлайн карт і інтернету, через те, що ми їх видалили для того, щоб зняти більше відео. Підкинув він нас до наступної заправки та надавав кокаколи з данії. Звідти ми вже знайшли водія, що їхав в Польщу та й до Львова залишалось вже 900 км. Вирішили їхати додому сьогодні.
Один за одним нас того дня підбирали поляки, що дивувались нашим успіхам та розказували, що теж стоплять. Зустрічали цього дня багато українців, але усі або не мали місця або казали ми не можемо вас взяти. Врешті знайшли поляка в Вроцлаві, що їде аж з Бельгії і може забрати нас на 350 км. Рухався він зі швидкістю 170-190км/год. Тому ми за кілька годин пролетіли з Вроцлава аж за Краків. Де намагались знайти когось прямо в Україну. Так і сталось, що водій з львівськими номерами погодився нас взяти, але сказав зачекайте я розрахуюсь за бензин. Коли він повернувся він сказав, що не може нас взяти. Здивовані пішли стопити з пальця та швидко застопивши проїхали ще 130 км. До Льова залишається 200 км, а ми невдахи вийшли в поганому місці і змушені їхати через місто Жешув. Застопивши в центр пересіли на автобус, бо полінувались йти 2.5 км пішки. Маршрут автобуса виявився не прямим і ми їхали ним півгодини. Тоді пройшовши ще два кілометри нарешті знайшли нормальне місце для стопу. На годиннику 19:20, а за українським 20:20. Ми зовсім не бажали спати ще одну ніч в палатці і всяким чином намагались застопити машину.
Дійшло до того, що в дію пішов прапор України. Це не було вишиватництво, а він працював в ролі таблички! Застопили хлопчину, що підкинув нас на 40 км, котрий розказував, що "Львув" дуже гарне місто і дівчата дуже красиві(типова розповідь поляків про Львів). Місце було не найкраще та й сонце вже заходило. Ми вже були готові не їхати на пункт Шегині, де знаходиться піший кордон, а були згідні навіть стояти в черзі цілу ніч, але тут сталось щось дивне. Нам зупинилась маршрутка. Такий собі малий мікроавтобус, що їздить з Перемишля в Жешув. Водію говорю, що ми автостопом, а він каже сідайте. Ми були впевнені, що він вже не на маршруті та прямує додому. але дорогою він ще підбирав знайомих та дехто навіть платив за проїзд. Вони всю дорогу нас обговорювали, але в позитивних тонах та навіть домовились, нам за ще один автобус. Котрий їде з Перемишля до кордону з Україну. Але коли ми сіли в нього, то водій цього автобуса сказав, що поїде через півгодини та проводив цей час в гральних автоматах. Ми подякували і пішли пішки до місця для стопу.
Здавалось, що ми пройдемо ці два км швидко, але на це пішло рівно півгодини і лишень ми дійшли до місця де хотіли стопити, нам зупинився цей автобус. Швидко та без проблем перейшли піший і залишалось лише найскладніше. Застопити машину в Львів. Для мене це завжди найскладніше, оскільки тут переважно везуть, а не їдуть у Львів... Таксисти пропонують ціну в 600 грн, а ми перекусивши морозивом та повідомивши батькам, що будемо зранку або пізно вночі пішли стопити. Поки я писав в телеграмі в чаті студкаучу про те, що стою на найгіршому місці для стопу в Україні, як нам зупиняється перша машина, що проїжджає і водій без питань забирає нас у Львів. Наговорились з ним від радощів досхочу та вискочили на кільцевій Львова. Звідси нам залишалось вже 3 км пішки додому, але ми вирішили і тут удачу свою випробувати в 02:00 і що ви думаєте? Друга чи третя машина нам зупиняється і водій без проблем забирає нас в потрібне нам місце.
Коли мене питають про те, чи вдалась ця поїздка я з впененістю відповідаю: так. Оскільки мені, ще так ніколи не щастило, як цього разу з автостопом. Чи то люди якось розважливіші стали чи це погода і літо так впливає. Звісно кордони, ще створюють проблеми в пересуванні для нас громадянинів планети Земля, але ця мандрівка хоч і коротка, але запамятається назавжди.
Не соромтесь взяти, але не забувайте ділитись.
5500 км, 13 днів, 0,03 Євро.
Поставлений челендж виконано.
Мандруй, а не подорожуй. Пригоди і культурний обмін куди цікавіше дешевих авіаліній чи євротуру автобусом.