вул. Лебедєва-Кумача 6, Київ, Україна

Dec 25, 2010 01:24

колись я любила писати листи, колись я їх написала дуже багато, колись ми тільки так могли спілкуватися, колись це була романтика. колись ми вміли чекати, колись ми любили в листах, колись ми були інші....
це романтика, звичайно, є і зараз, але романтика яка  йде пішла в минуле. яка, на жаль, зникає як вид. а разом з нею зникають: надтонкі відчуття очікування відповіді, відчуття слова написаного на папері: живого, рідного і знайомого....відчуття реальної присутності людини. адже хоч вона і не поруч тебе... та все ж ти помічаєш саме ту карлючку, в якій стільки позитивного і приємного, стільки твого і його, стільки нашого...ти бачиш нервово замальоване слово, те слово ранило... та воно важливе, а потім інший абзац і ти стрибаєш по цих білих сходинках пофарбованих де-не-де в синє від  події до події... і вже пиши...чекаю відповіді...число рік і підпис. А смайликів тоді не було, все говорили слова...наші слова.
десь там у Тернополі....у Львові...і ще в Одесі....ці люди зберігають дуже багато простих білих сторінок в клітинку....на них вся я!
P.S. Щойно написала листа незнайомій людині, адреса прийшла на мило, так само і моя полетіла кудись і комусь... тож і я чекаю.  порахувала, що вже 9 років минуло, як написала останнього і отримала на нього відповідь. цей довелося спочатку надрукувати, виявляється так легше зорганізувати до купки свої думки...побачила також, що змінився почерк...так...змінилася і я.
P.S. і ще... набільше я любила підписувати їх, і виводила просто каліграфічно - Україна!:)


Previous post Next post
Up
[]