Не про Колмогорова
Не про Колмогорова.
Майже.
Я не читав справу. Чув лише кілька фактів з неї. І не маю по ній чіткої позиції, хто там винуватий, а хто ні.
Та я зараз не про це.
Я про грань війни і миру.
2014 на Донбасі це химера. Лінії фронту немає, армія воювати не вміє, суцільна недовіра між солдатами та мирняком, ви і ворог не одрізняєтесь зовні, мовою чи озброєнням. Спершу ворога недооцінили. Потім ворога стали бачити в усьому, що рухається. Засоби не обиралися, методи топорні. З пушки по горобцях і з ножем на танки. І самі місцеві довго не могли вкурити, що у них там таки війна, всамдєлішна на всю голову. То й їздили та ходили, хто на роботу, хто на пляж сексом зайнятись. А хто й у розвідку, без сумніву.
***
- Ви хто?
- Шахтьори. С вахти ідьом. С Пірівальска.
- А даліко?
- Дамой в сіло. 17 км. Ви ж трасу пірикрилі, так автобус за намі ніпрішол.
Придивився до повік, переглянув паспорти - так, шахтарі, сумнівів нема. Місцеві. Пропустив. За півгодини почався мінометний обстріл. Товариші думали, що то ті шахтарі навели.
***
- Камандір, фуру прапускаім?
- Накладні в нього є?
- Єсть
- Так а хулі ми зробим? Пропускай
- Так он жи лєс сєпарам візьот, ані бліндажи строят, а ми вєтачькамі прікриваімся.
- Ну, блять, хай скине десяток брьовен і пиздує. Ми права неімєім задержувать.
***
Щойно взяли село. Наказ організувати блокпост і перевіряти машини. Всіх підозрілих затримувати і передавати розвідці. Бетонних блоків не маємо, то насипали поперек дороги два земляних бруствери. Цілий день перевіряли. Ухайдокалися вусмерть. Стемніло. Чергуємо. Летять на нас фари. Пробуємо сигналити кишеньковим ліхтариком, мовляв, зупинись - нуль реакції. Пару черг в повітря - не зупиняється.
- Стріляй в ніво!
- Не стріляй, хз шо воно таке! Може, наші.
... жигуль з розгону врізається у бруствер - ледь устигли відстрибнути! Дідок, підсліпуватий та полуглухий додому вертався, не знав, що тут тепер блокпост.
***
Наказ проїхатися в розвідку оглянути околиці. Село зусібіч оточене полями соняшника та посадками. Комусь примарився рух в зеленці - десяток дул насипають туди по пару рожків... Хтозна, чи там лиса промайнула, чи сепар, чи бабка картоплю копала.
***
Підозрілий сидить під стіною хати. Руки зв'язані, на голові мішок. Дожидає СБУшників.
- Курити будеш?
- А можна вадічькі?
- Можна. На. Давай так. Пака я тут діжурю, я руки тібє развяжу і мішок сніму - пакуріш, расслабішся. Тока ні рипацца: прістрілю.
- Да, спасіба бальшоє. Рипацца ні буду.
- За шо взялі?
- Та в магазін єхал, жина спісак пакупак напісала на лістікє. А на том лістікє, аказиваіцца, плімянніца стішок пра путіна піріпісала с інтирнета. Дура такая. А ваши тіпєрь сєпарам пащіталі.
***
Блокували трасу з двох боків села під зачистку. Тільки вийшли на дорогу і почали перевіряти машини - срані донські кізячки намагалися вискочити і почали на ходу стріляти. Машину бійці розстріляли в хлам разом з кізячками, а Женю ніхто не поверне.
***
Як село накрили Градом, більшість селян миттєво потікали, хто куди. Покинувши хазяйство, худобу, прив'язаних собак... Худоба негодована і недоєна реве, собаки виють.
- По хатах лазити забороняю.
- А оцього бичка, командир, можна? З голоду ж здохне. Всьо равно ж по вулицях ходе, мучиться скотина.
- Цього можна. Сам застрелиш та освіжуєш. Кухарів сюди...
...Собак, яких можна - поодв'язувати. Які не підпускають - пристрелити!
