Дідусь Микола
Якось я йшов старим цвинтарем, що неподалік від Бреста, і побачив могилу з написом: "Гудкович Николай". Це і моє ім'я, тому я підсвідомо здригнувся...
Ще крок, і відкрилося: "Кондратович". Не моя могила, виходить. Дідусева.
Коротко про нього і ту війну: він із дружиною залишився в окупованій Білорусі, був зв'язним із партизанами, його було звільнено разом із Брестом радянськими військами... трохи пізніше було засуджено до 10 років таборів - за зраду Батьківщини. Сім років по тому його було звільнено - повторний суд не знайшов ознак злочину - але не реабілітовано. Друзі казали дідові, що треба подати клопотання про реабілітацію, але дідусь не хотів ні про що клопотати - він повернувся до своєї сім'ї, чого більше бажати. Він був "ворогом народу" до 1971, коли його все ж таки реабілітували.
Я дуже любив його, хоча майже не знав. Він любив мене, хоча я буквально сідав йому на шию :)
Це все в цьому дописі про дідуся Миколу та про війну. Більше про дідуся - трохи згодом; про війну - просто в наступному дописі.