unforgettable mountain feelings
Алейкум салям, я приїхало=)
Спробую зараз передати ту одну мільйонну частину відчуттів в порядку їх появи за допомогою набору букаф алфавіта...
Минуло вже два дні, а памятаю ніби ще вчора несла на собі 60 літровий заплічничок, сиділа біля 10 градусного моря, і відчувала відчуття. Пишу, мабуть, більше для себе, щоб якось сісти і згадати ті найперші враження від того найпершого походу. Люблю я все, що вперше відбувається. Ох, люблюю
І так. Все починалося звідси.
2 травня.2010 р. КИЇВ. Вокзал. Поїзд Київ - Симферопіль.
3 травня. Їду як на перекладинах. Народу стільки подалося в моєму напрямку, що придбати квиток прямий до Симферополя мені вже не вдалося. Тож діставалася я через Джанкой, з пересадкою в інший вагон іншого поїзда. На все про все 20 хв.
Симферопіль. Зустріч з друзями. Тепер наша туристична компашка Києва і Сум вся готова ... Поїхали!!!:))
Електричка висадила нас у Бахчисараї, звідти мав бути автобус до Залесного, та з часом ми трохи прогадали і довелося діставатися знову на перекладинах:) Доїхали до Красного маку, а звідти ще 3 км. пішечки. Перші 3 км. на своїх двох видалися надскладними, рюкзак був нереально важким, плечі шия, все боліло. Перші гулі від незнання зявилися на цих перших кілометрах дороги. Тепер знатиму: кросівки і жодних сандаликів:))) Дозволили собі останні цивілізаційні солодощі: по морозиву і в гори! Десь о годині 5, 6 вечора ми нарешті дісталися місця нашої першої дикої ночівлі. Таких туристів як ми там безліч, всі групками і біля вогню з казанками:)
20 хв. і наш намет з вогнищем теж готові. Ще хв. 15 і вже посьорбуємо найсмачніший чай у світі (з пилом, попелом і на джерельній воді). Вирішили трохи перепочити і облазити довколишню гористу місцевість. Лізти вгору виявилося так складно, і я реально злякалася, що ж я робитиму завтра, коли доведеться сунутися ще й з рюкзаком на горбу:)? Та то було завтра. А ввечері ще була дивна "майська каша", подаю міні рецепт цієї страви, бо вперше таку їла, чесно:пшоно, картопля, яйця, тушонка, все це разом вариться, а потім вживається:) Кримські ночі в наметах дуже холодні, тож на наступний день було, як у казці, а хто в цій рукавичці? Пятеро в одній хатці - 4 дівки один я.
4 травня. Ранок видався веселим.
Рюкзак зібрала перша (цю процедуру доводилося робити щодня двічі на день:зранку і ввечері). Поснідали кашкою і в дорогу. Перший підйом на Ескі Кермен. Невеличка історична довідка: Ескі-Кермен (Стара фортеця) - місто розташоване на плато довжиною майже 1000 м і шириною до 170. Висота над рівнем моря - 400 м. Місто збудоване в VI ст. як міцна військова фортеця. Саме тут і знімали славнозвісну "9 роту", як побачила ті дірки в скелі, відразу і згадала кадри з фільму.
На все про все у нас години 3-4. Підйом, враження, фото, тупнячок від насолоди і спуск. І знову далі. А далі було з адреналінчиком. Вода закінчувалася. Лишалося на крайній випадок по ковточку всім. А найближче джерело на горі, біля печерного монастиря Шолдан....так високо заперся, ппц просто:) Та інколи вода все ж дорожча від золота, і хоч не хоч, а йти мусиш.
І ось нарешті те, що ми шукали:)
Спуск виявився складнішим від підйому. Хто б міг подумати. Всю дорогу донизу, чіпляючись руками за колючі дерева, обережно зїжджаєш, камінці дрібні тупо не тримають ніг. Пил неймовірний, рюкзак ще дуже врізався в плечі і просто таки тебе нагинав... І тут: о, щастя. Десь там почула звук від машини. То була дорога і наша друга ніч поблизу підніжжя Мангуп-Кале. До зупинки дозволеної ми, як виявилося, не дійшли якихось 400 метрів. Впали біля прикольного зеленого озерця. Жаби нам всю ніч такий хор Верьовки влаштовували, що вуха в трубочку скручувалися:) Води знову було обмаль своєї, тож ми вже дорвалися до чужої. І вмивалися скільки хотіли, і ноги змучені свої остуджували,
нарешті помили нормально посуд, і повечерявши позасинали під "Ой на горі два дубки" в нашому виконанні. Жаби нам підспівували. Біля озера ми були не самі, і якийсь національно продвинутий чувачок вчувши український спів з іншого боку вигукнув: "Слава Україні":))
5 травня. Як зранку виявилося, групка туристів з ДОНБАСУ!!!!!!!!!!!!!!!! А приємно ж як стало:))) З Україною в серці:)) ми подалися підкорювати Мангуп Кале. Розташована на Мангупському плато (гора Баба-кая) неподалік села Ходжа-сала, висота гори над рівнем моря 584 м. Мангупське плато закінчується чудовими скелястими обривами.
