А ви теж про це мовчите?
Мене часто запитують, чи легко бути жінкою-політиком, жінкою-лідером, суміщати роботу і сім’ю. На такі питання прийнято відповідати з напускною скромністю, мовляв це не легко, але справляємось.
Насправді жінки-лідери - це природна аномалія. Ми - виродки, і як і щодо всяких виродків - суспільство робить все, щоб їх було менше. Профілактика починається ще з сім’ї і школи. Дівчатка зазвичай вчаться краще і старанніше, але куди потім діваються ці записні відмінниці з красивим почерком?
Рівні умови? Забудьте. Якщо Ви раптом досягнете успіху/підвищення - це спишуть на те, що Ви з кимось спите/чиясь донька/дружина. Бо практика така, що у дев’яти з десяти випадків підвищення отримають чоловіки. А Ви - природня аномалія, яку треба якось спрощено пояснити. Ще цікаве питання - якщо підвищення запропонували жінці - чи підтримає її в цьому оточення, чи зрозуміє чоловік, сім’я? Для багатьох жінка-начальник - це суцільне прокляття.
Навіть на роботу жінок беруть з неохотою - часто виною «пільгове» законодавство щодо молодих мам. Мені доводилось відповідати на співбесідах на питання про плани завагітніти - і я розуміла страх роботодавців зв’язатися зі мною, а не віддати цю роботу Васі Пупкіну, який завагітніти точно не зможе.
Чому жінки-лідери - це аномалія? Тому що надто багато факторів грають проти. Нерівність умов, починаючи з розподілу домашніх обов’язків, суспільних уявлень про нашу роль, тисяч людино/годин потрачених на готування/прибирання/прання і іншу невдячну роботу, результат якої щезне з приходом чоловіка і дітей додому. Практично обов’язкова затрата енергії та років життя на сім’ю, дітей. А сім’ю завести майже обов’язково - догризуть жаліннями подруги, ниттям про внуків - мама. Бо неодружений в 30 чоловік - потенційний жених, а незаміжня жінка після 25 - неліквід. Тут ще одна пастка: якщо жінці вдається кар’єра, але успіхи на особистому фронті не вражають - так і пояснюють, «бідняжка, це в неї сублімація - проблеми з особистим, от і нема чим зайнятися». Якщо поєднувати і сім’ю, і роботу - тоді це каторжна праця без вихідних і відпусток. І про це не напишуть журналісти, бо про це прийнято мовчати - стоїчно і з посмішкою.
Мені пощастило - тато мріяв про сина. Йому навіть спершу сказали, що народився син. Він часто говорив мені: «Вчися, варити борщі будуть інші. А ти - вчися». Взагалі в нас в родині до думки жінок прийнято ставитися з повагою, навіть якщо це думка маленької дівчинки. Але доросле життя від цього не менш жорстке: кожного дня - безжалісний вибір. Хто ти, на що ти тратиш своє життя? Успішна і відома/ хороша мама/ чудова дружина/подруга/митець чи муза? Але не треба жінок-лідерів жаліти - не принижуйте їх своїми сумнівами. Як і інші аномалії - вони шукають своє особливе місце в цьому житті. І іноді знаходять.