Послані стріляти собак побачили машину, що їхала вулицею. На оклик зупинитися не підкорилися. Водій (старий дідусь) був застрелений. Його жінка, що їхала поруч, сказала, що просто не чули наказу і не бачили військових, бо ті були ззаду.
***
- Командир, за шо ти йому рило розквасив?
- Цей підар напився і поперся за іщом. До бабки якоїсь. Трєбував самогону, автоматом грозився, у погріб загнав. Залякав бабку савсєм, козел. Вислав його нахуй в располагу, на передку йому нічого робить.
***
Знімалися з позицій вночі під загрозою оточення. Спішно. Слід було розрядити заряджений СПГ, щоб загрузитися в транспорт. Пальнули "кудись туди", в сторону од хат. Але суха трава зайнялася і пожежа перекинулася на село. Чи вдалося швидко загасити - невідомо.
***
Я вночі у нас біля ями чергував, раптом бачу - наче, ліхтарик блимнув. Я підготувався, зняв з запобіжника, чекаю, тихо. Ну, думаю, мабуть привиділось. Потім ще раз блимнуло біля хати. Я туди рожок короткими чергами відправив.
А зранку дід з того двору йде сміття в сусідню яму викидати, питає так спокійно:
- Ти стріляв?
- Да. А то ви були?
- Так.
- Діду ходіть вночі на відро, не лазьте з тим ліхтариком по вулиці. Бо ж так ще пристрелимо.
***
Блокпост у селі. Рух через лінію доволі жвавий. Звідти - втікачі з домашнім скарбом, дітьми та тваринами, самоскиди з вугіллям з копанок. Туди - камази з лісом, хлібовозки, кондитерські вироби. До посту наближається фольксваген кадді. Метрів за сто круто розвертається та газує тікати. Хлопці в кілька стволів стріляють. Каддік різко зупиняється, з нього вивалюються люди - і навтьоки дворами! Бійці кидаються навздогін. У дворах вибух гранати, кілька автоматних черг...
Взяли пораненого водія - беркут з Майдану. Пасажир, сепарський комбат, утік городами. В машині зброя, карти, батальйонна документація, Моторола на сепарській хвилі, кілька кацапських сухпаїв. Каддік ще довго служив батальйону.
***
Взяли підозрілого: під сидінням машини ключі од двох десятків інших машин. Скоріш за все, оджаті авто переганяє на підконтрольну територію та перепродає.
- Дай йому по печінках! (удар прикладом по спині).
- Я тобі, сука сєпарська, зараз голову одріжу (заводить бензопилу). Шо за ключі, де самі машини? Ану, розказуй, блять!
... Батько підозрюваного привіз з Харкова техпаспорти на всі машини. Пред'явити нічого - відпустили. Всього два дні на підвалі посидів та перелякався до смерті.
***
Перевіряємо машини. З нашого боку їдуть рідко. Звідти - величезна черга машин всіх мастей: люди тікають од війни. Одні дивляться вовком, другі пропонують хто гроші (відмовляємось), хто цигарки (беремо з вдячністю). Зупиняю чергову легковушку. Літня пара в салоні. Поки промовляю стандартну фразу, чоловік вивалюється з машини і, рочепіривши руки, кидається на мене. АК-74 знятий з запобіжника, палець на курку, рефлекторно наставляю автомат, але стримуюся в останню мить. Він кидається мені на груди:
- Рідненькі! Нарешті до вас вибралися! Женіть ту нечисть к чортовій мамі! - і ридає...
***
Чому більшість бійців вступилися за Колмогорова? Бо будь-хто з них в тих умовах міг так само вбити. Так же само, без умислу, але й без бажання не нашкодити невинним. Так же само не довіряючи усім місцевим і боячись кожного куща. Всі вони, взявши в руки зброю, стали її заручниками, боролися зі спокусою "уїбать, бо просто можу". Не всякий зміг опиратися їй. Синдром "чілавєка с ружжом". І найгірше од нього тому, хто без ружжа. В усі часи.
Бувають справедливі війни. Справедливих армій не буває.
Чи можна судити дії на війні з мирної точки зору? Не можна ніяк. Чи можна спускати злочини, мовляв, війна все спише? Теж не можна.
