"Україна сильна завдяки своєму народу"
За матеріалами інтерв'ю Василя Сліпака, журнал "Країна" від 7 липня 2016 року:
Ми - нація дуже миролюбна. Не провокуємо агресії, ні до кого ніколи не пхалися. Але ті, хто приходить до нас воювати і вбивати, отримають адекватну відповідь. Бо ми вміємо захищатися. Маємо генетичне відчуття справедливості і своєї країни, землі.
***
Україна сильна завдяки своєму народу. Він - мудрий. Послухайте будь-кого на вулиці, і він скаже, що треба робити. Я бачу Україну успішною державою, якщо почуємо самих себе.
***
Я на фронті - не артист. Там я є собою. В Україні проживаю найсильніші та найунікальніші моменти свого життя.
***
Постійно співав. 6-річним виліз на стіл на сільському весіллі й затягнув пісню Мареничів: "Розкажи мені, любиш ти чи ні? І в очах сія: Я - навік твоя". За чотири роки старший брат відвів в ансамбль "Дударик".
***
Напевне, це цікава історія: оперний співак - і тут, на фронті. Я брав участь у програмах, давав коментарі. Не для власного піару. Вибір воювати був особистий, а не публічний. Але через свої звернення можу передати, що відбувається на Донбасі, як людям не втрачати дух, як вони можуть бути корисними. Зрештою, я здатен дати свою оцінку цій війні: там справді борються за майбутнє України.
***
Чуба відростив, як пішов воювати.
***
Обрав шлях: як чоловік, можу бути на війні, а як артист - робити максимальну промоцію України у Франції. Вже рік з однодумцями збираємо гроші для військових потреб. Друга частина нашої роботи - благодійні виступи для допомоги дітям, які втратили батьків у війні. Зали завжди заповнені, і це надихає.
***
Дивна ситуація, коли половина країни живе у війні, а інша - взагалі абстрагована від неї. Цю біду мали б вирішувати всі разом.
***
Найбільша радість - бачити, як діти усміхаються. На початку січня не стало Наталі Пастернак, яка очолювала українське товариство в Парижі. Вона мала страшну хворобу. Незадовго до смерті попросила рідних, щоб на її похованні не було квітів, бо це - гроші, які можна використати на благодійність. Ми зібрали кошти й повезли шістьох дітей, які втратили у війні батька, в табір відпочинку в місті Розе. Так вона заповіла.
***
У Франції росіяни, які давно виїхали, стають на наш бік. Деякі дають гроші. Якщо росіянин витягує з гаманця 100 євро на потреби українських військових, це означає - він розуміє: його країна робить щось дуже погане. І підтримує бажання України відстояти свою незалежність, свої принципи і людей. До таких ставлюся з повагою.
***
Найскладніше буде вибачити кримінал проти людства, який чинить режим Путіна. Але не слід забувати, що ці дії підтримують більшість населення Росії. Проблема не лише в Путіні. Він - мавпа, яку всім показують. Проблема - у цих людях, які готові вбивати українців. Їх ми не вибачимо ніколи. Бог їм суддя.
***
Більшість українців мали б відчувати унікальність історичного моменту. Ми народилися два роки тому, 18 лютого. Тепер наше завдання - перемогти і довести справу до кінця.
***
Партію чотирьох дияволів з опери Офенбаха "Казки Гофмана" на півдні Італії мені згадували дуже довго. Гастролював там наприкінці 1990-х. До того часу контр-тенор у мене зник і залишився бас-баритон. Глядачі аплодували стоячи і казали, що я - природжений Мефістофель. Тому взяв собі такий позивний. Командир скоротив його до "Міф", бо по рації це дуже довго звучить.
***
У нашій сім'ї не було зв'язкових УПА і героїв ОУН, але був постійний спротив. Це те, що супроводжує життя українців в усі часи. У цій боротьбі виростає покоління за поколінням. Однаково, війна надворі чи мирне життя. "Совєтське" ніколи не було нашим.
***
Змалку пам'ятаю, як родичі вінчалися в герметично закритих приміщеннях. Греко-католицька церква була під забороною, як і все українське. Однак ми старалися зберегти себе, націю, мову - попри агресію з усіх сторін. Зв'язок поколінь повертається до нас тільки тепер.
***
Смерть - це гидота. Але приємна. Не боюся її, однак намагаюся про це не думати.
***
Жодна пісня не викликала в мене таких емоцій, як "Горіла сосна, палала" у виконанні Олега Скрипки на помаранчевому Майдані. Мороз по шкірі відчуваю досі. Я був в Україні, підтримував Майдан, як міг. Тим важче було відчувати другий Майдан на відстані. Мав контракт в Опері, і я не міг вилетіли до Києва.
***
Досі пам'ятаю гордість від першої волонтерської допомоги - машини "Форд" для "Правого сектора", купленої за гроші від однієї паризької маніфестації. Українці Парижа збираються біля фонтана Сен-Мішель, де вбили Симона Петлюру. У лютому 2014-го ми об'єдналися по-справжньому.
***
Мінський формат не спрацював. Формула "мир за будь-яку ціну" - від лукавого. Це доводить уся історія України.
***
Вечір. Сутеніє. У двір заїжджає машина з "Утьосом" (кулемет. - Країна) нагорі. Усі в балаклавах. Тут я зрозумів, що це - війна. Це було у травні 2015-го у Водяному на Донеччині. Я приїхав із Парижа, щоб доставити на передову волонтерську допомогу й побути з хлопцями. "Надовго?" - запитали вони, дивлячись просто у вічі. Не міг залишитися через контракт у Парижі, але зрозумів: приїду ще.
***
Нерви здають у багатьох, але потрібно триматися. Я - оперний співак, а це робота нервів. Стрес постійно є при виході на сцену, треба контролювати себе. Це допомагає і на війні.
***
Відповідальність зросла в рази. Не маємо права на депресію. Треба витягати себе з неї за волосся і за вуха будь-якою ціною. Маємо унікальний шанс і не маємо морального права його втратити. Не маємо права втратити Україну.
***
Кров, яка сьогодні проливається за Україну, не має втягнути в депресію. Вона має дати імпульс для подальшої боротьби.
***
Не можна гребти всіх під одну гребінку. Всі співаки не підуть на фронт. Туди підуть і рецидивісти. Важливо подивитися на досвід країн, які зберегли свою історію. У Франції легіонера ніколи не судитиме загальний суд. Його не оголосять злочинцем. Бо він жертвував своїм життям заради народу і країни. Ви готові пожертвувати життям заради України? Тоді вперед, на фронт.
***
Нам потрібно залишатись позитивними і вірити в нашу силу. Вона є. Європейські друзі почудовуються нею. Ми змогли і ми зможемо.
