«Оз: Великий та Могутній». Чарівник Смарагдового міста
У дитинстві я буквально до дірок зачитав секстилогію Олександра Волкова - з оригіналом Френка Баума згодом теж ознайомився, але враження вже було вторинним, як і від старого голлівудського фільму. Такий собі імпринтинг - Еллі, а не Дороті, Гудвін, а не Оз, ніяких Теодор, Еванор та Глінд - тільки Гінгема, Бастінда, Вілліна і Стелла. Не кажучи вже про абсолютно неканонічного, проте улюбленого Урфіна Джюса та підземних королів з інопланетянами.
Зрозуміло, що приквел культової історії має з цим небагато спільного, та все одно з'являється відчуття зустрічі зі старим знайомим, котрого дуже давно не бачив. Старий добрий Канзас, замість будиночка - віднесена ураганом повітряна куля, дорога з жовтої цегли, макове поле, епізодичні Страшило і тоді ще Боягузливий Лев, Летючі Мавпи, оптичні фокуси Гудвіна і звісно - Смарагдове місто. І так само, як Еллі з Тотошкою знаходили дорогою нових друзів, тезку золотої статуетки Оскару трапляться мавпеня й порцелянова лялька.
Джеймс Франко, котрий грав у Сема Реймі в трилогії “Людина-павук”, непогано впорався з головною роллю - хитрий, облудний, але харизматичний шахрай з незмінною посмішкою. Однак співпереживання герой не викликав, навіть коли жадібність та безпринципність поступилися місцем доброті й відповідальності. Чогось не вистачає - натомість порадували супутники Оза, додавши порцію хорошого гумору. Сподобалися жарти про політкоректність, Чайнатаун і модний нині стьоб над “Сутінками”.
Відьми тут на будь-який смак - щоправда, у Мішель Вільямс стандартний типаж “прекрасна добра блондинка в білому”, тому вона найменш цікава з трійці. Дружина агента 007 Деніела Крейга старанно зображує підступну інтриганку, особливо ж відзначилася колишня співвітчизниця. Спочатку Міла Куніс запам'ятовується лише п'ятою точкою у стильних шкіряних штанях, проте згодом улюблена акторка депутата Мірошниченка розкривається з несподіваної сторони - по суті, найтрагічніший персонаж фільму.
До візуальної частини претензій немає - ефектне 3D й шикарні яскраві пейзажі в стилі бертоновської “Аліси”. Головна проблема з сюжетом - для більш ніж двогодинного кіно у сценаристів виявилося явно замало ідей. Банальні діалоги, пережована десять разів тема пророцтва з безкінечними “Це саме той чаклун”, відверто затягнута перша половина - скоротити б на півгодини, трохи динамічніше, менше пафосу.
Красива, хоч і надто дитяча казка, загалом достойна перегляду - навіть захотілося побачити сиквел.
Костянтин Єлішевич