Щойно знайомі
Розпочалось все, як я вже казав, з мого випадкового відкривання новин вконтакті. Там я побачив пост Наталі, що шукає компанію в мандрівці в Люблін в пятницю.
Відразу зацікавився, бо мій найкращий друг там навчається та й не катався кудись вже місяць. Помінявся на роботі, що дало мені три вільних дні.
Вийшовши з роботи в 9:00 ранку ми відразу зустрілись з Наталею та прикупивши продуктів в дорогу відправились стопити.
Цього разу змінив 16 машин за цих 400 км та витратив лише 12 гривень на дорогу.
Вперше їхав стопом в сторону Рави зі Львова.
Стопили тут
Приблизно за 20 хвилин нам зупинилось дві машини, що їхали в Жовкву.
Третя машина їхала в Червоноград, що дозволяло нам вийти на обїзній Жовкви.
Тут хороше місце для стопу, що в напрямку Львова, що в напрямку Польщі.
Водій їхав в Раву-Руську, де ми помінявши гривні на злоті теж стопили.
Трьома машинами за півтора години добрались до кордону
Тут нас зустрів привітний прикордонник, щоправда відмовлявся робити з нами селфі.
Водій підкинув нас прямо на початок черги, де ми відразу почали підходити до кожної машини, щоб вписатись до них та хоча б перетнути кордон.
Сьома машина, що стояла в черзі, зголосилась перекинути нас в Польщу, що зекономило нам як мінімум півтора години часу.
Так нас зустрічає straza graniczna.
Дівчата, що погодились нас перевезти через кордон були на позитиві.
На перетин кордону нам знадобилось приблизно 90 хвилин.
Опинившись в Польщі нам зупинялись машини лише на коротку відстань.
Якщо я буду купляти автівку, то це буде авто з прозорим дахом
Трьома самоходами ми добрались в Замость
Висадили нас на в'їзді в місто, оскільки з центру до потрібного нам місця йти ще дальше.
Тут ми стопили далеко в не найкращому місці, але десь за 20 хвилин нас підібрала жіночка, що їхала практично в Люблін.
Вона підкинула нас до першої автобусної зупинки, де ми звісно ж автобуси не чекали та піднявши пальця, ми застопили першу ж машину, що проїжджала.
Після 5 секунд стопу і 5 секунд знайомства ми дізнались, що він з України та відвезе нас туди де нам треба.
Це був тату салон, де Наталя хотіла набити татуювання та пропонувала мені на халяву.
Майстер пригощав нас вай фаєм і як виявилось вписки, які знайшла Наталя, накривались.
Відправив кілька реквестів на каучсерфінгу та зустрівшись з моїм другом, ми пішли в заклад під назвою Асторія.
Коли ми туди зайшли я пригадав заклад Буковскі у Львові (не кожен львів'янин зрозуміє) :D
Але це було лише перше враження і якщо я буду в Любліні то залюбки завітаю.
Бавились в Джанго та й відпочили від дороги. Кльове місце для величезної компанії.
Василь намагався знайти нам вписку, якої в нас на той момент(20:00) не було.
Пішли до старої частини міста. Тут, все дуже нагадує Львів, але я не зустрів крутого фото перед поїздкою і був дуже здивований.
Здивував замок, вхід до котрого, був безкоштовний та відкритий в такий час.
Після цієї "туристичної прогулянки" ми пішли в гуртожиток.
Дорогою прикупили їжі в бедрьонці.
На вахті ми вели себе тихо, як миші, чекаючи ліфт.
Тут я знову шукав вписки та відправив ще 4 запити.
Василь приготував нам вечерю. Не пригадую, щоб мені колись так смакував рис.
Дякую бро.
Ми вже настроїлись на те, що залишаємось тут, як у нас в 21:30 знайшлась вписка.
Домовились зустрітись коло великого торгового центру та залишили свій номер(один з гостей хостелу в якому я працюю, подарував мені польську сім карту після того, як дізнався, що я їду в Польщу).
Дорогою вже змінилось місце зустрічі та зустрівшись ми сіли в машину Кіріла.
Поки ми їхали дізнались лише, що Кіріл з Сергієм вони солдати та служать\працюють в Польщі.
Кирило здивував нас своєю гостинністю.
Вони з Сергієм запропонували піти десь в центр, але ми на той момент вже були такі втомлені, що обрали залишитись вдома.
Думали зробити вечерю, інгрідієнти до котрої прикупив Кіріл, але перенесли обіцяний Наталею борщ на завтра.
Кіно, мандаринки, польська хербата.
Тієї ночі, ще довго засиділись з Кірілом. Як виявилось в нього дуже цікава робота.
Він, а також Сергій були в зоні АТО більше року.
________
Зранку Наталя поїхала робити татуювання, а я мав зустрітись з Василем, щоб пошукати собі джинси.
Не пройшло мабуть і двох годин, як Наталя повернулась зі словами, що тату набити не вийшло, але покаталась по місті та погуляла біля озера.
Нарешті вийшовши з дому пішли до великого торгового центру, де ми зустрілись з Василем та й швиденько пройшлись по кількох магазинах, так і нічого не знайшовши.
На цей момент на мому телефоні вже встигла заповнитись пам'ять через те, що я постійно щось знімаю.
Ще зранку був змушений змонтувати частину "фільму", щоб видалити попередні відео та мати місце на нові.
Цього ранку(14:00)та й на протязі всього дня в мене був якийсь кумедний настрій.
А ви знали, що мені 18 років?
Був здивований малою кількістю людей на вулиці, що в центрі, що в спальних районах.
Маю новий фон робочого стола на ноуті.
Знайшли людей, яких не було на вулиці, в торговому центрі під назвою Замкові Тераси.