І що я зрозуміла, найкраще в цих підйомах лише те, що хоч якби там надскладно було лізти, діставшись гори, емоційне задоволення перевершує і затьмарює всю ту надскладність. Словами не передам.
Спускалися ми вже навеселе)) Навіть влаштували перегони з рюкзаками. Це було смішно. Несеться шалена голова, а за нею в різні боки туди-сюди, туди-сюди, тріпочеться здоровенний рюкзак...
Так, дуріючи, ми опинилися в Ходжа Сала - у підніжжя печерного міста Мангуп. Ходжа-Сала - це село Бахчисарайського району. У селі всього лише 22 подвіря, в яких проживае 73 людини. Переважно татари, які заробляють, здаючи свої двоповерхові будиночки з комфортом туристам, котрі спустилися до цієї маленької цивілізації серед гір. Тут ми знову відірвалися. То вода на нас так діє. Температура в озері максимум +10, дно глиняне, навколо гори і сонце, котре потихеньку ховається за ними. Але ми все ж сезон купальний відкрили:)))
6 травня. Вирішили їхати до моря. Чуфут Кале лишила на наступний рік. І хоч всі ми вже марили гарячим душем, залишати тих місць не хотілося. Хоч якою б цивілізація була необхідною, дикі умови і ті відчуття не зрівняються з жодним шампунем, ванною і газовою плитою. На ці відчуття підсідаєш, як на наркотики. Тепер навряд я полишу такий відпочинок. Дітки мої, готуйтеся з мамкою в гори лазити:)) І ось автобус за 1,5 години домчав нас до міста-героя Севастополя. Згадуючи останні політичні події і моє ставлення до цих запроданців грьобаних, в Севастополі я до всіх НАВМИСНЕ зверталася чистою українською мовою. По-гарному правильною! Цим трохи видно налякала друзів, бо попросили на суржик хоча б перейти, побють же ще:) А мене це тільки заводило, пошкодувала, що прапора не було з собою, так би ще й обмоталася ним:))))
7 травня. Далі було море, море холодне, спокійне, пустинне подекуди, і саме через це - значно приємніше і красивіше, аніж влітку!
У Форосі вже був і комфорт, і шампунь, і гаряча вода лилася з крана. Та більшим щастя від цього не стало, а отже, висновок такий: я людина природи, екстремальних подекуди умов, і НЕВІДОМОСТІ!!! Про Форос багато розповідати не буду, містечко не надто веселе, тихе, спокійне, відлюдне, я б сказала, але по-своєму гарне. Вразила збудована на вершині Червоної скелі Церква Вознесіння Христа, 400 метрів над рівнем моря, що стоїть на краю майже вертикального обрива. Місце підйому виявилося надто цивілізованим, до самої вершини прокладена серпантином дорога. Та ми ж, бляха муха, круті туристи, що нам асфальт, розумний асфальт обійде і лізтиме в лоб:)) 400 метрів крутого підйому за 40 хв - це чудовий результат:))
8 травня. Про Ялту також всі все вже знають, вона була передостаннім пунктом призначення нашого походу: жвава, дорога, схожа на Київ, але на березі моря. Була ще поляна казок: впадати в дитинство інколи дуже приємно і корисно! При ясному розумі нині повідомляю - розмовляла з живою Бабою Ягою, вона дуже кумедна і на пацана схожа, якому така робота видно в кайф!
9 травня. Думала, коли виїжджала з Києва, що 9 число не прийде, помилялася. Зранку ще встигли на годину потрапити до моря. Сиділа і просто втикала, щоб більше запамятати відчуттів. Як каже майстер з йоги - не оцінюйте відчуттів, приймайти їх, відчувайте свої відчуття, стежте за ними і отримуйте задоволення. Отримувала!
Дорога, рюкзаки, встигнути, години, тікають, квитки, вокзал, прощання, знову сама, поїзд, думки, ранок, КИЇВ.