Як саме треба? Не знаю.
Майже.
Я не читав справу. Чув лише кілька фактів з неї. І не маю по ній чіткої позиції, хто там винуватий, а хто ні.
Та я зараз не про це.
Я про грань війни і миру.
2014 на Донбасі це химера. Лінії фронту немає, армія воювати не вміє, суцільна недовіра між солдатами та мирняком, ви і ворог не одрізняєтесь зовні, мовою чи озброєнням. Спершу ворога недооцінили. Потім ворога стали бачити в усьому, що рухається. Засоби не обиралися, методи топорні. З пушки по горобцях і з ножем на танки. І самі місцеві довго не могли вкурити, що у них там таки війна, всамдєлішна на всю голову. То й їздили та ходили, хто на роботу, хто на пляж сексом зайнятись. А хто й у розвідку, без сумніву.
***
- Ви хто?
- Шахтьори. С вахти ідьом. С Пірівальска.
- А даліко?
- Дамой в сіло. 17 км. Ви ж трасу пірикрилі, так автобус за намі ніпрішол.
Придивився до повік, переглянув паспорти - так, шахтарі, сумнівів нема. Місцеві. Пропустив. За півгодини почався мінометний обстріл. Товариші думали, що то ті шахтарі навели.
***
- Камандір, фуру прапускаім?
- Накладні в нього є?
- Єсть
- Так а хулі ми зробим? Пропускай
- Так он жи лєс сєпарам візьот, ані бліндажи строят, а ми вєтачькамі прікриваімся.
- Ну, блять, хай скине десяток брьовен і пиздує. Ми права неімєім задержувать.
***
Щойно взяли село. Наказ організувати блокпост і перевіряти машини. Всіх підозрілих затримувати і передавати розвідці. Бетонних блоків не маємо, то насипали поперек дороги два земляних бруствери. Цілий день перевіряли. Ухайдокалися вусмерть. Стемніло. Чергуємо. Летять на нас фари. Пробуємо сигналити кишеньковим ліхтариком, мовляв, зупинись - нуль реакції. Пару черг в повітря - не зупиняється.
- Стріляй в ніво!
- Не стріляй, хз шо воно таке! Може, наші.
... жигуль з розгону врізається у бруствер - ледь устигли відстрибнути! Дідок, підсліпуватий та полуглухий додому вертався, не знав, що тут тепер блокпост.
***
Наказ проїхатися в розвідку оглянути околиці. Село зусібіч оточене полями соняшника та посадками. Комусь примарився рух в зеленці - десяток дул насипають туди по пару рожків... Хтозна, чи там лиса промайнула, чи сепар, чи бабка картоплю копала.
***
Підозрілий сидить під стіною хати. Руки зв'язані, на голові мішок. Дожидає СБУшників.
- Курити будеш?
- А можна вадічькі?
- Можна. На. Давай так. Пака я тут діжурю, я руки тібє развяжу і мішок сніму - пакуріш, расслабішся. Тока ні рипацца: прістрілю.
- Да, спасіба бальшоє. Рипацца ні буду.
- За шо взялі?
- Та в магазін єхал, жина спісак пакупак напісала на лістікє. А на том лістікє, аказиваіцца, плімянніца стішок пра путіна піріпісала с інтирнета. Дура такая. А ваши тіпєрь сєпарам пащіталі.
***
Блокували трасу з двох боків села під зачистку. Тільки вийшли на дорогу і почали перевіряти машини - срані донські кізячки намагалися вискочити і почали на ходу стріляти. Машину бійці розстріляли в хлам разом з кізячками, а Женю ніхто не поверне.
***
Як село накрили Градом, більшість селян миттєво потікали, хто куди. Покинувши хазяйство, худобу, прив'язаних собак... Худоба негодована і недоєна реве, собаки виють.
- По хатах лазити забороняю.
- А оцього бичка, командир, можна? З голоду ж здохне. Всьо равно ж по вулицях ходе, мучиться скотина.
- Цього можна. Сам застрелиш та освіжуєш. Кухарів сюди...
...Собак, яких можна - поодв'язувати. Які не підпускають - пристрелити!
