Из статьи "Троцкий и Украина"
...Хотілось би торкнутися питання про документ, який зараз отримав широке розповсюдження. На початку 1990-х рр. ряд видань («Поступ» №17, 1989; «Земля і воля» №1, 1990; «Київ» №12, 1990; «Вечерний Донецк» 11.10.1990; «Гарт» 22.2.1992) роздрукували текст т.зв. «Заповідей Троцького. Інструкція агітаторам-комуністам на Україні». Цей сумнівний документ потрапив навіть до підручника [14]. Правда, цей підручник здобув сумну славу: із-за своєї тенденційності і політичної заангажованості він став предметом гострої критики і навіть обговорення у Верховній Раді України. Тодішній міністр освіти М.Згуровський навіть пообіцяв відкликати підручник зі шкіл для переробки [18], але вищезгаданий документ зберігся і у другому, "переробленому і доповненому" виданні [14]. Причому, судячи з деяких помилок, текст узяли не з першоджерела, а з якогось передруку.
Автору вдалось добитися до першоджерела цього документа. Це емігрантське видання якогось О.Доценка (152 сторінки тексту і 240 - «документальних додатків»). У передмові автор зізнається, що в ніякому разі не може гарантувати правдивість і автентичність наведених документів, бо подає їх без жодних змін лише заради «повноти картини». Обставини появи документа такі: 21-22 березня 1920 р., коли петлюрівці взяли Голту і Орлик, «місцеві повстанці» доставили до штабу «Таємну інструкцію Лейби Троцького агітаторам». Отаман Гулий-Гуленко і політреферент В.Савенко швидко переробили її, додавши до 10 заповідей Троцького 12 своїх і видали відозву «Народе український», яка «мала надзвичайно великий вплив на населення»[19]. Проведений нами аналіз тексту викликає великі сумніви в автентичності. Текст надрукований за старою орфографією, з «ятями», хоча відомо, що червоні принципово користувалися лише новою (старою так же «принципово» користувалися білі). Зміст теж несхожий на звичайні виступи Троцького, в якіх він трощить ворогів без жодних пом'якшуючих зауважень. А тут автор про ворогів-петлюрівців говорить як про героїв: «Петлюра покрыт был славой свержения гетмана, отдачей трудовому крестьянству Украины всех земель без выкупа и немедленным созывом трудового конгресса... В нем [українському селянині] проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожскаго казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольності, который давал украинцам нечеловеческую силу в течении сотни лет воевать своих угнетателей... и одерживать над ними блестящия победы»[20]. Такі панегірики з вуст Троцького на адресу петлюрівців і взагалі партизан-повстанців, з урахуванням його поглядів просто неможливі, до того ж неправдиві. Коли це Петлюра роздавав селянам землі? Коли це він скликав Трудовий конгрес, якщо зі спогадів Винниченка відомо, що "головний отаман" всіляко намагався відтягнути його скликання, бо обгрунтовано вважав, що конгрес позбавить його влади?[21] Такі чисто пропагандивні пасажі могли вийти тільки з вуст самих петлюрівців. Зазначимо, що на червоному боці ця "промова" ніколи ніде ніким не згадувалась, нема її в жодному з томів зібрання творів Троцького, нам нічого невідомо про її "пряму" дію. Зате про її "контрпропагандистське" використання нам відомо (див.вище). Тобто з моменту появи цей документ використовувався лише зі знаком "--".
Підсумовуючи, зазначимо, що, на нашу думку, "Заповіді Троцького" є справжньою фальшивкою, зфабрикованою в петлюрівському штабі з пропагандистською метою (можливо, тими ж Гулим-Гуленко і В.Савенко) і повтореною в антирадянських емігрантських джерелах 1930-х рр. Її популярізація в українських виданнях часів "перебудови" і "національного відродження" лежить цілком у руслі тодішньої антикомуністичної кампанії. Внесення цього сумнівного документу до підручника Ф.Турченка тільки підтверджує тенденційність і заангажованість автора, про що зазначалось у висновках комісії Верховної Ради з науки і народної освіти в 1996 [18]...
Примечания
14. Турченко Ф.Г. Новітня історія України.-К., 1995.-Ч.1.-С.131-132; 2 видання.-К., 1999.-Ч.1.-С.143-144.
15. Ленин В.И. Полное собрание сочинений.-Т.42.-С.151-153.
16. Клименко К. Бывал и Лев Троцкий в Донбассе. // Комсомолец Донбасса.-1991.-19 ноября.
