Opel Gestapo
Хто знав Невелюка, майже напевно запам’ятав його розповідаючим.
- Слухай, старий, в мене є ідея, - зазвичай починав він, і далі його уже годі було зупинити. Тем для розмови у нього було безліч і він охоче викладав їх усім, хто погоджувався слухати. А позаяк розмовляв Невелюк голосно ще й відзначаючись при цьому чудовою дикцією, то дуже часто мимовільними слухачами ставали сторонні люди. Це нітрохи не бентежило його, радше навпаки - служило додатковим стимулом. Тим більше, що випадкові слухачі найчастіше виявлялися вдячними, адже не часто доводиться чути літературно вироблені тексти про речі, які нормальній людині можуть прийти в голову хіба що у стані сильно зміненої свідомості.
Hе без того, що деякі його ідеї виявлялися занадто незвичними для ширшого загалу, спонукаючи слухачів вступати у суперечки; пару разів доводилося бути свідком як інспіровані ним дискусії переходили у рукопашну. Однак подібні конфлікти бували відносно рідко - і це я сміливо можу поставити собі в заслугу, бо Невелюк вирізнявся якраз схильністю до вирішення суперечок силовими методами. Останнє, до речі, не заважало йому при кожній зручній нагоді позиціонувати себе як переконаного пацифіста. Він навіть від армії «косив» суто з ідейних міркувань:
- Ну, по перше, я пацифіст, а по-друге, це вже точно проти моїх переконань - захищати Радянський Союз.
Деякі зі своїх оповідань Нєвель називав «проектами», ніби даючи зрозуміти, що за певних умов вони можуть бути втілені у життя. Але позаяк рутинна праця викликала в нього щиру нехіть, то шанс на їх реалізацію можна було розглядати як суто теоретичний. Невелюк був декоративним типом у найкращому сенсі цього слова, його покликання полягало в тому, щоб урізноманітнювати життя роблячи його цікавішим. І ще він любив і вмів ділитися знанням. Можна сказати, що його вирізняла рідкісна інтелектуальна щедрість. Ідей, які він з легкістю розсипав навколо себе, могло вистачити на цілу бригаду творців найрізноманітнішого профілю. Він вигадував картини, які не планував зобразити, або придумував неординарне оформлення театральної сцени без претензій на його втілення чи несподівані повороти сюжетів повістей і романів до написання яких навіть не думав приступати.
Його ідеї та проекти нагадували родзинки з булки: для великих творів Невелюкові не вистачало терпіння, але окремі перли він видавав шедевральні! Чого варта, скажімо, фраза «старий харизматик»! Або: коли затонув російський підводний човен «Курськ», він опублікував в «Поступі» замітку з красномовною назвою «Муму 2000». У ній йшлося про те, що після трагедії російське керівництво вирішило збільшити видатки на переозброєння армії. «Герасим мріє про собаку Баскервіллів», - резюмував Невелюк.
З часом його ідеї ставали химерними. Наприклад, він складав каталоги музичних альбомів неіснуючих груп або логотипів вигаданих фірм.
Одним із останніх його проектів був «Opel Gestapo». Так Невелюк пропонував називати автомобіль призначений для дуже багатих та високопоставлених осіб.
- Зазвичай розкіш асоціюється з Роллс-Ройсом, Мерседесом чи БМВ, - пояснював він, але в цих марках переважають буквенно-цифрові індекси, різні там W770 або C202 і т. ін. Тоді як Опель пропонує для найменувань свого модельного ряду романтичні розширення: Корса, Астра, Вектра. У цей ряд могла би чудово вписатися й назва «Opel Gestapo».
На думку Невеля таке ім’я пасувало би потужному довгому чорному автомобілю, стилізованому під 30-ті. Окремі деталі покриті темним золотом. Салон оздоблений дорогими породами дерева і чорною шкірою («не людською» - обов’язково уточняв Невелюк для ошелешеного або іронічного співрозмовника).
- Бізнес недостатньо використовує привабливість руйнівних мотивів для маркетингових цілей. Адже Ерос і Танатос - це дві сторони тієї самої медалі, це як троянди й виноград, Льолєк і Болєк, Саймон і Гарфункель. А як вoнo використовується? Всі намагаються оголосити свій товар сексі і ніхто - морті. Ми чуємо про сексі шорти, сексі телефончик і навіть сексі трамвайчик, але хіба гірше назвати щось морті? Наприклад, морті-авто, і зауваж - я кажу не про труповозку!, - розпалявся Невелюк. До речі, ти знаєш, що форма гестапо була розроблена Хуго Боссом?