Послані стріляти собак побачили машину, що їхала вулицею. На оклик зупинитися не підкорилися. Водій (старий дідусь) був застрелений. Його жінка, що їхала поруч, сказала, що просто не чули наказу і не бачили військових, бо ті були ззаду.
***
- Командир, за шо ти йому рило розквасив?
- Цей підар напився і поперся за іщом. До бабки якоїсь. Трєбував самогону, автоматом грозився, у погріб загнав. Залякав бабку савсєм, козел. Вислав його нахуй в располагу, на передку йому нічого робить.
***
Знімалися з позицій вночі під загрозою оточення. Спішно. Слід було розрядити заряджений СПГ, щоб загрузитися в транспорт. Пальнули "кудись туди", в сторону од хат. Але суха трава зайнялася і пожежа перекинулася на село. Чи вдалося швидко загасити - невідомо.
***
Я вночі у нас біля ями чергував, раптом бачу - наче, ліхтарик блимнув. Я підготувався, зняв з запобіжника, чекаю, тихо. Ну, думаю, мабуть привиділось. Потім ще раз блимнуло біля хати. Я туди рожок короткими чергами відправив.
А зранку дід з того двору йде сміття в сусідню яму викидати, питає так спокійно:
- Ти стріляв?
- Да. А то ви були?
- Так.
- Діду ходіть вночі на відро, не лазьте з тим ліхтариком по вулиці. Бо ж так ще пристрелимо.
***
Блокпост у селі. Рух через лінію доволі жвавий. Звідти - втікачі з домашнім скарбом, дітьми та тваринами, самоскиди з вугіллям з копанок. Туди - камази з лісом, хлібовозки, кондитерські вироби. До посту наближається фольксваген кадді. Метрів за сто круто розвертається та газує тікати. Хлопці в кілька стволів стріляють. Каддік різко зупиняється, з нього вивалюються люди - і навтьоки дворами! Бійці кидаються навздогін. У дворах вибух гранати, кілька автоматних черг...
Взяли пораненого водія - беркут з Майдану. Пасажир, сепарський комбат, утік городами. В машині зброя, карти, батальйонна документація, Моторола на сепарській хвилі, кілька кацапських сухпаїв. Каддік ще довго служив батальйону.
***
Взяли підозрілого: під сидінням машини ключі од двох десятків інших машин. Скоріш за все, оджаті авто переганяє на підконтрольну територію та перепродає.
- Дай йому по печінках! (удар прикладом по спині).
- Я тобі, сука сєпарська, зараз голову одріжу (заводить бензопилу). Шо за ключі, де самі машини? Ану, розказуй, блять!
... Батько підозрюваного привіз з Харкова техпаспорти на всі машини. Пред'явити нічого - відпустили. Всього два дні на підвалі посидів та перелякався до смерті.
***
Перевіряємо машини. З нашого боку їдуть рідко. Звідти - величезна черга машин всіх мастей: люди тікають од війни. Одні дивляться вовком, другі пропонують хто гроші (відмовляємось), хто цигарки (беремо з вдячністю). Зупиняю чергову легковушку. Літня пара в салоні. Поки промовляю стандартну фразу, чоловік вивалюється з машини і, рочепіривши руки, кидається на мене. АК-74 знятий з запобіжника, палець на курку, рефлекторно наставляю автомат, але стримуюся в останню мить. Він кидається мені на груди:
- Рідненькі! Нарешті до вас вибралися! Женіть ту нечисть к чортовій мамі! - і ридає...
***
Чому більшість бійців вступилися за Колмогорова? Бо будь-хто з них в тих умовах міг так само вбити. Так же само, без умислу, але й без бажання не нашкодити невинним. Так же само не довіряючи усім місцевим і боячись кожного куща. Всі вони, взявши в руки зброю, стали її заручниками, боролися зі спокусою "уїбать, бо просто можу". Не всякий зміг опиратися їй. Синдром "чілавєка с ружжом". І найгірше од нього тому, хто без ружжа. В усі часи.
Бувають справедливі війни. Справедливих армій не буває.
Чи можна судити дії на війні з мирної точки зору? Не можна ніяк. Чи можна спускати злочини, мовляв, війна все спише? Теж не можна.
Як саме треба? Не знаю.