Друга Світова війна.
Із літніх теплих мирних днів
Цей був найбільш поганий,
Весь наш народ від жаху млів,
Йшов ворог невблаганний.
Прийшла війна на землі рідні,
Пішли на фронт солдати,
І залишились жінки бідні
Малечу доглядати.
Матусі рідної молитви
Не чув іще юний солдат,
Він вже пішов на поле битви,
Людям чужим він став мов брат.
Вже битва ця іде роками,
Немов мечем січе війна,
Всі сльози виплакали мами,
Та не жаліє їх вона.
Мільйони гинули у полі,
Лилися сльози, чувся плач,
А матері кидались долі,
Героїв не вернуть, як бач.
Пройшло п’ять років, ось кінець,
І перемога вже за нами,
Прийшов додому той боєць,
Та ще болять у нього рани.
«Ми вільні!» - закричали діти,
«Ми живемо», - шепнув вояк,
І не було де радість діти,
Та не вернуть життів ніяк.
Солдатів треба пам’ятати
І поважати треба їх,
Бо лиш вони життя віддати
Були готові за нас всіх.
Гук Наталя