Час збирати каміння...
Ну що, здається саме час підбивати підсумки Олімпійських ігор.
Для мене головним було те, що вони були в максимально можливому обсязі. Я маю на увазі ті трансляції, що я бачила. Хоча, можна було і більше, але я дивилася все, що показували. І навіть більше того. А більше саме тому, що я моніторила протоколи на офсайді. Власне вже вдруге я таким чином дивлюся Олімпійські ігри. І, виявляється, це може бути цікавим :) Зокрема, вкрай цікаво і корисно дивитися фігурне катання одразу з протоколами. Бачиш за що кожен бал. Ось до чого дійшов прогрес. Ще майже 20 років тому я навіть не могла подумати про таке.
А ще Олімпійські ігри, як завжди, тішили неорганізованістю, суддівськими помилками чи банальним засуджуванням чи підсуджуванням, різноманітними скандалами. Все як завжди. Але було багато того, за що люблю саме Олімпійські ігри. Було багато драматичних епізодів, несподіваних перемог і програшів. Олімпійські Боги завжди мають свою логіку і ніколи неможна сподіватися на їх ласку. Вони завжди вирішуватимуть так, як вважатимуть найсправедливіше. Хоч як би нереально те не здавалося б.
А ще на цих Олімпійських іграх була збірна України. Так, була. І я за неї вболівала. Дуже-дуже. І за це всім українським олімпійцям величезна подяка. Мені було за кого вболівати. І, чесно, мені нема в чому дорікнути спортсменам. Вони вижимали максимум з себе, от тільки реальність така, що їх максимум - не медалі. Я чітко розуміла ще до старту, що у нас немає реальних медальних сподівань. А як же біатлон, - запитаєте ви. А що біатлон? Найкращий результат цього сезону - перемога Седнева за неучасті багатьох лідерів. Тобто ми звісно могли завоювати тут медаль будь-якого ґатунку. Якби пощастило й Олімпійські Боги були до нас ласкаві. Але, дивіться вище. Пощастило іншим.
Чи засмутилася я відсутністю медалей? Не знаю, скоріш за все ні. Я не розумію. Чому так мають тішити відносно випадкові медалі в біатлоні в попередні роки? Я хочу мати перед стартом реальні надії, як у випадку з медалями у фігурному катанні. А щоразу сподіватися на диво? Хм, неспортивно якось. Тому мене потішили результати багатьох видів, хоча до медалей ми були там вкрай далеко. Наприклад, я із здивуванням дізналася, що у нас є стрибуни з трампліну. І не один. І не такі вже й погані. Їм би умови як в переможців. Єх, мрії, мрії… Те саме можна сказати ледь не про будь-який вид. От наша сноубордистка пройшла кваліфікацію і я вважаю це успіхом. Чому? А тому що, наприклад, у фрістайлі-акробатики не пройшов кваліфікацію білорус, який мало того що українець, а ще й один з лідерів цього виду. Тобто це також серйозний рівень, хто б там що не казав. З цього починаються результати. Якщо не їздити і не змагатися, не пробувати - ніколи не переможеш.
Тому, коли сьогодні згасатиме олімпійський вогонь, я побажаю у новому олімпійському циклі, щось у нашій країні змінилося. Так, я говорю про дива. Але я хочу вірити, що за чотири роки буде не тільки за кого просто вболівати у Сочі, а на чиї медалі розраховувати.
Для мене головним було те, що вони були в максимально можливому обсязі. Я маю на увазі ті трансляції, що я бачила. Хоча, можна було і більше, але я дивилася все, що показували. І навіть більше того. А більше саме тому, що я моніторила протоколи на офсайді. Власне вже вдруге я таким чином дивлюся Олімпійські ігри. І, виявляється, це може бути цікавим :) Зокрема, вкрай цікаво і корисно дивитися фігурне катання одразу з протоколами. Бачиш за що кожен бал. Ось до чого дійшов прогрес. Ще майже 20 років тому я навіть не могла подумати про таке.
А ще Олімпійські ігри, як завжди, тішили неорганізованістю, суддівськими помилками чи банальним засуджуванням чи підсуджуванням, різноманітними скандалами. Все як завжди. Але було багато того, за що люблю саме Олімпійські ігри. Було багато драматичних епізодів, несподіваних перемог і програшів. Олімпійські Боги завжди мають свою логіку і ніколи неможна сподіватися на їх ласку. Вони завжди вирішуватимуть так, як вважатимуть найсправедливіше. Хоч як би нереально те не здавалося б.
А ще на цих Олімпійських іграх була збірна України. Так, була. І я за неї вболівала. Дуже-дуже. І за це всім українським олімпійцям величезна подяка. Мені було за кого вболівати. І, чесно, мені нема в чому дорікнути спортсменам. Вони вижимали максимум з себе, от тільки реальність така, що їх максимум - не медалі. Я чітко розуміла ще до старту, що у нас немає реальних медальних сподівань. А як же біатлон, - запитаєте ви. А що біатлон? Найкращий результат цього сезону - перемога Седнева за неучасті багатьох лідерів. Тобто ми звісно могли завоювати тут медаль будь-якого ґатунку. Якби пощастило й Олімпійські Боги були до нас ласкаві. Але, дивіться вище. Пощастило іншим.
Чи засмутилася я відсутністю медалей? Не знаю, скоріш за все ні. Я не розумію. Чому так мають тішити відносно випадкові медалі в біатлоні в попередні роки? Я хочу мати перед стартом реальні надії, як у випадку з медалями у фігурному катанні. А щоразу сподіватися на диво? Хм, неспортивно якось. Тому мене потішили результати багатьох видів, хоча до медалей ми були там вкрай далеко. Наприклад, я із здивуванням дізналася, що у нас є стрибуни з трампліну. І не один. І не такі вже й погані. Їм би умови як в переможців. Єх, мрії, мрії… Те саме можна сказати ледь не про будь-який вид. От наша сноубордистка пройшла кваліфікацію і я вважаю це успіхом. Чому? А тому що, наприклад, у фрістайлі-акробатики не пройшов кваліфікацію білорус, який мало того що українець, а ще й один з лідерів цього виду. Тобто це також серйозний рівень, хто б там що не казав. З цього починаються результати. Якщо не їздити і не змагатися, не пробувати - ніколи не переможеш.
Тому, коли сьогодні згасатиме олімпійський вогонь, я побажаю у новому олімпійському циклі, щось у нашій країні змінилося. Так, я говорю про дива. Але я хочу вірити, що за чотири роки буде не тільки за кого просто вболівати у Сочі, а на чиї медалі розраховувати.