Про відкритість і закритість
Соціальні мережі творять дива. Ось так щось брякнеш у твітері, а потім знайома питає "ну і чим там в тебе все закінчилося"? Дивуєшся, бо якось не завжди задумуєшся, що, написавши щось в соціальних мережах, вважай - розповіла всьому світу. Ага. По-секрету о_О
Але сьогодні не про це, а про ступінь відкритості та закритості людей.
Є в мене кілька знайомих, які, чомусь, бояться сказати про себе чогось зайвого. В них завжди повно секретів і таємниць, а у шафі, напевно, кілька скелетів таки заховані. Питаєш: "де ти йдеш?", сподіваючись впасти на хвіст та піти разом, бо, напевно, по-дорозі. А у відповідь загадкова посмішка та "ой, та у своїх справах..."
Здається й знаю я цих людей, і певний час разом проводимо - а все одно нічогісінько про них так і не знаю насправді.
Можливо, така модель поведінки й виправдана, але мені вона явно не підходить.
Я - балаболка. Мені завжди хочеться поділитися з іншими радістю чи смутком, і просто поспілкуватися, розказати про себе, послухати про інших, посміятися чи поплакати разом. Був період, коли я намагалася себе переробити, ламала й так, і сяк - а потім усвідомила, що це неможливо. Навіщо вчиняти над собою насилля? Що поганого станеться, коли колега знатиме, чому в мене паскудний настрій сьогодні?
А від цього є й користь - в найнесподіваніші моменти виявляється, що є купа людей, які готові допомогти. Або хоча б вислухати.
А для вас яка модель поведінки підходить краще? Любите побазікати про себе, чи тримаєте все в собі?