17. Помни о Донбассе. // Гудок.-1921.-1 января.
18. Красняков Є. «Новітня історія» чи новітній обман? // Товариш.-1996.-№39.
19. Доценко О. Зимовий похід армії УНР 6 ХІІ 1919 - 6 V 1920.-Варшава, 1935.-С.95-96.
20. Там само, с.149-151.
21. Винниченко В.К. Заповіт борцям за визволення.-К., 1991.-С.37-38.
Автору вдалось добитися до першоджерела цього документа. Це емігрантське видання якогось О.Доценка (152 сторінки тексту і 240 - «документальних додатків»). У передмові автор зізнається, що в ніякому разі не може гарантувати правдивість і автентичність наведених документів, бо подає їх без жодних змін лише заради «повноти картини». Обставини появи документа такі: 21-22 березня 1920 р., коли петлюрівці взяли Голту і Орлик, «місцеві повстанці» доставили до штабу «Таємну інструкцію Лейби Троцького агітаторам». Отаман Гулий-Гуленко і політреферент В.Савенко швидко переробили її, додавши до 10 заповідей Троцького 12 своїх і видали відозву «Народе український», яка «мала надзвичайно великий вплив на населення»[19]. Проведений нами аналіз тексту викликає великі сумніви в автентичності. Текст надрукований за старою орфографією, з «ятями», хоча відомо, що червоні принципово користувалися лише новою (старою так же «принципово» користувалися білі). Зміст теж несхожий на звичайні виступи Троцького, в якіх він трощить ворогів без жодних пом'якшуючих зауважень. А тут автор про ворогів-петлюрівців говорить як про героїв: «Петлюра покрыт был славой свержения гетмана, отдачей трудовому крестьянству Украины всех земель без выкупа и немедленным созывом трудового конгресса... В нем [українському селянині] проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожскаго казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольності, который давал украинцам нечеловеческую силу в течении сотни лет воевать своих угнетателей... и одерживать над ними блестящия победы»[20]. Такі панегірики з вуст Троцького на адресу петлюрівців і взагалі партизан-повстанців, з урахуванням його поглядів просто неможливі, до того ж неправдиві. Коли це Петлюра роздавав селянам землі? Коли це він скликав Трудовий конгрес, якщо зі спогадів Винниченка відомо, що "головний отаман" всіляко намагався відтягнути його скликання, бо обгрунтовано вважав, що конгрес позбавить його влади?[21] Такі чисто пропагандивні пасажі могли вийти тільки з вуст самих петлюрівців. Зазначимо, що на червоному боці ця "промова" ніколи ніде ніким не згадувалась, нема її в жодному з томів зібрання творів Троцького, нам нічого невідомо про її "пряму" дію. Зате про її "контрпропагандистське" використання нам відомо (див.вище). Тобто з моменту появи цей документ використовувався лише зі знаком "--".
Підсумовуючи, зазначимо, що, на нашу думку, "Заповіді Троцького" є справжньою фальшивкою, зфабрикованою в петлюрівському штабі з пропагандистською метою (можливо, тими ж Гулим-Гуленко і В.Савенко) і повтореною в антирадянських емігрантських джерелах 1930-х рр. Її популярізація в українських виданнях часів "перебудови" і "національного відродження" лежить цілком у руслі тодішньої антикомуністичної кампанії. Внесення цього сумнівного документу до підручника Ф.Турченка тільки підтверджує тенденційність і заангажованість автора, про що зазначалось у висновках комісії Верховної Ради з науки і народної освіти в 1996 [18]...
Примечания
14. Турченко Ф.Г. Новітня історія України.-К., 1995.-Ч.1.-С.131-132; 2 видання.-К., 1999.-Ч.1.-С.143-144.
15. Ленин В.И. Полное собрание сочинений.-Т.42.-С.151-153.
16. Клименко К. Бывал и Лев Троцкий в Донбассе. // Комсомолец Донбасса.-1991.-19 ноября.
17. Помни о Донбассе. // Гудок.-1921.-1 января.
18. Красняков Є. «Новітня історія» чи новітній обман? // Товариш.-1996.-№39.
19. Доценко О. Зимовий похід армії УНР 6 ХІІ 1919 - 6 V 1920.-Варшава, 1935.-С.95-96.
20. Там само, с.149-151.
21. Винниченко В.К. Заповіт борцям за визволення.-К., 1991.-С.37-38.