10.05.10
Спробую зараз передати ту одну мільйонну частину відчуттів в порядку їх появи за допомогою набору букаф алфавіта...
Минуло вже два дні, а памятаю ніби ще вчора несла на собі 60 літровий заплічничок, сиділа біля 10 градусного моря, і відчувала відчуття. Пишу, мабуть, більше для себе, щоб якось сісти і згадати ті найперші враження від того найпершого походу. Люблю я все, що вперше відбувається. Ох, люблюю
І так. Все починалося звідси.
2 травня.2010 р. КИЇВ. Вокзал. Поїзд Київ - Симферопіль.
3 травня. Їду як на перекладинах. Народу стільки подалося в моєму напрямку, що придбати квиток прямий до Симферополя мені вже не вдалося. Тож діставалася я через Джанкой, з пересадкою в інший вагон іншого поїзда. На все про все 20 хв.
Симферопіль. Зустріч з друзями. Тепер наша туристична компашка Києва і Сум вся готова ... Поїхали!!!:))
Електричка висадила нас у Бахчисараї, звідти мав бути автобус до Залесного, та з часом ми трохи прогадали і довелося діставатися знову на перекладинах:) Доїхали до Красного маку, а звідти ще 3 км. пішечки. Перші 3 км. на своїх двох видалися надскладними, рюкзак був нереально важким, плечі шия, все боліло. Перші гулі від незнання зявилися на цих перших кілометрах дороги. Тепер знатиму: кросівки і жодних сандаликів:))) Дозволили собі останні цивілізаційні солодощі: по морозиву і в гори! Десь о годині 5, 6 вечора ми нарешті дісталися місця нашої першої дикої ночівлі. Таких туристів як ми там безліч, всі групками і біля вогню з казанками:)
20 хв. і наш намет з вогнищем теж готові. Ще хв. 15 і вже посьорбуємо найсмачніший чай у світі (з пилом, попелом і на джерельній воді). Вирішили трохи перепочити і облазити довколишню гористу місцевість. Лізти вгору виявилося так складно, і я реально злякалася, що ж я робитиму завтра, коли доведеться сунутися ще й з рюкзаком на горбу:)? Та то було завтра. А ввечері ще була дивна "майська каша", подаю міні рецепт цієї страви, бо вперше таку їла, чесно:пшоно, картопля, яйця, тушонка, все це разом вариться, а потім вживається:) Кримські ночі в наметах дуже холодні, тож на наступний день було, як у казці, а хто в цій рукавичці? Пятеро в одній хатці - 4 дівки один я.
4 травня. Ранок видався веселим.
Рюкзак зібрала перша (цю процедуру доводилося робити щодня двічі на день:зранку і ввечері). Поснідали кашкою і в дорогу. Перший підйом на Ескі Кермен. Невеличка історична довідка: Ескі-Кермен (Стара фортеця) - місто розташоване на плато довжиною майже 1000 м і шириною до 170. Висота над рівнем моря - 400 м. Місто збудоване в VI ст. як міцна військова фортеця. Саме тут і знімали славнозвісну "9 роту", як побачила ті дірки в скелі, відразу і згадала кадри з фільму.
На все про все у нас години 3-4. Підйом, враження, фото, тупнячок від насолоди і спуск. І знову далі. А далі було з адреналінчиком. Вода закінчувалася. Лишалося на крайній випадок по ковточку всім. А найближче джерело на горі, біля печерного монастиря Шолдан....так високо заперся, ппц просто:) Та інколи вода все ж дорожча від золота, і хоч не хоч, а йти мусиш.
І ось нарешті те, що ми шукали:)
Спуск виявився складнішим від підйому. Хто б міг подумати. Всю дорогу донизу, чіпляючись руками за колючі дерева, обережно зїжджаєш, камінці дрібні тупо не тримають ніг. Пил неймовірний, рюкзак ще дуже врізався в плечі і просто таки тебе нагинав... І тут: о, щастя. Десь там почула звук від машини. То була дорога і наша друга ніч поблизу підніжжя Мангуп-Кале. До зупинки дозволеної ми, як виявилося, не дійшли якихось 400 метрів. Впали біля прикольного зеленого озерця. Жаби нам всю ніч такий хор Верьовки влаштовували, що вуха в трубочку скручувалися:) Води знову було обмаль своєї, тож ми вже дорвалися до чужої. І вмивалися скільки хотіли, і ноги змучені свої остуджували,
нарешті помили нормально посуд, і повечерявши позасинали під "Ой на горі два дубки" в нашому виконанні. Жаби нам підспівували. Біля озера ми були не самі, і якийсь національно продвинутий чувачок вчувши український спів з іншого боку вигукнув: "Слава Україні":))
5 травня. Як зранку виявилося, групка туристів з ДОНБАСУ!!!!!!!!!!!!!!!! А приємно ж як стало:))) З Україною в серці:)) ми подалися підкорювати Мангуп Кале. Розташована на Мангупському плато (гора Баба-кая) неподалік села Ходжа-сала, висота гори над рівнем моря 584 м. Мангупське плато закінчується чудовими скелястими обривами.