Обійшли кілька магазинів, де я не знайшов собі джинсів, бо не було розміру.
Натомість купив взуття.
Накінець нашої прогулянки по Замкових Терасах, я зрозумів чому така назва.
ОСКІЛЬКИ, на даху цього торгового центру ПАРК :)
Лавочки, ліхтарі. Та там навіть дерева підростають на даху, КАРЛ.
Василь пішов додому вчитись, а ми ще раз пройшовшись центром, потопали додому роботи борщ.
Коли ми прийшли під будинок та стали дзвонити в квартиру ми дізнались, що Кіріл, ще не вдома, але пропонують сьогодні щось взяти до борщу :)
В нас було півгодини і ми пішли на найближчу зупинку, оскільки накрапав дощ. На наше щастя з тролейбусу "вийшов" "пан", що так і не представився, але відразу намагався з нами побалакати. Ми, щось ну зовсім не реагували на нього та мовчали, хоч потім і засміялись з того. Я пригостив його українськими козинаками та сигаретами. Він все ж здивував нас своєю наполегливістю і ми перекинулись кількома словами та пішли назад під будинок.
Коли ми підходили ми побачили машину Кирила та й почали підходити, але він заїхав в підземну парковку і двері почали закриватись. Я встиг забігти, а вот Наталя ні. На щастя були сенсори, що зреагували та відкрили двері повторно.
Наталя пішла к квартиру, а я з хлопцями пішли в супермаркет.
Тут я встиг загубити Сергія, фотографуючи один алкогольний напій.
Прийшовши додому настав час Наталі готувати борщ, а я "тішився" своїм новим взуттям.
Як виявилось Наталя та й я не дуже то й знають, як варити борщ :D
За допомогою гуглу та Сергія ми змогли зробити усе правильно. Він можливо і вийшов злегка гоструватий, але мені від одного спогаду вже "слюньки потекли".
Паралельно процесу приготування\поїдання борщу, Наталя під керівництвом Сергія відпрацьовувала свій удар та вчилась віджиматись від землі.
Добряче подуріли, але не став включати ці кадри в відео. Рано ще :D
Якось лампово так посиділи. Робота в них як в фільмах.
________
В неділю ми були змушені повертатись додому.
Нарешті виглянуло сонце за ці три дні.
Поснідавши пішли добиратись до місця для стопу, що знаходилось доволі далеко.
Вирішили скористатись тролейбусом. За проїзд не платили, а то й так вже по 10 злотих витратили.
Попри сонце був несамовитий вітер.
Стопити з Любліна в сторону Замостя доволі погано. Є буквально два хороших місця в цьому напрямку.
Прочекали на одному з них ми 30 хвилин.
Водій їхав в Krasny Staw та висадив нас на поганому місці, де автівки мчаться повз.
Трошки змінивши місце дислокації нам зупинилась машина, що підкинула нас до виїзду з міста, де вже за кілька хвилин ми знайшли машину в Замость
Я вже не вперше в Замості, але цього разу центральна площа відкрилась в повній красі під сонячним промінням.
Тут ми теж довго не затримувались, оскільки мене трішки занепокоїла електронна табличка на трасі.
Там відображалась величина черг на кордоні в годинах. Навпроти Hrebenne була цифра 0, що означало черг нема. Наталя дуже зраділа, що довго не стоятимемо на кордоні, а я навпаки занепокоївся.
Оскільки нема черги - нема машин.
Нема машин - нема автостопу.
З Замостя в сторону України я вже неодноразово стопив, тому тут ми знайшли машину без проблем. Ну не враховуючи однієї ситуації.
Коли ми лише доїли печиво і хотіли піднімати палець сталась невеличка аварія та дві автівки загородили наше чудове місце для стопу. Я був здивований подіями, що відбувались.
Один з водіїв був справді неправий та невимушено дістав гаманець з котрого, наскільки я зрозумів, дістав 400 злотих за зовсім невелику царапину. Епічним моментом були два хлопці, що проходили повз на момент аварії та випросили в кожного з водіїв по 10 злотих за те, що бачили ситуацію. Не бачив схожого.
Після цього ми знайшли машину в Томашів.
Томашів це місто за 30 км від кордону і тут є останній супермаркет перед кордоном з Україною.
Тут Наталя набрала всіляких ніштяків, а я придбав Сопліцу на замовлення. Ми ледве запхали все в рюкзаки та пішли стопити.
Стояли ми значить з табличкою Рава і щось зовсім не було автівок з знайомими номерами, а як були то без місця.
Добряче ми там померзли, але вже за 30 хвилин нам зупинилась машина, що їхала на великій швидкості.
І як два минулих рази з цього місця машина куди? В Львів :)
Коли не сяду тут в машину, то дякую водію, як ніколи :D
А цього разу нам ну дуже повезло. А знаєте чому? Бо коли ми не повертаємось, то завжди є черга на кордоні. І за усі 8 раз, як я повертався, я не бачив, щоб зовсім не було черги.
Ми перетнули кордон буквально за 30 хвилин і це враховуючи такс фрі та й те, що ми поїхали на яму(детальна перевірка).
Останні два водії, що нас підвозили були дуже круті. Один завіз нас прямо на місце для стопу, а другий практично по домах порозвозив і вже в 8 годині я був вдома.
На протязі всієї дороги в мене було дивне відчуття. Точніше сказати мене було тяжко здивувати чи то я вже просто звик подорожувати.
Вийшла чудова розминка перед довготривалими мандрами.
Та й тепер частіше буду кудись вибиратись з приходом весни.
Всім бажаю побільше спонтанних пригод.
Відеозвіт:
Click to view