Ще один патріотичний пост. Занадто пафосно можливо, але від душі.
Вибачте всі, хто хотів би російською. Це про концерт Океану Ельзи, тому не можу).
Я багато не буду.
Це все треба було тільки знімати, а починати ще з підземки, коли, заповнені прапорами і вишиванками, вагони зупинялися на станції Олімпійській та люди виходили одним потоком, співаючи "Я не здамся без бою" і "Вище неба". Такий потік людей я бачила тільки взимку перед віче на Майдані. Але мій телефон погрожував вимкнутися від малої зарядки, тому я берегла його хоча б для парочки кадрів.
Для тих, хто був незадоволений тим, що в такий час для країни проходять концерти, відповідав сам Славко зі сцени. Цей концерт - це не розвага. Концерти Океану Ельзи об'єднують народ. І я згодна з ним. Патріотичнішого дійства я не бачила з зими. Правда і про об'єднання. На концерті були люди всіх поколінь. Я бачила навіть як три онуки вели під руки бабусю років далеко за 70. І це туди, де сиділа я - практично в піднебессі!
Вам про це ще розкажуть. Я не те хотіла сказати. Я хотіла записати кілька своїх думок під час концерту.
Перше, про що я думала.
В інтернеті написано, що стадіон вміщає в себе більше 70 тисяч чоловік. Цікаво, це тільки сидячих місць? Чи фанзона на самому стадіоні, де люди стояли дуже і дуже тісно, теж? Так от.
Перше, що я думала - що має відчувати людина зараз, стоячи на сцені в оточенні тільки своєї команди, якій ці 70 000 хором співають ВСІ його пісні? ВСІ співали! ВСІ пісні! Це неймовірно!
Друге. Якою внутрішньою величчю і зовнішньої скромністю має володіти людина, яку люблять практично всі в цій країні, якою пишаються? Я не зустріла ще жодного, хто б не любив Вакарчука. Навіть мої батьки, які дуже далекі від такої музики.
І третє. Хто з артистів зараз, нехай і по всьому СНД, здатний був би зібрати хоча б один такий концерт, нехай навіть і на 70 тисяч тільки? А в чотирьох містах однієї країни в один місяць? А якщо це щей не дуже велика країна, а така, як наша? А ще коли в цій країні йде війна, фінансова і політична криза?
І пара світлин.
Мені вдалося зафіксувати одне явище, яке не хочу розцінювати як випадкове. Покажу:
Це знімалося, коли ще не всі місця були заповнені. Під порожніми блакитними кріслами сонце зробило ось таке диво. А хіба це не диво? Сама природа показувала нам наш прапор! Сприймаю це як благословення небес.
Ще. Без пафосу, хоча і звучить так. Я пишаюся тим, що я українка. Не тільки цієї зими. Я завше цим пишалася. Коли я подорожую, з гордістю кажу, що я з України. І нехай не всі знають де знаходиться моя країна, я розповім і покажу навіть на карті і на світлинах :). Тільки одного разу в Туреччині я відповіла на запитання "звідки я" - "з Росії". Сама не знаю як воно з мене вилетіло. Може втомилася пояснювати, не пам'ятаю. На що почула здивоване - "нііііі! Точно не з Росії!" )). Це все до чого. Я не знаю як може відвернутися дитина від мами, коли мамі важко. Я не розумію як можна кинути кохану людину, коли у нього криза. Як би не було важко мені, я встаю поруч. Хоча б на той момент, поки не пройдуть важкі часи. Я не знаю правда чи нє про те, що "хохол" перекладається з турецької як "син неба", ала мені дуже підходить цей переклад і я збираюся вірити в це. Тому що моїм життям стає те, у що я вірю. А я донька неба, це точно. Моя внутрішня свобода, може і надмірна гординя, моя любов до повітря, до простору тільки підтверджує це.
