В четвер може завершитись епоха мирних зібрань в Україні
Cьогодні під час Погоджувальної ради депутатських фракцій Верховної Ради було вирішено виставити на голосування скандальний законопроект №2450. Таким чином у четвер, 6 вересня, проект Закону про порядок організації і проведення мирних заходів може бути прийнятий українським парламентом у другому читанні і в цілому.
Нагадуємо, що у липні більше 150 громадських організацій та профспілок зверталися до Голови Верховної Ради та голів депутатських фракцій парламенту з проханням не виставляти законопроект №2450 на голосування до того, як його оновлена редакція не пройде експертизу Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія).
Як повідомила на своїй facebook-сторінці народний депутат Леся Оробець, минулого тижня парламентський Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності відправив законопроект №2450 та пов’язаний з ним законопроект №10569 на експертизу в Венеціанську комісію. Проте даний факт був проігнорований під час Погоджувальної ради депутатських фракцій Верховної Ради.
ЩО НЕ ТАК ІЗ 2450
1. Ч.1 ст.7 оновленої редакції законопроекту №2450 від 03.07.2012 встановлює єдиний термін сповіщення органів влади про проведення мирного зібрання - за не менше ніж за 2 робочих дні до проведення мирного зібрання. Слід зазначити, що цей термін на ділі в Україні встановить тижневий термін сповіщення - на практиці з неробочими і святковими днями в сумі цей термін становитиме до 5-7 днів, а про мирні зібрання по понеділках та вівторках доведеться сповіщати за 3-4 дні. Тут слід нагадати, що спільний експертний висновок Венеціанської комісії та Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ у 2009 році щодо першопочаткової редакції законопроекту визначає термін повідомлення у п’ять днів до початку заходу “незвично довгим”.
До того ж, як показує українська практика, двох днів достатньо, щоб суд під будь-яким приводом заборонив проводити мирні зібрання. Як свідчать дані за 2011 рік з Єдиного державного реєстру судових рішень України, 89,4% справ про мирні зібрання завершуються забороною їх проведення. І це попри те, що згідно моніторингу протестної активності Центру дослідження суспільства за 2011 рік, лише 4% протестів в Україні є або немирними (відбуваються з насильницькими діями щодо людей), або відбуваються з нанесенням безпосередньої фізичної шкоди майну.
Таким чином, 2 робочих дні нового закону призведуть до різкого збільшення судових заборон протестів, а згодом можуть стати бомбою сповільненої дії, яка спричинить бюрократизацію або взагалі заборону спонтанних мирних протестів в Україні
Нажаль законодавці проігнорували альтернативну норму щодо диференційованих термінів сповіщення про проведення мирних зібрань, створену українськими правозахисниками з Робочої групи з розробки законопроектів щодо свободи мирних зібрань. Про підтримку розробленої українськими правозахисниками норми заявили більше 150 українських громадських організацій, рухів та профспілок. Мінімальний термін сповіщення цієї норми - 12 годин. Схожу позицію висловлює Всеукраїнська асоціація громадських правозахисних організацій “Українська Гельсінська спілка з прав людини” - мінімальний термін сповіщення має бути не більше, як в одну добу.
2. П.4 ч.2 ст.9 законопроекту №2450 встановлює невичерпний перелік місць, де можна забороняти проведення мирних зібрань. Формулювання “Не допускається проведення мирного зібрання: … в інших місцях, визначених законом” (на відміну від вживаного в українському законодавстві формулювання “визначених цим Законом”) де-юре означає, що список заборонених місць для проведення мирних зібрань може бути доповнений у безлічі інших законів, а не виключно в профільному. Таким чином норма суперечить експертним висновкам Венеціанської комісії за 2009 та 2010 роки щодо попередніх редакцій цього законопроекту.
До переліку місць, де заборонено проводити мирні зібрання, також віднесено місця, до яких є вільний доступ, але при цьому обмежено певні види діяльності (вирубка лісу, ведення господарської діяльності тощо). Дані новели суперечать спільному висновку Венеціанської комісії та Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ 2010 року.
3. Ч.1 ст.14 законопроекту №2450 встановлює імперативний обов’язок протестувальника “невідкладно повідомляти орган внутрішніх справ або відповідний орган місцевого самоврядування про дату, час, місце, мету проведення спонтанного мирного зібрання, а також про заходи, яких необхідно вжити для забезпечення проведення спонтанного мирного зібрання”. Даний обов’язок суперечить суті стихійних зібрань та фактично перетворює їх на звичайні мирні зібрання, про які існує обов’язок подання повідомлень про проведення.