Я цього не знав, але Невелюку можна було вірити, він був ерудитом. Це сьогодні ерудиція стала немодною: навіщо засмічувати собі мозок, якщо є Гугл! Але в доінтернетну епоху, коли інформація була строго регламентованою і її доводилося збирати буквально по крихтах, ерудиція цінувалася вельми високо. Невелюку якось вдавалося «бути в курсі», навіть незважаючи на те, що у зв’язку із надзвичайно високою насиченістю його життя, в бібліотеку він перестав ходити ще на першому курсі. Невель завжди щось читав, і як правило - вартісну літературу. Зокрема. саме від нього я, наприклад, довідався про Антонича і Борхеса.
Антоничеву «Баладу провулку» він декламував узимку 1983 в автобусі «Львів - Луцьк» у якому ми втрьох, разом з Шамілем Гасановим, їхали на весілля до нашого однокурсника Сергія Возняка. Власне кажучи, для Невеля і Шаміля Возняк на той час був уже екс-однокурсником, оскільки якраз напередодні їх виключили з університету та з комсомолу за обговорювання можливості силової зміни влади в СРСР. Усі ці розмови мали чисто гіпотетичний характер, проте КГБ категорично не схвалював подібного моделювання. Шаміль розповідав як на одному з допитів кагебіст його запитував: «Вы себе возомнили, что можете критиковать правительство?». Отож з боку Возняка це, звичайно, був Вчинок - запросити з усього курсу саме цих трьох. Сподіваюся, він не розкаявся через те, що під час весілля Невелюк зчинив дебош - це все нерви, експлозія звільненої алкоголем енергії. А тоді в дорозі ми боролися зі стресом, читаючи один одному улюблені вірші. В автобусі були вільні місця і пам’ятаю як якась пані про всяк випадок пересіла ближче до водія.
А влітку того ж року у пивбарі на Фрунзе Невелюк повідомив мені про Хорхе Борхеса, «найкращого письменника всіх часів і народів», як він його охарактеризував, тут же переповівши близько до тексту оповідання «Будинок Астерія». Не знаю де він це вичитав, зважаючи,що в Радянському Союзі Борхес став дико популярним тільки після того, як у 1984-му видавництво «Радуга» випустило у світ коричневий томик його творів у серії «Мастера современной прозы».
Я все рідше згадую про Невелюка. Деколи під час дружнього спілкування, приходить на думку якась його влучна фраза або пов'язаний із ним смішний випадок, яких я найчастіше не озвучую: з плином часу більшість із них перестає бути зрозумілими поза контекстом. Іноді ні з того, ні з сього пригадається якась спільна історія з часів, коли ми були молодими і злими - оце й усе. Але коли впадає в око якесь розкішне авто чорного кольору, посміхаюся про себе і думаю: «Opel Gestapo».
- Слухай, старий, в мене є ідея, - зазвичай починав він, і далі його уже годі було зупинити. Тем для розмови у нього було безліч і він охоче викладав їх усім, хто погоджувався слухати. А позаяк розмовляв Невелюк голосно ще й відзначаючись при цьому чудовою дикцією, то дуже часто мимовільними слухачами ставали сторонні люди. Це нітрохи не бентежило його, радше навпаки - служило додатковим стимулом. Тим більше, що випадкові слухачі найчастіше виявлялися вдячними, адже не часто доводиться чути літературно вироблені тексти про речі, які нормальній людині можуть прийти в голову хіба що у стані сильно зміненої свідомості.
Hе без того, що деякі його ідеї виявлялися занадто незвичними для ширшого загалу, спонукаючи слухачів вступати у суперечки; пару разів доводилося бути свідком як інспіровані ним дискусії переходили у рукопашну. Однак подібні конфлікти бували відносно рідко - і це я сміливо можу поставити собі в заслугу, бо Невелюк вирізнявся якраз схильністю до вирішення суперечок силовими методами. Останнє, до речі, не заважало йому при кожній зручній нагоді позиціонувати себе як переконаного пацифіста. Він навіть від армії «косив» суто з ідейних міркувань:
- Ну, по перше, я пацифіст, а по-друге, це вже точно проти моїх переконань - захищати Радянський Союз.
Деякі зі своїх оповідань Нєвель називав «проектами», ніби даючи зрозуміти, що за певних умов вони можуть бути втілені у життя. Але позаяк рутинна праця викликала в нього щиру нехіть, то шанс на їх реалізацію можна було розглядати як суто теоретичний. Невелюк був декоративним типом у найкращому сенсі цього слова, його покликання полягало в тому, щоб урізноманітнювати життя роблячи його цікавішим. І ще він любив і вмів ділитися знанням. Можна сказати, що його вирізняла рідкісна інтелектуальна щедрість. Ідей, які він з легкістю розсипав навколо себе, могло вистачити на цілу бригаду творців найрізноманітнішого профілю. Він вигадував картини, які не планував зобразити, або придумував неординарне оформлення театральної сцени без претензій на його втілення чи несподівані повороти сюжетів повістей і романів до написання яких навіть не думав приступати.
