У пошуках "Ноя"
У повісті «Дитя Ноя» Ерік Еммануель-Шмітт розповідає історію малолітньої дитини у часи Голокосту. Жозеф разом з батьками жив Брюсселі, саме тоді, коли євреїв змусили носити жовту зірку на одязі, тоді, коли світ відсвяткував 1942 рік, коли Гітлер топив світ власною жорстокістю. Жозефа розлучили з батьками і відправили у пансіонат для християн. У пансіонаті Жозеф познайомився з отцем Понсом, який збирав єврейську та циганські колекції. Саме він розповів Жозефу, що першим колекціонером на землі був Ной, а малий швидко провів паралелі, що отець Понс наче Ной, а себе хлопець назвав дитям Ноя. Колекціонер збирав не лише речі, він беріг людину, а з нею цілу культуру і традицію народу, на яких чекав «потоп».
Хоч за вікном не 1942, але спіраль історії повернулася так, що Україна потребує колекціонера, оскільки інше зло уособлене в одній людині загрожує потопом жорстокості. Протилежним єврею був нацист, а зараз маємо ще одне: протилежним християнину є християнин. Ми шукаємо Ноя, який нас врятує цілісно, не взявши тільки по парі, а усіх і зразу. Уже 25 років Україна у пошуках Ноя. Особливо зараз, коли потоп конкретизовано - Путін.
- Перший раз Україну з псевдоковчега «Радянський Союз» викинуло майже цілісно, хоча не так «Від Сяну до Дону». Україна без «саюзу нєрушимих» мала бути цілком самодостатньою, але до нового ковчега прийшов старий «Ной». Так, вже не молодий, але не про біологічну старість мова. То був старий «Ной» зі старого псевдоковчега, який не мав у собі нічого нового і не міг цього дати. Кравчук - перший Президент незалежної України.
- Другий і третій рази Україна потребувала збирача українського, а то був не збирач, а вбивця. Колекціонер - людина, яка збирає щось, але це щось має якусь спільність, а той «горе-Ной» набрав до українського ковчегу зброди антиукраїнського. Ще й тішився, що двічі був «Ноєм». І ще довго згадувалося «Україна без Кучми» та «Кучму геть!». А російського якоря, що нам поставили, з тих часів і досі позбутися не можемо, аби поплисти вперед.
- Третій колекціонер був не такий, як усі. Люди заради того «Ноя» вийшли зі своїх маленьких ковчегів, щоб великий міг курсувати правильним шляхом. Від вищезгаданого отця Понса у нього була та жилка збирача предметів культури. Він збирав українське і возив показувати світові, не бачачи, як руйнують чужаки ковчег, як поділили його на Схід і Захід, як роз’єднали українців. «Так, Ющенко!» розбилося помаранчею, навіть Скіфська Пектораль на шиї у дружини не допомогла збирачеві повернути ковчег. Він так і не зрозумів, що люди вийшли не заради нього, а ради ковчега. Російське зло бушувало з усієї сили і нищило тим часом наш Схід, вбиваючи у голови, що вони вже поза українським ковчегом, що їм потрібен власний керманич.
- Того року «Ноєм» могла стати жінка, але ним став «профФесор». О, то був справжній колекціонер - Межигір’я тому приклад. Усі раптом стали ноями і почали «розколекціоновувати» Україну, напевно, щоб легше було пережити потоп або ж щоб добровільно віддати все Путіну-потопу. Аби ковчег мій втриматися на плаву, то взяв курс на Європу, але згодом все змінилося - ковчег рухався у напрямок до Росії, а нещасні росіяни тішились, не бачачи, що самі вже топляться.
Згодом ще один Майдан, але вже не такий помаранчево невинний, а вже зі сотнями, навіть з Небесною Сотнею. Путін забрав у нас Крим, відбирає східні території, забирає життя українців, нищить усе, що надбав народ. Український ковчег виявився колекцією з багатьма видами. Вибрали нового збирача, він до того знався на солодких ріках, але про нього, як про «Ноя», говорити важко. У нас є свої ної з бідних ковчегів, що стали волонтерами, що колекціонують життя врятованих, усмішки нагодованих, зігрітих і зодягнених, ної, які віддають останній гріш, щоб ця держава, армія функціонувала, щоб ковчег уцілів під час потопу. Ми маємо зараз ноїв-воїнів, що з останніх сил протидіють злу, бережуть державу, навіть підбирають беззахисних тварин до своїх танків чи БТРів-ковчегів. А стільки ми маємо жозефів-переселенців, які лишилися в українській колекції. Так хочеться, щоб на кожного з них був отець Понс, який допоможе врятуватися.
