Прекрасний день революції... Сподіваюсь, не останній
Вчора на Майдані стояв майже мільйон людей. Я впевнена, що серед них є багато моїх добрих знайомих... Хоч я їх і не бачила, але відчувала їх дихання, сподівання і віру в те, що ми таки розіб'ємо цю скелю, що в кінці кінців влада піде на поступки народу або принаймні припинить робити вигляд, що в країні нічого не відбувається!... Для того, щоб відчувати загальний настрій, не треба було навіть слухати виступи, і так все було зрозуміло, що "банду - геть", а "Януковича - під арешт".. Хоча об'єктивно послання від Тимошенко було найсильнішим та найемоційнішим, не вистачало тільки її голосу.. Вражали обличчя людей, який щільною колонною, плече до плеча, йшли на Інститутську після заклику Турчинова блокувати урядовий квартал....Здавалося, що прокинувся дух відчайдушної визвольної боротьби українців.. А може, його принесли десятки тисяч патріотів з Західної України, які зараз живуть на Майдані.. Зігріли душу і прекрасні пісні - "Я піду в далекі гори" співав весь Майдан посеред гарних пухнастих сніжинок, які виблискували у світлі ліхтарів.. Це був ще один прекрасний і незабутній день революції.. Додому йти не хотілося, тільки ноги вже не тримали.. Але під кінець ще накричалися "Янукович - ти наступний" біля поваленого пам'ятнику тирана, над яким майорів національний прапор та портрет Тараса Шевченка, який, здавалось, непомітно задоволено посміхається в свої вуса...