Ірокез повертається до рідної домівки (2016)
Невдалий панк-рокер Еікічі-Ірокез під натиском обставин (та й своєї подруги) наважується приїхати до рідного містечка, котре тихо та непомітно живе своїм патріархальним, розміреним життям на одному з маленьких острівців поблизу Хіросіми. У цьому містечку за роки відсутності Тамура Еікічі нічого не змінилося: місцеві рибалки так, як і колись, проводять своє дозвілля на маленькому причалі у неспішних балачках, попихкуючи дешевими цигарками та споглядаючи
небагаточисленних пасажирів, що прибувають на острівець на катері, жінки у крамничках намагаються упізнати приїжджих, або здогадатися до кого ж завітали гості. Одна з небагатьох розваг на острові - виступи шкільного оркестру, які влаштовує Тамура-старший - не тільки місцевий «концертмейстер», самовідданий фанат творчості культового японського рокера Еікічі Язава[1], але і на додаток, великий чарколюб. Більшість його публіки - друзі, сусіди та літні містяни, бо звісно ж, що молодь здебільшого зривається з острова до великих міст щойно випускається зі школи.
Ось, у цей забутий та вже незвично неспішний світ повертається головний герой разом зі своєю вагітною подругою, щоби якось повідомити батькам про намір одружитися та остаточно не шокувати їх звісткою про очікуване поповнення у сім’ї.
…У батьківській крамничці, як завжди вдень, ні душі, тільки молодший брат обідає у кімнаті поруч, і котрий, вочевидь, повернувся додому, бо не зумів «зачепитися» десь у Токіо, чи Хіросімі. Мати ж ходить біля батька, який після «after-party» п’яний, як чіп. Коли ж старий приходить більш-менш до тями, то влаштовує синові прочуханку, бо з короткої розмови розуміє, що, попри всі його мрії та сподівання, той не став, не те, що другим Еікічі Язавою , навіть, не спромігся стати справжнім рокером. Під час цієї суперечки батькові стає недобре, але він пересилив біль у попереку і зателефонував друзям та родичам, щоби зібралися на вечірку. Адже, не дивлячись ні на що, Осаму дуже радий, що він стане дідом. Після вечірки старому Тамурі стає зовсім зле, а коли його привозять до лікарні, то сім’я дізнається, що батько хворий на рак у термінальній стадії.
Саме тут, у госпіталі, біля батькового ліжка до Еікічі остаточно приходить усвідомлення, що смертельна хвороба прийшла не до когось, а до його батька, що всі його дурнуваті пісні з рефренами на зразок «Get sick and die!» або «Kill yourself!» не вартують нічого. За цим приходить чітке розуміння, що тепер у сім’ї старший він і тепер від нього багато в чому залежить як воно буде далі. З абиякого панка з ірокезом, який не завжди поважав батька, він буквально на очах перетворюється на люблячого і терплячого сина, який здатен задля свого немічного та хворого старого зробити все можливе: навіть, перевдягтися у білий костюм, схожий на той, в якому виступав Еікічі Язава в «Будокані», бо батько мріяв побачити його наживо ще раз перед смертю. Але для мене найяскравішим був епізод, коли Ірокез не вагаючись вирішив замовити всі піци з сосисками, які є в меню трьох піццерій сусіднього містечка Ясукава, бо ні батько, ні мати не пам’ятали ні, що то була за піца, ні як називалася сама піццерія. Всі три намагалися відмовитися від доставки на далекий острів, вигадуючи різноманітні причини, але Еікічі спокійно промовляв усім одну єдину фразу: «батько хворий на рак»…
Здалися всі три під спокійним, але настирним натиском сина, якому так важливо було порадувати помираючого батька!
Загалом, події у стрічці розгортаються так само неквапно, як і саме життя, про яке вони оповідають. Вони плавно перетікають з одного сюжету до іншого, хоча іноді виникає відчуття, що вони ніби не пов’язані між собою. Це така своєрідна «археологічна розкопка» історії життя пересічної людини, яка шар за шаром знімає пласти, що були нанесені часом, обставинами життя, і т.д. Але майже увесь японський кінематограф такий - неспішний, дає час на роздуми, на осмислення і, якщо треба, на співпереживання. Ти поступово занурюєшся у світ героїв, починаєш їх розуміти, симпатизувати, перейматися їх проблемами, так схожими на проблеми десятків тисяч таких сімей по всьому світові! Це мила, добра, трохи сентиментальна та дуже людяна історія.
Зрозуміло, що привабливість стрічки багато в чому забезпечена появою в ній Рюхея Мацуди, без перебільшення, одного з самих талановитих японських акторів покоління 30-35-літніх, котрий так майстерно «виліпив» головного героя - Еікічі-Ірокеза. Можливо, це ще сталося тому, що власна сімейна історія[2] допомогла акторові знайти вірний підхід у роботі над персонажем. Мені здалося, що цією роллю він віддавав данину пам’яті своєму батькові, який рано пішов з життя, і дуже вірогідно, що саме така трактовка образу - намагання актора приміряти ситуацію його героя на себе, «а що я би вчинив у тій, чи іншій ситуації?».
Щоправда, було б несправедливо стверджувати, що стрічка відбулася тільки завдяки акторській майстерності Мацуди-сана. Варто відмітити колоритну гру актора Акіри Емото, виконавця ролі батька сімейства, бо, насправді, його герой і є ключовим персонажем, бо навколо саме його життя, його власних нездійснених мрій, бажань, сподівань розгортається вся історія, у якої таке гарне, обнадійливе завершення, хоча і з присмаком смутку.