Путін робить усе, щоб знищити нас, він почав грати вже давно, щоб потопити наш ковчег або ж частину забрати собі. Цікаво, як там чується на верху наш офіційний «Ной», чи не встиг ще продати наше пристановище, а сам втекти шоколадними потоками. Ситуація важка і непередбачувана, але навіть якщо потоп жорстокості настане, то почнеться він зі Сходу, а ми тим часом їм допоможемо. Може, якраз вони колись відкликнуться і згадають, що починалося все не зі Сходу й Заходу, не «Данбаса, що корміт страну» і не з «бандеровского Львова», а з однієї єдиної України.
Хоч за вікном не 1942, але спіраль історії повернулася так, що Україна потребує колекціонера, оскільки інше зло уособлене в одній людині загрожує потопом жорстокості. Протилежним єврею був нацист, а зараз маємо ще одне: протилежним християнину є християнин. Ми шукаємо Ноя, який нас врятує цілісно, не взявши тільки по парі, а усіх і зразу. Уже 25 років Україна у пошуках Ноя. Особливо зараз, коли потоп конкретизовано - Путін.
- Перший раз Україну з псевдоковчега «Радянський Союз» викинуло майже цілісно, хоча не так «Від Сяну до Дону». Україна без «саюзу нєрушимих» мала бути цілком самодостатньою, але до нового ковчега прийшов старий «Ной». Так, вже не молодий, але не про біологічну старість мова. То був старий «Ной» зі старого псевдоковчега, який не мав у собі нічого нового і не міг цього дати. Кравчук - перший Президент незалежної України.
- Другий і третій рази Україна потребувала збирача українського, а то був не збирач, а вбивця. Колекціонер - людина, яка збирає щось, але це щось має якусь спільність, а той «горе-Ной» набрав до українського ковчегу зброди антиукраїнського. Ще й тішився, що двічі був «Ноєм». І ще довго згадувалося «Україна без Кучми» та «Кучму геть!». А російського якоря, що нам поставили, з тих часів і досі позбутися не можемо, аби поплисти вперед.
- Третій колекціонер був не такий, як усі. Люди заради того «Ноя» вийшли зі своїх маленьких ковчегів, щоб великий міг курсувати правильним шляхом. Від вищезгаданого отця Понса у нього була та жилка збирача предметів культури. Він збирав українське і возив показувати світові, не бачачи, як руйнують чужаки ковчег, як поділили його на Схід і Захід, як роз’єднали українців. «Так, Ющенко!» розбилося помаранчею, навіть Скіфська Пектораль на шиї у дружини не допомогла збирачеві повернути ковчег. Він так і не зрозумів, що люди вийшли не заради нього, а ради ковчега. Російське зло бушувало з усієї сили і нищило тим часом наш Схід, вбиваючи у голови, що вони вже поза українським ковчегом, що їм потрібен власний керманич.
- Того року «Ноєм» могла стати жінка, але ним став «профФесор». О, то був справжній колекціонер - Межигір’я тому приклад. Усі раптом стали ноями і почали «розколекціоновувати» Україну, напевно, щоб легше було пережити потоп або ж щоб добровільно віддати все Путіну-потопу. Аби ковчег мій втриматися на плаву, то взяв курс на Європу, але згодом все змінилося - ковчег рухався у напрямок до Росії, а нещасні росіяни тішились, не бачачи, що самі вже топляться.
Згодом ще один Майдан, але вже не такий помаранчево невинний, а вже зі сотнями, навіть з Небесною Сотнею. Путін забрав у нас Крим, відбирає східні території, забирає життя українців, нищить усе, що надбав народ. Український ковчег виявився колекцією з багатьма видами. Вибрали нового збирача, він до того знався на солодких ріках, але про нього, як про «Ноя», говорити важко. У нас є свої ної з бідних ковчегів, що стали волонтерами, що колекціонують життя врятованих, усмішки нагодованих, зігрітих і зодягнених, ної, які віддають останній гріш, щоб ця держава, армія функціонувала, щоб ковчег уцілів під час потопу. Ми маємо зараз ноїв-воїнів, що з останніх сил протидіють злу, бережуть державу, навіть підбирають беззахисних тварин до своїх танків чи БТРів-ковчегів. А стільки ми маємо жозефів-переселенців, які лишилися в українській колекції. Так хочеться, щоб на кожного з них був отець Понс, який допоможе врятуватися.
Путін робить усе, щоб знищити нас, він почав грати вже давно, щоб потопити наш ковчег або ж частину забрати собі. Цікаво, як там чується на верху наш офіційний «Ной», чи не встиг ще продати наше пристановище, а сам втекти шоколадними потоками. Ситуація важка і непередбачувана, але навіть якщо потоп жорстокості настане, то почнеться він зі Сходу, а ми тим часом їм допоможемо. Може, якраз вони колись відкликнуться і згадають, що починалося все не зі Сходу й Заходу, не «Данбаса, що корміт страну» і не з «бандеровского Львова», а з однієї єдиної України.