Благослови, Боже, мій народ і всих тих, хто його підтримує! І неважливо ким етнічно він є. Дякую тобі, Боже, що я українка!
Я багато не буду.
Це все треба було тільки знімати, а починати ще з підземки, коли, заповнені прапорами і вишиванками, вагони зупинялися на станції Олімпійській та люди виходили одним потоком, співаючи "Я не здамся без бою" і "Вище неба". Такий потік людей я бачила тільки взимку перед віче на Майдані. Але мій телефон погрожував вимкнутися від малої зарядки, тому я берегла його хоча б для парочки кадрів.
Для тих, хто був незадоволений тим, що в такий час для країни проходять концерти, відповідав сам Славко зі сцени. Цей концерт - це не розвага. Концерти Океану Ельзи об'єднують народ. І я згодна з ним. Патріотичнішого дійства я не бачила з зими. Правда і про об'єднання. На концерті були люди всіх поколінь. Я бачила навіть як три онуки вели під руки бабусю років далеко за 70. І це туди, де сиділа я - практично в піднебессі!
Вам про це ще розкажуть. Я не те хотіла сказати. Я хотіла записати кілька своїх думок під час концерту.
Перше, про що я думала.
В інтернеті написано, що стадіон вміщає в себе більше 70 тисяч чоловік. Цікаво, це тільки сидячих місць? Чи фанзона на самому стадіоні, де люди стояли дуже і дуже тісно, теж? Так от.
Перше, що я думала - що має відчувати людина зараз, стоячи на сцені в оточенні тільки своєї команди, якій ці 70 000 хором співають ВСІ його пісні? ВСІ співали! ВСІ пісні! Це неймовірно!
Друге. Якою внутрішньою величчю і зовнішньої скромністю має володіти людина, яку люблять практично всі в цій країні, якою пишаються? Я не зустріла ще жодного, хто б не любив Вакарчука. Навіть мої батьки, які дуже далекі від такої музики.
І третє. Хто з артистів зараз, нехай і по всьому СНД, здатний був би зібрати хоча б один такий концерт, нехай навіть і на 70 тисяч тільки? А в чотирьох містах однієї країни в один місяць? А якщо це щей не дуже велика країна, а така, як наша? А ще коли в цій країні йде війна, фінансова і політична криза?
І пара світлин.
Мені вдалося зафіксувати одне явище, яке не хочу розцінювати як випадкове. Покажу:
Це знімалося, коли ще не всі місця були заповнені. Під порожніми блакитними кріслами сонце зробило ось таке диво. А хіба це не диво? Сама природа показувала нам наш прапор! Сприймаю це як благословення небес.
Ще. Без пафосу, хоча і звучить так. Я пишаюся тим, що я українка. Не тільки цієї зими. Я завше цим пишалася. Коли я подорожую, з гордістю кажу, що я з України. І нехай не всі знають де знаходиться моя країна, я розповім і покажу навіть на карті і на світлинах :). Тільки одного разу в Туреччині я відповіла на запитання "звідки я" - "з Росії". Сама не знаю як воно з мене вилетіло. Може втомилася пояснювати, не пам'ятаю. На що почула здивоване - "нііііі! Точно не з Росії!" )). Це все до чого. Я не знаю як може відвернутися дитина від мами, коли мамі важко. Я не розумію як можна кинути кохану людину, коли у нього криза. Як би не було важко мені, я встаю поруч. Хоча б на той момент, поки не пройдуть важкі часи. Я не знаю правда чи нє про те, що "хохол" перекладається з турецької як "син неба", ала мені дуже підходить цей переклад і я збираюся вірити в це. Тому що моїм життям стає те, у що я вірю. А я донька неба, це точно. Моя внутрішня свобода, може і надмірна гординя, моя любов до повітря, до простору тільки підтверджує це.
Благослови, Боже, мій народ і всих тих, хто його підтримує! І неважливо ким етнічно він є. Дякую тобі, Боже, що я українка!