Його ідеї та проекти нагадували родзинки з булки: для великих творів Невелюкові не вистачало терпіння, але окремі перли він видавав шедевральні! Чого варта, скажімо, фраза «старий харизматик»! Або: коли затонув російський підводний човен «Курськ», він опублікував в «Поступі» замітку з красномовною назвою «Муму 2000». У ній йшлося про те, що після трагедії російське керівництво вирішило збільшити видатки на переозброєння армії. «Герасим мріє про собаку Баскервіллів», - резюмував Невелюк.
З часом його ідеї ставали химерними. Наприклад, він складав каталоги музичних альбомів неіснуючих груп або логотипів вигаданих фірм.
Одним із останніх його проектів був «Opel Gestapo». Так Невелюк пропонував називати автомобіль призначений для дуже багатих та високопоставлених осіб.
- Зазвичай розкіш асоціюється з Роллс-Ройсом, Мерседесом чи БМВ, - пояснював він, але в цих марках переважають буквенно-цифрові індекси, різні там W770 або C202 і т. ін. Тоді як Опель пропонує для найменувань свого модельного ряду романтичні розширення: Корса, Астра, Вектра. У цей ряд могла би чудово вписатися й назва «Opel Gestapo».
На думку Невеля таке ім’я пасувало би потужному довгому чорному автомобілю, стилізованому під 30-ті. Окремі деталі покриті темним золотом. Салон оздоблений дорогими породами дерева і чорною шкірою («не людською» - обов’язково уточняв Невелюк для ошелешеного або іронічного співрозмовника).
- Бізнес недостатньо використовує привабливість руйнівних мотивів для маркетингових цілей. Адже Ерос і Танатос - це дві сторони тієї самої медалі, це як троянди й виноград, Льолєк і Болєк, Саймон і Гарфункель. А як вoнo використовується? Всі намагаються оголосити свій товар сексі і ніхто - морті. Ми чуємо про сексі шорти, сексі телефончик і навіть сексі трамвайчик, але хіба гірше назвати щось морті? Наприклад, морті-авто, і зауваж - я кажу не про труповозку!, - розпалявся Невелюк. До речі, ти знаєш, що форма гестапо була розроблена Хуго Боссом?
Я цього не знав, але Невелюку можна було вірити, він був ерудитом. Це сьогодні ерудиція стала немодною: навіщо засмічувати собі мозок, якщо є Гугл! Але в доінтернетну епоху, коли інформація була строго регламентованою і її доводилося збирати буквально по крихтах, ерудиція цінувалася вельми високо. Невелюку якось вдавалося «бути в курсі», навіть незважаючи на те, що у зв’язку із надзвичайно високою насиченістю його життя, в бібліотеку він перестав ходити ще на першому курсі. Невель завжди щось читав, і як правило - вартісну літературу. Зокрема. саме від нього я, наприклад, довідався про Антонича і Борхеса.
Антоничеву «Баладу провулку» він декламував узимку 1983 в автобусі «Львів - Луцьк» у якому ми втрьох, разом з Шамілем Гасановим, їхали на весілля до нашого однокурсника Сергія Возняка. Власне кажучи, для Невеля і Шаміля Возняк на той час був уже екс-однокурсником, оскільки якраз напередодні їх виключили з університету та з комсомолу за обговорювання можливості силової зміни влади в СРСР. Усі ці розмови мали чисто гіпотетичний характер, проте КГБ категорично не схвалював подібного моделювання. Шаміль розповідав як на одному з допитів кагебіст його запитував: «Вы себе возомнили, что можете критиковать правительство?». Отож з боку Возняка це, звичайно, був Вчинок - запросити з усього курсу саме цих трьох. Сподіваюся, він не розкаявся через те, що під час весілля Невелюк зчинив дебош - це все нерви, експлозія звільненої алкоголем енергії. А тоді в дорозі ми боролися зі стресом, читаючи один одному улюблені вірші. В автобусі були вільні місця і пам’ятаю як якась пані про всяк випадок пересіла ближче до водія.
А влітку того ж року у пивбарі на Фрунзе Невелюк повідомив мені про Хорхе Борхеса, «найкращого письменника всіх часів і народів», як він його охарактеризував, тут же переповівши близько до тексту оповідання «Будинок Астерія». Не знаю де він це вичитав, зважаючи,що в Радянському Союзі Борхес став дико популярним тільки після того, як у 1984-му видавництво «Радуга» випустило у світ коричневий томик його творів у серії «Мастера современной прозы».
Я все рідше згадую про Невелюка. Деколи під час дружнього спілкування, приходить на думку якась його влучна фраза або пов'язаний із ним смішний випадок, яких я найчастіше не озвучую: з плином часу більшість із них перестає бути зрозумілими поза контекстом. Іноді ні з того, ні з сього пригадається якась спільна історія з часів, коли ми були молодими і злими - оце й усе. Але коли впадає в око якесь розкішне авто чорного кольору, посміхаюся про себе і думаю: «Opel Gestapo».