-------------
[1] Еікічі Язава - культовий японський музикант. Більше тут: https://en.wikipedia.org/wiki/Eikichi_Yazawa
[2] Юсаку Мацуда - відомий японський актор і батько Рюхея Мацуди помер від раку у 40 років.
небагаточисленних пасажирів, що прибувають на острівець на катері, жінки у крамничках намагаються упізнати приїжджих, або здогадатися до кого ж завітали гості. Одна з небагатьох розваг на острові - виступи шкільного оркестру, які влаштовує Тамура-старший - не тільки місцевий «концертмейстер», самовідданий фанат творчості культового японського рокера Еікічі Язава[1], але і на додаток, великий чарколюб. Більшість його публіки - друзі, сусіди та літні містяни, бо звісно ж, що молодь здебільшого зривається з острова до великих міст щойно випускається зі школи.
Ось, у цей забутий та вже незвично неспішний світ повертається головний герой разом зі своєю вагітною подругою, щоби якось повідомити батькам про намір одружитися та остаточно не шокувати їх звісткою про очікуване поповнення у сім’ї.
…У батьківській крамничці, як завжди вдень, ні душі, тільки молодший брат обідає у кімнаті поруч, і котрий, вочевидь, повернувся додому, бо не зумів «зачепитися» десь у Токіо, чи Хіросімі. Мати ж ходить біля батька, який після «after-party» п’яний, як чіп. Коли ж старий приходить більш-менш до тями, то влаштовує синові прочуханку, бо з короткої розмови розуміє, що, попри всі його мрії та сподівання, той не став, не те, що другим Еікічі Язавою , навіть, не спромігся стати справжнім рокером. Під час цієї суперечки батькові стає недобре, але він пересилив біль у попереку і зателефонував друзям та родичам, щоби зібралися на вечірку. Адже, не дивлячись ні на що, Осаму дуже радий, що він стане дідом. Після вечірки старому Тамурі стає зовсім зле, а коли його привозять до лікарні, то сім’я дізнається, що батько хворий на рак у термінальній стадії.
Саме тут, у госпіталі, біля батькового ліжка до Еікічі остаточно приходить усвідомлення, що смертельна хвороба прийшла не до когось, а до його батька, що всі його дурнуваті пісні з рефренами на зразок «Get sick and die!» або «Kill yourself!» не вартують нічого. За цим приходить чітке розуміння, що тепер у сім’ї старший він і тепер від нього багато в чому залежить як воно буде далі. З абиякого панка з ірокезом, який не завжди поважав батька, він буквально на очах перетворюється на люблячого і терплячого сина, який здатен задля свого немічного та хворого старого зробити все можливе: навіть, перевдягтися у білий костюм, схожий на той, в якому виступав Еікічі Язава в «Будокані», бо батько мріяв побачити його наживо ще раз перед смертю. Але для мене найяскравішим був епізод, коли Ірокез не вагаючись вирішив замовити всі піци з сосисками, які є в меню трьох піццерій сусіднього містечка Ясукава, бо ні батько, ні мати не пам’ятали ні, що то була за піца, ні як називалася сама піццерія. Всі три намагалися відмовитися від доставки на далекий острів, вигадуючи різноманітні причини, але Еікічі спокійно промовляв усім одну єдину фразу: «батько хворий на рак»…
Здалися всі три під спокійним, але настирним натиском сина, якому так важливо було порадувати помираючого батька!
Загалом, події у стрічці розгортаються так само неквапно, як і саме життя, про яке вони оповідають. Вони плавно перетікають з одного сюжету до іншого, хоча іноді виникає відчуття, що вони ніби не пов’язані між собою. Це така своєрідна «археологічна розкопка» історії життя пересічної людини, яка шар за шаром знімає пласти, що були нанесені часом, обставинами життя, і т.д. Але майже увесь японський кінематограф такий - неспішний, дає час на роздуми, на осмислення і, якщо треба, на співпереживання. Ти поступово занурюєшся у світ героїв, починаєш їх розуміти, симпатизувати, перейматися їх проблемами, так схожими на проблеми десятків тисяч таких сімей по всьому світові! Це мила, добра, трохи сентиментальна та дуже людяна історія.
Зрозуміло, що привабливість стрічки багато в чому забезпечена появою в ній Рюхея Мацуди, без перебільшення, одного з самих талановитих японських акторів покоління 30-35-літніх, котрий так майстерно «виліпив» головного героя - Еікічі-Ірокеза. Можливо, це ще сталося тому, що власна сімейна історія[2] допомогла акторові знайти вірний підхід у роботі над персонажем. Мені здалося, що цією роллю він віддавав данину пам’яті своєму батькові, який рано пішов з життя, і дуже вірогідно, що саме така трактовка образу - намагання актора приміряти ситуацію його героя на себе, «а що я би вчинив у тій, чи іншій ситуації?».
Щоправда, було б несправедливо стверджувати, що стрічка відбулася тільки завдяки акторській майстерності Мацуди-сана. Варто відмітити колоритну гру актора Акіри Емото, виконавця ролі батька сімейства, бо, насправді, його герой і є ключовим персонажем, бо навколо саме його життя, його власних нездійснених мрій, бажань, сподівань розгортається вся історія, у якої таке гарне, обнадійливе завершення, хоча і з присмаком смутку.
-------------
[1] Еікічі Язава - культовий японський музикант. Більше тут: https://en.wikipedia.org/wiki/Eikichi_Yazawa
[2] Юсаку Мацуда - відомий японський актор і батько Рюхея Мацуди помер від раку у 40 років.