Україна-Польща: Важкі питання. Протоколи. Висновки. частина-3. Причини конфлікту
P.S. Це протокол який був узгоджений як польською так і українською стороною. Тому наступного разу, коди хтось буде кивати на першого-другого - дайте прочитати цей висновок.
ПРОТОКОЛИ УЗГОДЖЕНЬ І РОЗБІЖНОСТЕЙ
між українськими і польськими істориками, підписаних на IX - X міжнародних наукових семінарах
(Варшава, 6-10 листопада 2001 р.)
Джерела польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни знаходяться у нашому спільному минулому, є наслідком давніх обопільних упереджень, завданих кривд. До причин конфлікту слід віднести:
1. Драматичну історію польського та українського народів у XVI-XVIII століттях, заповнену особливо жорстокими селянами бунтами і козацькими повстаннями, що придушувалися
у потоках крові і залишили у свідомості багатьох поколінь задавнені незабуті взаємні кривди, також почуття соціальної несправедливості;
2. Досвід і висновки з програної українцями вїйни з Польщею в 1918-1919 рр., які вказували на Польщу як одну з головних перешкод у побудові незалежної України;
3. Неврегульовані загальнополітичні умови після Першої світової війни, що позбавили українців мати власну державність;
4. Національну політику II Речі Посполитої на східних територіях, що грунтувалася на засадах націоналізму і усунення інших національностей від участі в державному і іромадському житті (справа автономії та самоврядування, проблема земельної реформи, освітня політика, порушення громадянських прав і свобод, репресій проти українців). Вона не ліквідовувала давні суспільні конфлікти, а навпаки, їх загострювала;
5. Терористичну і саботажну діяльність УВО, а потім ОУН на території Польщі у міжвоєнний період;
6. Антипольську діяльність ОУН під час Другої світової війни, що виникла здебільшого з прийнятої ідеології інтегрального націоналізму Д. Донцова (на зразок нацизму) і формувала свідомість українського суспільства в дусі ненависті до поляків, як таких, що стоять на перешкоді незалежності України;
7. Підбурювану роль обох тоталітарних режимів - радянського і німецького в підсиленні українсько-польського конфлікту;
8. Деморалізуючий вплив війни, яка спричинила велике моральне спустошення і відхід від норм соціальної поведінки, обумовив кривавий і злочинний характер конфлікту;
9. Безкомпромісні позиції польського уряду і керівництва ОУН у територіальному питанні.
Учасники семінару вважають, що український народ мав повне право прагнути до здобуття незалежності, проте методи і засоби, що застосовувалися ОУН і У ПА проти польського, а також українського населення, не можуть бути виправдані. Не завжди мали виправдання польські акції проти українського населення.
Знання історії польсько-українських відносин потрібне обом нашим народам, особливо новим поколінням українців і поляків, котрі будуть будувати своє майбутнє. З метою подолання упереджень і усталених стереотипів у дусі поєднання і побудови добросусідських стосунків є також і показ всієї правди про події на Волині і в Східній Галичині під час Другої світової війни. Це потрібне для того, щоб нез’ясовані до кінця факти не були джерелом недовіри і упередження, не тяжіли над нашими І взаємними стосунками.
ПРОТОКОЛИ УЗГОДЖЕНЬ І РОЗБІЖНОСТЕЙ
між українськими і польськими істориками, підписаних на IX - X міжнародних наукових семінарах
(Варшава, 6-10 листопада 2001 р.)
Джерела польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни знаходяться у нашому спільному минулому, є наслідком давніх обопільних упереджень, завданих кривд. До причин конфлікту слід віднести:
1. Драматичну історію польського та українського народів у XVI-XVIII століттях, заповнену особливо жорстокими селянами бунтами і козацькими повстаннями, що придушувалися
у потоках крові і залишили у свідомості багатьох поколінь задавнені незабуті взаємні кривди, також почуття соціальної несправедливості;
2. Досвід і висновки з програної українцями вїйни з Польщею в 1918-1919 рр., які вказували на Польщу як одну з головних перешкод у побудові незалежної України;
3. Неврегульовані загальнополітичні умови після Першої світової війни, що позбавили українців мати власну державність;
4. Національну політику II Речі Посполитої на східних територіях, що грунтувалася на засадах націоналізму і усунення інших національностей від участі в державному і іромадському житті (справа автономії та самоврядування, проблема земельної реформи, освітня політика, порушення громадянських прав і свобод, репресій проти українців). Вона не ліквідовувала давні суспільні конфлікти, а навпаки, їх загострювала;
5. Терористичну і саботажну діяльність УВО, а потім ОУН на території Польщі у міжвоєнний період;
6. Антипольську діяльність ОУН під час Другої світової війни, що виникла здебільшого з прийнятої ідеології інтегрального націоналізму Д. Донцова (на зразок нацизму) і формувала свідомість українського суспільства в дусі ненависті до поляків, як таких, що стоять на перешкоді незалежності України;
7. Підбурювану роль обох тоталітарних режимів - радянського і німецького в підсиленні українсько-польського конфлікту;
8. Деморалізуючий вплив війни, яка спричинила велике моральне спустошення і відхід від норм соціальної поведінки, обумовив кривавий і злочинний характер конфлікту;
9. Безкомпромісні позиції польського уряду і керівництва ОУН у територіальному питанні.
Учасники семінару вважають, що український народ мав повне право прагнути до здобуття незалежності, проте методи і засоби, що застосовувалися ОУН і У ПА проти польського, а також українського населення, не можуть бути виправдані. Не завжди мали виправдання польські акції проти українського населення.
Знання історії польсько-українських відносин потрібне обом нашим народам, особливо новим поколінням українців і поляків, котрі будуть будувати своє майбутнє. З метою подолання упереджень і усталених стереотипів у дусі поєднання і побудови добросусідських стосунків є також і показ всієї правди про події на Волині і в Східній Галичині під час Другої світової війни. Це потрібне для того, щоб нез’ясовані до кінця факти не були джерелом недовіри і упередження, не тяжіли над нашими І взаємними стосунками.