Зазначимо, що хоч ст.39 Конституції України і каже, що “громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування”, це автоматично не означає, що проведення мирних зібрань без повідомлення суперечить Конституції. Ст.22 Конституції України каже, що “права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними”.
4. Всеукраїнська асоціація громадських правозахисних організацій “Українська Гельсінська спілка з прав людини” стверджує, що закон не повинен містити положення, яке б дозволяло обмежити свободу, якщо “зібрання має метою перешкоджання реалізації прав та свобод інших осіб” (п.7, ч.3 ст.16 законопроекту №2450). Оскільки в українських реаліях це створює можливість без будь-яких реальних підстав заборонити проводити будь-яке мирне зібрання, й відповідно до позиції Європейського суду нівелює зміст ст.11 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Іншими словами, наявність у законі відповідного, положення буде порушенням ст. 39 Конституції України та ст. 11 Європейської Конвенції.
5. Всеукраїнська асоціація громадських правозахисних організацій “Українська Гельсінська спілка з прав людини” вважає, що небезпечним для українських реалій є п.6, ч.3 ст.16 законопроекту №2450, який передбачає, що підставою для обмеження права на мирне зібрання може бути “установлення рішенням Кабінету Міністрів України на відповідній території карантину відповідно до закону про захист населення від інфекційних хвороб, якщо воно передбачає можливість обмеження судом свободи мирних зібрань з метою захисту населення від епідемії (спалаху) особливо небезпечної інфекційної хвороби”.
Дана норма законопроекту суперечить ст. 92 Конституції України, яка встановлює, що виключно законами визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
6. Всеукраїнська асоціація громадських правозахисних організацій “Українська Гельсінська спілка з прав людини” стверджує, що закон не повинен покладати на організаторів та учасників мітингу додаткових зобов’язань, окрім прямо передбачених ст.39 Конституції України - щоб це зібрання мало мирний характер, а органи виконавчий влади чи органи місцевого самоврядування були сповіщенні про проведення мирного зібрання. Проте ч.3 ст.5 законопроекту №2450 встановлює низку зобов’язань для організаторів мирних зібрань, невиправданих з огляду на ст.39 Конституції України, ст.11 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також з огляду на практику реалізації права на свободу мирних зібрань, що склалась в Україні. Ці положення законопроекту перекладають на організаторів та учасників мирних зібрань обов’язки держави і загалом є такими, що порушують принцип верховенства права.
ЩО НЕ ТАК ІЗ 10569 (пов’язаний з 2450 законопроект)
1. Сьогодні в Україні є чинною ст.185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка фактично встановлює відповідальність не за протиправні діяння, які б порушували права та свободи інших осіб (право на життя, власність), а за невиконання в ході проведення мирних зібрань процедур, які до того ж не встановлені законом. Сьогоднішня редакція законопроекту № 10569 покликана зменшити репресивність цієї статті, але не скасувати її.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, учасники мирних зборів не повинні побоюватися переслідувань з боку держави за свою участь у них. Цей принцип був сформульований у справі “Езелін проти Франції” і отримав розвиток, зокрема, в Постановах у справах “Бачковській та інші проти Польші” і “Алексєєв проти Росії”. А у справі “Бачковській та інші проти Польщі” Європейський Суд дійшов висновку, що навіть сама загроза переслідування за участь в неузгодженому мітингу є порушенням статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З огляду на це є всі підстави стверджувати, що наявність ст.185-1 Кодексу про адміністративні правопорушення є порушенням права гарантованого ст.11 Конвенції та ст.39 Конституції України.
Відповідно серед українських правозахисників існує думка, що варто взагаді скасувати адміністративну відповідальність за порушення порядку організації та проведення мирного зібрання.
2. Існуючі положення Кодексу адміністративного судочинства (ст. 182) встановлюють барьер для зловживань з боку влади, оскільи визнають неприйнятними для розгляду позовні заяви щодо обмеження свободи мирних зібрань, які надйішли до суду в день проведення мирного зібрання. Законопроект №10569 надає можливість розгляду такого типу справ у будь-який момент у випадку виникнення обставин, які зумовлюють необхідність звернення до суду. Це відкриє шлях для зловживань з боку влади.
Аналітика підготовлена організаціями-учасницями Всеукраїнської ініціативи “За
мирний протест!”