І що я зрозуміла, найкраще в цих підйомах лише те, що хоч якби там надскладно було лізти, діставшись гори, емоційне задоволення перевершує і затьмарює всю ту надскладність. Словами не передам.
Спускалися ми вже навеселе)) Навіть влаштували перегони з рюкзаками. Це було смішно. Несеться шалена голова, а за нею в різні боки туди-сюди, туди-сюди, тріпочеться здоровенний рюкзак...
Так, дуріючи, ми опинилися в Ходжа Сала - у підніжжя печерного міста Мангуп. Ходжа-Сала - це село Бахчисарайського району. У селі всього лише 22 подвіря, в яких проживае 73 людини. Переважно татари, які заробляють, здаючи свої двоповерхові будиночки з комфортом туристам, котрі спустилися до цієї маленької цивілізації серед гір. Тут ми знову відірвалися. То вода на нас так діє. Температура в озері максимум +10, дно глиняне, навколо гори і сонце, котре потихеньку ховається за ними. Але ми все ж сезон купальний відкрили:)))
6 травня. Вирішили їхати до моря. Чуфут Кале лишила на наступний рік. І хоч всі ми вже марили гарячим душем, залишати тих місць не хотілося. Хоч якою б цивілізація була необхідною, дикі умови і ті відчуття не зрівняються з жодним шампунем, ванною і газовою плитою. На ці відчуття підсідаєш, як на наркотики. Тепер навряд я полишу такий відпочинок. Дітки мої, готуйтеся з мамкою в гори лазити:)) І ось автобус за 1,5 години домчав нас до міста-героя Севастополя. Згадуючи останні політичні події і моє ставлення до цих запроданців грьобаних, в Севастополі я до всіх НАВМИСНЕ зверталася чистою українською мовою. По-гарному правильною! Цим трохи видно налякала друзів, бо попросили на суржик хоча б перейти, побють же ще:) А мене це тільки заводило, пошкодувала, що прапора не було з собою, так би ще й обмоталася ним:))))
7 травня. Далі було море, море холодне, спокійне, пустинне подекуди, і саме через це - значно приємніше і красивіше, аніж влітку!
У Форосі вже був і комфорт, і шампунь, і гаряча вода лилася з крана. Та більшим щастя від цього не стало, а отже, висновок такий: я людина природи, екстремальних подекуди умов, і НЕВІДОМОСТІ!!! Про Форос багато розповідати не буду, містечко не надто веселе, тихе, спокійне, відлюдне, я б сказала, але по-своєму гарне. Вразила збудована на вершині Червоної скелі Церква Вознесіння Христа, 400 метрів над рівнем моря, що стоїть на краю майже вертикального обрива. Місце підйому виявилося надто цивілізованим, до самої вершини прокладена серпантином дорога. Та ми ж, бляха муха, круті туристи, що нам асфальт, розумний асфальт обійде і лізтиме в лоб:)) 400 метрів крутого підйому за 40 хв - це чудовий результат:))
8 травня. Про Ялту також всі все вже знають, вона була передостаннім пунктом призначення нашого походу: жвава, дорога, схожа на Київ, але на березі моря. Була ще поляна казок: впадати в дитинство інколи дуже приємно і корисно! При ясному розумі нині повідомляю - розмовляла з живою Бабою Ягою, вона дуже кумедна і на пацана схожа, якому така робота видно в кайф!
9 травня. Думала, коли виїжджала з Києва, що 9 число не прийде, помилялася. Зранку ще встигли на годину потрапити до моря. Сиділа і просто втикала, щоб більше запамятати відчуттів. Як каже майстер з йоги - не оцінюйте відчуттів, приймайти їх, відчувайте свої відчуття, стежте за ними і отримуйте задоволення. Отримувала!
Дорога, рюкзаки, встигнути, години, тікають, квитки, вокзал, прощання, знову сама, поїзд, думки, ранок, КИЇВ.
10.05.10